ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
15 червня 2016 р. Справа № 909/319/16
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, вул. Б.Лепкого, 16, м. Калуш, Калуський район, Івано-Франківська область,77300
до відповідача: Калуської міської ради вул. І. Франка, 1,м. Калуш,77300
про визнання незаконним рішення Калуської міської ради від 23.04.15 року за № 3035 "Про припинення дії договору оренди землі підприємця ОСОБА_1В."
за участю:
від позивача: ОСОБА_1, (паспорт серії СС 312612)
від позивача: ОСОБА_2, (свідоцтво № 819 від 18.11.11)
від відповідача: ОСОБА_3, (довіреність № 438/02-29/24 від 07.06.16)
фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Калуської міської ради про визнання незаконним рішення Калуської міської ради від 23.04.15 року за № 3035 "Про припинення дії договору оренди землі підприємця ОСОБА_1В."
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем права позивача на поновлення договору оренди земельної ділянки, передбаченого положеннями ст. 33 Закону України "Про оренду землі", що полягає у прийнятті Калуською міською радою незаконного рішення від 23.04.15 №3035 "Про припинення дії договору оренди землі". Стосовно незаконності даного рішення вказує на те, що це рішення прийнято з порушенням приписів чинного законодавства, зокрема ст.33 Закону України "Про оренду землі". Вказує на те, що продовжує користуватися спірною земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору оренди від 10.11.03, розпочавши будівництво на спірній земельній ділянці, що в силу чинного земельного законодавства є підставою для продовження терміну дії спірного договору. Зазначає, що у відповідача відсутні повноваження щодо прийняття рішення про припинення терміну дії договору, оскільки немає такої підстави припинення права користування як припинення дії договору оренди землі (а.с.5, абз.6). Вважає, що оскільки міська рада 31.03.15 оприлюднила проект рішення про продовження дії договору, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих саме умовах(а.с.5, абз.1).
В судових засіданнях 09.06.16 та 14.06.16 оголошувалася перерва відповідно до 14.06.16 та 15.06.16.
14.06.16 представником позивача подано клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів б/н від від 14.06.16 (вх.№8461/16 від 14.06.16).
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, подав додаткові докази по справі (довідку про стан розрахунків з бюджетом станом на 01.06.16 та податкові декларації) та з посиланням на заяву позивача №29/1 від 29.12.14 зазначив, що позивач у грудні 2014 року звертався до відповідача із заявою про поновлення терміну дії спірного договору з проектом додаткової угоди, та заявив клопотання про витребування у відповідача інофрмації про те, чи перебувало таке звернення на розгляді міської ради.
Суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.
Строк вирішення спору визначено ст.69 ГПК України, відповідно до якої спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п"ятнадцять днів ( ч.3.ст.69 ГПК України ).
Позовна заява надійшла до господарського суду 08.04.16, отже строк вирішення спору з врахуванням ухвали від 31.05.16 про продовження строку розгляду спору закінчується 24.06.16.
Виходячи з викладеного, представник позивача мав час та можливість подати додаткові докази чи пояснення по справі.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Згідно з п.3.13. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з наступними змінами, неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами.
З огляду на вищевикладене, зважаючи на обмеженість строком розгляду справи, встановленим ст. 69 ГПК України, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника позивача, оскільки розцінює його як зловживання процесуальними правами.
Відповідач позовні вимоги заперечив з підстав, наведених у запереченні на позов б/н та б/д (вх.№8463/16 від 14.06.16). Обґрунтовуючи свої заперечення, посилається на те, що відповідно до положень ст. 33 Закону України "Про оренду землі" для поновлення договору оренди земельної ділянки орендар зобов'язаний до спливу терміну дії договору оренди землі повідомити орендодавця про намір поновити строк дії договору та надати проект додаткової угоди. Вважає, що позивач таких дій не вчинив та не звернувся до Калуської міської ради з проектом договору для поновлення договору оренди землі, відтак безпідставними є твердження про порушення його прав відповідачем. Зазначає, що з огляду на відсутність повідомлення позивачем орендодавця про намір поновити строк дії договору у визначений спірним договором та чинним законодавством термін, зазначений договір у відповідності до п.4 цього договору припинив свою дію з 01.03.15. Вказує на те, що позивач звернувся до відповідача після закінчення терміну дії спірного договору, відтак вважає, що за таких обставин міська рада прийняла законне рішення. Щодо заяви позивача №29/1 від 29.12.14 про поновлення терміну дії спірного договору з проектом додаткової угоди зазначив, що на ній відсутня відмітка міської ради про її отримання, а у позивача відсутні докази її направлення відповідачу, відтак вважає посилання позивача на вказану заяву як на підставу належного звернення позивача необґрунтованими. Додатково зазначив, що хоча спірна земельна ділянка й не повернута відповідачу за актом приймання-передачі, докази користування позивачем даною земельною ділянкою за цільовим призначенням, зазначеним у договорі оренди від 10.11.03, відсутні, як і відсутні докази сплати позивачем орендної плати за дану земельну ділянку після спливу терміну дії договору оренди.
