465/1273/16-ц
2/465/1580/16
Іменем України
21.06.2016 року Франківський районний суд м. Львова
в складі головуючого судді Мартинишин М.О.
при секретарі Шоробура С.В.
розглянувши з у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львова цивільну справу за позовом ОСОБА_1
до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»,
треті особи: фізична особа підприємець ОСОБА_2, фізична особа підприємець ОСОБА_3
про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину,-
09.03.2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Альфа-Банк»» про визнання недійсним кредитного договору № 401620949 від 04.06.2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-Банк», застосування наслідків недійсності правочину у вигляді реституції та стягнення з відповідача коштів в розмірі 2112 грн. отриманих на підставі вказаного кредитного договору. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 04.06.2014 року вона уклала договір підряду (індивідуальний номер замовлення № ВМ-618L) з ФОП ОСОБА_2 на виготовлення та передачу у власність ПВХ конструкцій. Відповідно до п. 2.1. Договору індивідуальний номер замовлення, вартість виробів складає 10707 грн. Також, у цьому ж приміщенні разом з укладенням вказаного договору, нею було підписано кредитний договір № 401620949 від 04.06.2014 року, зі змістом та умовами якого її не було ознайомлено, при цьому переконано, що це є документи по безвідсотковій розстрочці. Після ознайомлення з документами, примірники яких їй були надані, виявилося, що її введено в оману щодо правової природи договору, особи продавця товару, істотних умов договору (процентної ставки, значення подорожчання кредиту та інших умов). Оскільки, на момент укладення кредитного договору № 401620949 від 04.06.2014 року сторона не мала наміру створення реальних правових наслідків, а саме наміру надати кредит позичальнику для придбання ним послуг по виготовленню та встановленню вікон, а наміром було перерахувати кошти на рахунок третіх осіб для використання ними таких на власні потреби, укладення кредитного договору відбулося внаслідок обману і не відповідало волі ОСОБА_1 Зважаючи на наведене вище, вона вважає, що кредитний договір укладений з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів»та вимог ст.ст.203,215 ЦК України, а тому просить визнати такий недійсними. Також просить застосувати наслідки недійсності правочину у вигляді реституції щодо кредитного договору та стягнути з відповідача сплачені нею ПАТ «Альфа-Банк» кошти в розмірі 2112 грн. Просить позов задоволити.
В судовому засіданні представник позивачки підтримав позов і просив його задовольнити, надавши суду пояснення аналогічні змісту позовної заяви.
Представник відповідача, треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, хоча належним чином були повідомленні про день, час та місце слухання справи, а тому суд вважає, що справу слід слухати у їх відсутності на підставі наявних у справі даних чи доказів, достатніх для постановлення рішення, проти чого і не заперечив представник позивача.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.
За вимогами ст. ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.11 ч.1 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що 04.06.2014 року між позивачкою ОСОБА_1 та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 в офісі останнього, що розташовувався на пл. Князя Святослава, 11 у м. Львові, укладено договір побутового підряду (індивідуальний номер замовлення ВМ - 618 L), відповідно до умов якого виконавець ФОП ОСОБА_4 зобов'язався організувати роботи по виготовленню та передачі у власність замовника ОСОБА_1 ПВХ конструкцій, а замовник оплатити вартість виробів в розмірі 10707 грн. Згідно п. 3.2. даного договору після оплати повної вартості виробів замовником, виконавець зобов'язався передати у власність замовника виготовлені вироби протягом 31 робочого дня з моменту укладення договору на виготовлення та передачу у власність віконних конструкцій.
Відповідно до ч.1.ст. 865 ЦК України, за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
04.06.2014 року між ПАТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №40160949, згідно якого сторони домовилися про надання банком позичальнику ОСОБА_1 споживчого кредиту на суму 10706,67 грн. під 0,01% річних в термін погашення кредиту до 05.06.2016 року для оплати товарів, оплати страхового платежу та оплати комісійної винагороди банку. При цьому відповідно до п.п. «а» п. 2.5 договору визначено, що оплата товарів здійснюється згідно переліку вказаному у специфікації № 401620949 від 04.06.2014 року або листі-гарантії до цього договору від 04.06.2014 року у загальній сумі 9 636 грн. шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок ФОП ОСОБА_3
Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Таким чином, правовідносини про надання споживчого кредиту є договірними, до яких мають бути застосовані, зокрема, як загальні положення ЦК України про зобов'язання та договір, так і приписи частини другої статті 627 щодо необхідності врахування вимог законодавства про захист прав споживачів.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно ч. 3 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Після підписання оспорюваного кредитного договору позивачка почала вносити кошти на погашення кредиту та сплатила всього в користь ПАТ «Альфа-Банк» 2112 грн.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору і вимогами вище зазначеного Кодексу.
