15 червня 2016 року К/800/51106/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Ємельянової В.І.
Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року по справі № 808/2509/15
за позовом ОСОБА_4
до Ленінського районного відділу у м. Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області
третя особа ОСОБА_6
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Ленінського районного відділу у м. Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, третя особа ОСОБА_6, в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у задоволенні заяви про зняття з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1, колишнього чоловіка ОСОБА_6, зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про зняття з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1, колишнього чоловіка ОСОБА_6 та зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_6 за вказаною адресою.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 23 червня 2015 року позов задоволено в повному обсязі.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 червня 2015 року залишити в силі.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 серпня 2012 року рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя було розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_6
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2012 року у цивільній справі № 0814/9879/2012 за ОСОБА_4 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1.
Запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_6 визнано таким, що підлягає скасуванню органами Державної реєстраційної служби.
На підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2012 року у цивільній справі № 0814/9879/2012 ОСОБА_4 зареєструвала право власності на вказану квартиру, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 1427005 від 26 червня 2013 року.
18 березня 2015 року ОСОБА_4 звернулась до відповідача із заявою про зняття з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1, колишнього чоловіка ОСОБА_6 на підставі того факту, що вона є одноосібним власником квартири.
Відповідач листом від 15 квітня 2015 року № 2313/979 відмовив позивачу у задоволенні заяви, мотивуючи відмову тим, що апеляційний суд Запорізької області рішенням від 17 лютого 2015 року у цивільної справі № 22ц/778/770/15 відмовив у визнанні ОСОБА_6 особою, яка втратила право користування житловим приміщенням, про його виселення та скасування йому реєстрації місця проживання.
Не погоджуючись із зазначеною відмовою ОСОБА_4 звернулась до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 вказаного Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом частини першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Водночас відповідно до статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» (далі - Закон № 1382-IV) зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином, як вбачається з аналізу вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
Враховуючи те, що Закон № 1382-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена Верховним Судом України у постановах від 30 червня 2015 року № 21-1438а15 та від 1 березня 2016 року № 21-5446а15 (825/1335/13-а).
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій, а тому у відповідності до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року - без змін.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ємельянова В.І.
Судді Рецебуринський Ю.Й.
Стародуб О.П.