Розглянувши матеріали справи з врахування Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вислухавши представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
04.11.03 між сторонами у справі укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстровано у державному підприємстві "Калуський міський центр державного земельного кадастру" Держкомзему України, про що вкнизі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 10.11.03 №170/01-23.
За умовами договору в оренду позивачу (орендарю) передано відповідачем (орендодавцем) земельну ділянку загальною площею 0,0228 га для будівництва комерційно-житлових приміщень на проспекті ОСОБА_4 в м.Калуш (п.1, 2.1 договору).
Пунктом 3.2 даного договору визначено обов"язок орендаря використовувати орендовану земельну ділянку відповідно до мети, визначеної у п.2.1 договору та своєчасно вносити орендну плату.
Разом з тим, як вбачається із акта обстеження земельної ділянки від 07.06.16, долученого відповідачем до матеріалів справи, на спірній земельній ділянці відсутні будь-які об"єкти нерухомого майна, а також будівельні матеріали.
В п.2.2 договору передбачено, що він укладений строком на 3 роки і після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.
Згідно з п.4 договору дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
03.05.07 сторонами у справі підписано додаток №1 до спірного договору, згідно якого термін дії договору оренди земельної ділянки пролонговано (поновлено) до 15.02.10. Цим же додатком внесено зміни до 2.2 договору оренди від 10.11.03: у випадку коли орендар не повідомляє письмово орендодавця про намір продовжити термін дії договору, але продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору, та за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору, такий договір пролонговується (поновлюється) на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Крім того, п.3.2 договору оренди від 10.11.03 доповнено абзацом такого змісту: в місячний термін після закінчення строку договору звернутися до Калуського міського відділу Івано-Франківської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України по земельних ресурсах" та зареєструвати пролонгацію (поновлення договору), термін якого закінчився.
В подальшому, на підставі рішення Калуської міської ради №1126 від 01.03.10 між сторонами у справі укладено додаткову угоду від 27.09.12 до договору оренди землі від 10.11.03, згідно якої п.2.2 договору оренди землі від 10.11.03 викладено у наступній редакції:"Договір продовжено з 16.02.10 до 01.03.15. Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію." Крім того, цією ж додатковою угодою доповнено п.3.2 договору оренди від 10.11.03 абзацом такого змісту:" В місячний термін подати додаткову угоду до договору оренди землі на державну реєстрацію."
Таким чином, термін дії договору оренди від 10.11.03 з врахуванням додаткової угоди від 27.09.12 - до 01.03.15.
Відтак, з огляду на умови договору, про намір продовжити дію договору оренди позивач повинен був повідомити орендодавця найпізніше 01.02.15 ( у відповідності до ст.33 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на момент такого звернення), оскільки строк дії договору встановлено до 01.03.15.
Всупереч умовам договору, позивач звернувся до Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Калуської міської ради 25.03.15, що підтверджується поданою відповідачем випискою із журналу реєстрації заяв для надання адміністративних послуг з земельного відділу міської ради, а безпосередньо до відповідача - 31.03.16, що підтверджується листом позивача б/н та б/д з відміткою відповідача про його отримання.
Як зазначив позивач у позовній заяві та судовому засіданні, у 2015 році він звертався у встановленому Калуською міською радою порядку з відповідними документами, однак не подавав проекта додаткової угоди, оскільки працівники адміністративного центру пояснили, що згідно затвердженого відповідачем порядку додаткова угода суб"єктом господарювання не подається, так як вона самостійно підготовлюється радою після прийняття відповідного рішення. Крім того, позивач зазначив, що на сайті Калуської міської ради було розміщено проект рішення міської ради про продовження (поновлення)ФОП ОСОБА_1 договору оренди.