Як встановлено вироком Залізничного районного суду м. Львова від 06.10.2015 року, що набрав законної сили 09.02.2016 року, у кримінальній справі № 462/5345/15-к про обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190 КК України, ОСОБА_2, маючи умисел на протиправне заволодіння чужим майном, шляхом обману та зловживання довірою, повторно, шляхом вчинення незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, а саме за допомогою спеціалізованої системи ПАТ «Альфа-Банк», призначеної для реєстрації заявок, передачі інформації щодо прийнятого фінального рішення про надання чи відмову у наданні кредиту відповідному покупцеві та оформлення кредитних договорів, необхідних для видачі кредитів покупцям, здійснюючи підприємницьку діяльність в офісі, що розташовувався на пл. Князя Святослава, 11 у м.Львові, укладав договори на поставку та встановлення метало-пластикових конструкцій, однак наміру поставляти товар та виконувати роботу за договорами не мав, а отримані від потерпілих кошти привласнив. Так, 04 червня 2014 року ОСОБА_3, перебуваючи в офісі, що розташовувався на пл. Князя Святослава, 11 у м.Львові, маючи умисел на заволодіння чужим майном та діючи з корисливих мотивів, з метою власного безпідставного збагачення, повторно, шляхом зловживання довірою, під приводом організування роботи по виготовленню та передачі у власність ПВХ конструкцій згідно договору (індивідуальний номер замовлення ВМ-618 L) від 04.06.2014 року укладеного із ОСОБА_1, отримавши від останньої шляхом вчинення незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки грошові кошти у сумі 10707 грн., не виконав роботу передбачену договором, при цьому уникаючи зустрічі із потерпілою, вказані грошові кошти на вимогу ОСОБА_1 не повернув, спричинивши таким чином останній матеріальну шкоду на зазначену суму.
Позивачка, звертаючись до суду з даним позовом, посилається на те, що на момент укладення кредитного договору № 401620949 від 04.06.2014 року були порушені її права, як споживача, оскільки її було введено в оману з приводу істотних умов договору.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:
1) особу та місцезнаходження кредитодавця;
2) кредитні умови, зокрема:
а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;
б) форми його забезпечення;
в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;
г) тип відсоткової ставки;
ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;
д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту;
е) строк, на який кредит може бути одержаний;
є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;
ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;
з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;
и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;
і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Крім цього, положеннями ч.1 ст.230 ЦК України передбачено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України істотне значення має обман щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Згідно роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та судової практики Верховного Суду України з зазначеної категорії справ, при вчиненні правочину під впливом обману, формування волі потерпілого відбувається не вільно, а вимушено, під впливом недобросовісних дій інших осіб, які полягають у навмисному створенні у потерпілого помилкового уявлення про обставини, які мають істотне значення: природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речей, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Внутрішня воля потерпілого на вчинення правочину відповідає його зовнішньому волевиявленню, однак її формування відбувається не вільно, а під впливом обману з боку інших осіб. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до вчинення є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.
Спонукати потерпілого до вчинення правочину повинні не будь-які треті особи, як це має бути при помилці, а саме друга сторона правочину. Друга сторона правочину може спонукати потерпілого до вчинення правочину як безпосередньо, так і через третіх осіб. Головне, щоб цей вплив чинився на потерпілого з відома або на прохання другої сторони правочину. Якщо обман здійснено третьою стороною за власною ініціативою, підстав для визначення правочину недійсним немає, крім випадків коли третя особа була представником сторони правочину при його вчиненні.
