15 червня 2016 року К/800/22068/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Ємельянової В.І.,
Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району на постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року по справі № 336/9153/14-а (2а/336/258/14)
за позовом ОСОБА_4
до Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської
ради по Шевченківському району
про визнання дій протиправними та стягнення суми недоплаченої щорічної грошової допомоги на оздоровлення,
У липні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району про визнання дій протиправними та стягнення сум щорічної допомоги на оздоровлення.
Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року, позов задоволено частково.
Визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району протиправними.
Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_4 щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат за 2014 рік з урахуванням проведених виплат.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ІІ категорії, що підтверджується посвідченням А№191401.
Позивачу у травні 2014 року було нарахована та виплачено щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 100 грн.
Не погодившись з розміром здійснених нарахування та виплати суми щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2014 рік, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, відповідач повинен був нарахувати та виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення у 2014 році в розмірі встановленому статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суди дійшли обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позову в частині визнання дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі, меншому, ніж передбачено статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» протиправними.
У Рішенні № 3-рп від 25 січня 2012 року Конституційний суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
За змістом статті 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплати, передбачені статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій (пункт 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян).
Таким чином, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, що кореспондується з положеннями статті 95 Конституції України.
Так, з 1 січня 2014 року набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», яким і визначено, зокрема, доходи і видатки Державного бюджету України у 2014 році.
Проте, положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (в редакції чинній на момент здійснення нарахування та здійснення виплати) не передбачено інших умов для реалізації положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ніж ті, які визначені останнім. Зміни, зокрема, до статті 48 Закону в частині визначення розмірів виплат одноразової допомоги на оздоровлення особам не вносилися, не делеговано права на встановлення розмірів таких виплат і Кабінету Міністрів України.
Застосування відповідачем у травні 2014 році положень постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» при нарахуванні одноразової допомоги на оздоровлення суперечить положенням Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», та не може бути віднесено до реалізації права Кабінету Міністрів України на встановлення розмірів соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, як таке, що передбачено законом.
Таким чином, враховуючи, що станом на час виникнення спірних правовідносин (травень 2014 року) дія статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не призупинялась та жодним нормативно-правовим актом не було встановлено інших розмірів виплат одноразової допомоги на оздоровлення, ніж ті, що визначені статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що нарахування та виплата одноразової допомоги на оздоровлення повинна була здійснюватися у відповідності до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району залишити без задоволення.
Постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ємельянова В.І.
Судді Рецебуринський Ю.Й.
Стародуб О.П.