Разом з тим, за результатами звернення позивача, направленого відповідачу після закінчення терміну дії спірного договору, 23.04.15 за №3035 Калуською міською радою прийнято рішення "Про припинення дії договору оренди землі підприємця ОСОБА_1В."
Дослідивши матеріали справи та додатково подані докази, вислухавши пояснення представників сторін, господарський суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення, враховуючи наступне.
Статтею 13 Конституції передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
У відповідності до статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Зі змісту частини першої статті 124 Земельного кодексу України вбачається, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Згідно зі статтею 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
За приписами статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
В спірному випадку між сторонами по справі на підставі договору оренди землі виникли правові відносини.
Істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, строк дії договору оренди (стаття 15 Закону України "Про оренду землі").
Згідно з частиною 1 статті 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Частиною 1 статті 19 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.
За приписами статті 31 Закону України "Про оренду землі" та умовами пункту 4 Договору оренди від 10.11.03, останній припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом під час розгляду справи, пунктом 2.2 договору оренди земельної ділянки від 10.11.03 в редакції додаткової угоди від 27.09.12 передбачалося, що після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк.
Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини 1 статті 777 Цивільного кодексу України та статтею 33 Закону України "Про оренду землі".
Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди.
Так, у частинах першій - п'ятій статті 33 цього Закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.
Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.
В спірному випадку, як підтверджується матеріалами справи, позивач неналежно виконує свої обов"язки за договором; позивач не звертався до відповідача про поновлення дії договору оренди землі від 10.11.03 у передбаченому вище законодавством порядку (звернувся до орендодавця після закінчення терміну діїї договору оренди від 10.11.03). Твердження представника позивача із посиланням на заяву ФОП ОСОБА_1 №29/1 від 29.12.14 про те, що позивач у грудні 2014 року звертався до відповідача із заявою про поновлення терміну дії спірного договору з проектом додаткової угоди судом до уваги не приймаються, оскільки позивачем не доведено суду факту її отримання відповідачем.
Таким чином, з урахуванням частини першої - пятої статті 33 Закону України "Про оренду землі", переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припинилось.
Частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачена інша підстава поновлення договору оренди: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, які передбачені частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує свої обовязки за договором, відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди, сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.
Таку правову позицію виклав Верховний Суд України щодо підстав поновлення договору оренди у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14.
Як вбачається із встановлених судом обставин справи, відповідач як орендодавець виконав свій обов'язок, визначений умовами договору, та за плату передав позивачу як орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, однак останній свого обов'язку, а саме щодо будівництва комерційно-житлових приміщень на проспекті ОСОБА_4 в м.Калуш не виконав, та не повернув відповідачу спірну земельну ділянку після закінчення терміну дії договору оренди від 10.11.03, однак і не подав суду доказів користування спірною земельною ділянкою, навпаки - відповідачем подано докази, зокрема акт обстеження від 07.06.16, згідно якого вбачається, що відповідач неналежно виконує свої обовязки за договором та не сплачує орендну плату, водночас, відповідачем лист-повідомлення з запереченнями у поновленні договору оренди землі позивачу не направлявся.
Отже, спірне рішення вищенаведеним нормам права не суперечить, оскільки згідно наведених приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі" позивач втратив передбачене цією нормою переважне право на оренду, тому орендодавець своє волевиявлення про припинення договору оренди від 10.11.03 після закінчення строку його дії реалізував шляхом прийняття оскаржуваного рішення.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Згідно ч.3 ст.24 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно ч.1 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Відповідно до ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Приписами ч.1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Згідно ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
В контексті наведеного, правові підстави для задоволення позову відсутні, відтак в позові слід відмовити.
Судові витрати у справі за приписами ст.49 ГПК України залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 124, 144 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, ст.631, 777 Цивільного кодексу України, ст.31, 33 Закону України "Про оренду землі", ст.24, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" , ст.ст. 22, 33, 49, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
відмовити в позові фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Калуської міської ради про визнання незаконним рішення Калуської міської ради від 23.04.15 року за № 3035 "Про припинення дії договору оренди землі підприємця ОСОБА_1В."
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 17.06.16
Суддя Матуляк П. Я.