В ході розгляду справи судом безспірно встановлено, що оспорюваний кредитний договір № 401620949 від 04.06.2014 року укладався в один день з договором підряду (індивідуальний номер замовлення ВМ - 618L) в приміщенні офісу ФОП ОСОБА_2
Крім цього встановлено, і дані обставини не заперечені жодними доказами відповідача ПАТ «Альфа-Банк», що в момент укладення договору про надання споживчого кредиту, представник банку присутній не був, такий договір представлявся позивачці для підписання разом з іншими документами стороною за договором побутового підряду. Жодних відомостей про виконання вимог ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо попереднього письмового роз'яснення позивачці умов кредитного договору, відповідачем суду не представлено.
Одночасно між сторонами підписано договір про використання аналогу власноручного підпису та факсимільного відтворення печатки для вчинення правочинів від 04.06.2014 року. У даному Договорі відсутня інформація про уповноважену особу зі сторони банку на підписання даного правочину і, відповідно, відсутній підпис уповноваженої особи.
Відповідно до п. 8 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення.
Даний Договір підписаний лише однією стороною ОСОБА_1, а зі сторони ПАТ «Альфа-Банк» такий не підписаний та не скріплений печаткою, а тому він вважається не укладеним так, як вчинений із недодержанням письмової форми.
Зі змісту вказаних правочинів є очевидним, що метою укладення договору про надання споживчого кредиту, позивачці була запропонована оплата матеріалів та послуг з виготовлення конструкцій ПВХ ФОП ОСОБА_2 В той же час, як вбачається із змісту кредитного договору, вигодонабувачем за цим договором являється інша фізична особа підприємець ОСОБА_3
За наведених обставин суд надає віри викладеним у позовній заяві поясненням позивачки про те, що на момент укладення договорів 04.06.2014 року її не було повідомлено про істотні умови кредитного договору і з його змістом вона не мала можливості ознайомитися, оскільки на час його підписання представник банку був відсутній, договір укладався пакетом разом з іншим договором побутового підряду в приміщенні офісу ФОП ОСОБА_2, відомостей про письмове ознайомлення позивачки із умовами договору відповідачем не представлено. Також, за наслідком укладення договорів жодного товару нею придбано та отримано не було, кредитні кошти були перераховані банком на рахунок сторонньої особи, яка не була стороною договору індивідуального замовлення.
Крім цього, як зазначено в позовній заяві позивачка в момент підписання договору споживчого кредиту не усвідомлювала того факту, що укладає договір із банком, оскільки представник банку був відсутній, а сторона за договором побутового підряду її запевнила, що нею укладається договір по безвідсотковій розстрочці для оплати вартості виготовлення конструкцій ПВХ, а не отримання повної суми в кредит.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільного права та інтересів є визнання права, припинення дії, яка порушували право. Суд може захистити цивільне право і інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно із ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З врахуванням наведеного суд приходить до переконання, що внаслідок недобросовісних дій сторони за договором (індивідуальний номер замовлення ВМ - 618 L) від 04.06.2014 року, які полягали у тому, що не будучи представником ПАТ «Альфа-Банк», але володіючи без відповідних повноважень примірником кредитного договору № 401620949, нею не було надано позивачці можливості ознайомитися з договором, одночасно надано неправдиву та неповну інформацію про правову природу правочину, зміст прав та обов'язків, що виникали у позивачки після укладення такого правочину, і в такий спосіб, шляхом обману, у позивачки було недобросовісно сформовано внутрішню волю до укладення оспорюваного правочину, а тому позовні вимоги про визнання недійним кредитного договору є підставними та підлягають до задоволення.
Суд застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені ст.216 ЦК України, та стягує з відповідача в користь позивачки сплачені нею ПАТ «Альфа-Банк» 2112 грн., що підтверджується відповідними квитанціями.
Під час звернення до суду позивачка була звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави в розмірі 551 грн. 20 коп.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 27, 30, 57, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 216, 229, 230, 509, 526, 627, 1054 ЦК України, ст.ст. 11, 22, Закону України «Про захист прав споживачів», суд -
позов задовольнити.
Визнати недійсним кредитний договір № 401620949 від 04.06.2014 року, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк».
Застосувати наслідки недійсності правочину у вигляді реституції щодо кредитного договору № 401620949 від 04.06.2014 року укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк».
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 отриману за недійсним правочином грошову суму в розмірі 2112 (дві тисячі сто дванадцять) гривень.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» в користь держави 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) гривню 20 копійок судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Мартинишин М.О.