15 червня 2016 р. Справа № 876/12086/15
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Гуляка В.В.,Коваля Р.Й.
за участі секретаря судового засідання Бедрій Х.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19.11.2015 року за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради, треті особи ОСОБА_2, відділ Держземагенства у м.Івано-Франківську Івано-Франківської області, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування п.20 рішення 15 сесії Івано-Франківської міської ради від 20.10.2011 року № 453-15, -
23.01.2015 року позивач звернувся до суду з позовом до Івано-Франківської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, відділ Держземагенства у м.Івано-Франківську Івано-Франківської області, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування п.20 рішення 15 сесії Івано-Франківської міської ради від 20.10.2011 року № 453-15 .
В обґрунтування вимог зазначає, що рішенням (п.20) Івано-Франківської міської ради №453-15 від 20.10.2011р. затверджено п.14, п.20, п.4, п.9 протоколів узгоджувальної комісії міськвиконкому по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування від 28.04.2007р. №77; від 06.11.2007р. №80; від 15.08.2008р. № 85, від 24.0б.2011р. № 114.
Даним рішенням відповідачам затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,0395 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Вважає, що дане рішення є таким, що винесене незаконно та необґрунтовано, оскільки позивач згідно свідоцтва про право власності на житло від 01.10.2001р. 515-р сумісно із своєю мамою є співвласником одноквартирного будинку по АДРЕСА_2 (АДРЕСА_2). З моменту отримання даного помешкання в 1989 р. і до 2012 р. користувались спірною земельною ділянкою разом із співвласниками сусіднього будинку по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. А дана земельна ділянка загальною площею 0,0547 га є комунальною власністю і належить до земель запасу Івано-Франківської міської ради. Відтак оскаржуване рішення носить формальний характер і прийняте з порушенням діючого законодавства, оскільки не було з'ясовано чи взагалі приймалось якесь рішення міською радою про надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою та проекту землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю площею 0,0395 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку.
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19.11.2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням позивачем - ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального й процесуального права, висновки суду, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
В апеляційній скарзі зокрема зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінки та не спростував доводи позивача про те, що відповідач при прийняті оскаржуваного рішення про затвердження документації із землеустрою ОСОБА_2 не врахував тієї обставини, що не було виконано вимоги п.2.8 і Державного комітету України по земельних ресурсах № 376 від 18.05.2010р. «Про затвердження Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості закріплення межовими знаками».
Зокрема вважає, що не може вважатись законним оскаржуване рішення самоврядного органу від 20.10.2011р. ще з тих підстав, що міська рада, затвердивши даним рішенням п. 14; п.20; п.4; п. 9 протоколів узгоджувальної комісії міськвиконкому по розгляду спорів із приводу суміжного землекористування від 28.04.2007р. за № 77; від 06.11.2007р. за № 80; від 15.08.2008р. за № 85; від 24.06.2011р. №114, не взяла до уваги те, що відповідно до п.3.7. «Положення про узгоджувальну комісію по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування» №262 від 16.06.1998р. «відпрацьований протокол узгоджувальної комісії дійсний лише рік, протягом якого може бути прийняте відповідне рішення міською радою (виконкомом)». Також вважає, що суд першої інстанції не дав оцінки доводам про те, що дані протоколи узгоджувальної комісії відпрацьовувались за відповідними зверненнями моєї матері, а не за зверненнями гр. ОСОБА_2.
За даних обставин вважає, що як постанова суду першої інстанції, так і зазначене рішення самоврядного органу підлягають скасуванню вже з цих підстав.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. При цьому колегія суддів зазначає наступне.
Розглядаючи справу та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте, колегія суддів зазначає, що такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Як встановлено судом першої інстанції, 18.04.2010 року ОСОБА_2 звернулася із заявою до міського голови про передачу їй безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,0395 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибну ділянку).
Рішенням Івано-Франківської міської ради (15 сесія) від 20.10.2011 р.№453-15 п.20 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та передано гр. ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,0395 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
На підставі вище зазначеного рішення, 16.01.2012 року ОСОБА_2 було видано державний акт Серія НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,0395 га, яка розміщується в м. Івано-Франківську по АДРЕСА_1.
Із вищезазначеного вбачається, що спір стосується права власності на земельну ділянку, передану у власність ОСОБА_2 відповідно до рішення міської ради, яка знаходиться на земельній ділянці, що передана у власність, відповідно до оскаржуваного рішення, а отже, суд дійшов помилкового висновку щодо вирішення даного спору в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктами владних повноважень рішення про надання земельної ділянки у власність, подальше їх оспорювання має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.
Дана правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 26 січня 2016 року (справі № 21-5523а-15).
Відповідно до ст.203 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і провадження у справі закривається з підстав, встановлених статтею 157 цього Кодексу.
Пунктом першим частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанову суду першої інстанції слід скасувати, а провадження у справі закрити.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 157, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19.11.2015 року по справі № 344/882/15-а - скасувати.
Провадження у справі № 344/882/15-а за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради, треті особи ОСОБА_2, відділ Держземагенства у м.Івано-Франківську Івано-Франківської області, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування п.20 рішення 15 сесії Івано-Франківської міської ради від 20.10.2011 року № 453-15 - закрити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк
Судді В.В. Гуляк
Р.Й. Коваль
Повний текст
виготовлено 21.06.2016 року.