про повернення позовної заяви
16.06.16р. Справа № 904/4957/16
Суддя Колісник І.І. , розглянувши матеріали
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ
до Дніпропетровської міської громадської організації "Клуб спортивного танцю "Еліт", м. Дніпропетровськ
про стягнення збитків у сумі 14 395,93 грн. та виселення з орендованого приміщення
Регіональне відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській області звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровської міської громадської організації "Клуб спортивного танцю "Еліт" та просить стягнути з останнього збитки у сумі 14 395,93 грн. від недоотриманої орендної плати, а також виселити його з державного приміщення за адресою: вул. Академіка Лазаряна, 2, м. Дніпропетровськ, що знаходиться на балансі Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту.
При цьому позовні вимоги про стягнення збитків у сумі 14 395,93 грн. заявлені двічі. Очевидно, що дублювання цієї позовної вимоги є помилковим, оскільки за текстом позову, окрім іншого, наявне обгрунтування з відповідним розрахунком вимоги про стягнення з відповідача в порядку статті 785 Цивільного кодексу України неустойка у сумі 52 556,35 грн., яка у прохальній частині позову відсутня.
До позовної заяви додано клопотання № 10-11-03124 від 10.06.2016 року про звільнення від сплати судового збору. Подане клопотання позивач вмотивовує відсутністю грошових коштів на його банківському рахунку по КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки", зазначаючи, що залишок грошових коштів станом на 20.05.2016 року складає всього 37,28 грн. Також позивач звертає увагу суду на те, що його фінансування та матеріально-технічне забезпечення здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Позовна заява підлягає поверненню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Згідно зі статтею 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру підлягає сплаті судовий збір у розмірі 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру підлягає сплаті судовий збір у розмірі 1 мінімальної заробітної плати.
Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" установлено з 1 січня 2016 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 1378 гривень.
Подана позивачем позовна заява містить вимоги, як майнового так і немайнового характеру.
Згідно з частиною третьої статті 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, яка має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. Зазначене положення також знайшло своє відображення і у абзаці першому пункту 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".
За таких обставин судовий збір має бути сплачений за кожною із позовних вимог як майнового так і немайнового характеру у загальній сумі 2 756,00 грн.
Позивачем не надано доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Заявлене клопотання про звільнення від сплати судового збору задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
При цьому слід враховувати приписи пункту 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 (із змін. і доп.) "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" за змістом якого єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін.
Особа, яка заявляє клопотання про відстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.
За статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Частиною першою статті 34 цього Кодексу встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Отже, вирішення судом питання про звільнення від сплати судового збору можливе за наявності належних та допустимих доказів з боку позивача на підтвердження його неналежного фінансового становища, що перешкоджає сплаті ним судового збору у встановленому порядку і розмірі.
На підтвердження неналежного фінансового становища позивач надав копію виписки Державної казначейської служби щодо стану його рахунку на 20.05.2016 року з відомостями про залишок коштів у сумі 37,28 грн.
Однак при цьому позивач не розкрив у повному обсязі своїх можливостей чи об'єктивних перешкод стосовно сплати судового збору, який за своєю величиною у грошовому еквіваленті не є надмірним.
Так, фінансування та матеріально-технічне забезпечення Фонду державного майна України здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України (стаття 14 Закону України "Про Фонд державного майна України").
У своїй відповідній частині стаття 20 Бюджетного кодексу України передбачає, що у бюджетному процесі програмно-цільовий метод застосовується на рівні державного бюджету та на рівні місцевих бюджетів (за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради).
Особливими складовими програмно-цільового методу у бюджетному процесі є бюджетні програми, відповідальні виконавці бюджетних програм, паспорти бюджетних програм, результативні показники бюджетних програм.
Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі передбачає складання прогнозу бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди відповідно до статті 21 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів, якими за статтею 2 цього Кодексу є бюджетні установи в особі її керівника, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань, довгострокових зобов'язань за енергосервісом та здійснення витрат бюджету.
За змістом статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Пропозиції про внесення змін до бюджетних призначень подаються та розглядаються у порядку, встановленому для складання проекту бюджету. Витрати відповідно до внесених змін до бюджетних призначень здійснюються лише після набрання чинності законом (рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради), яким внесено такі зміни, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
У межах загального обсягу бюджетних призначень за бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами бюджету Міністерство фінансів України (місцевий фінансовий орган) за обґрунтованим поданням головного розпорядника бюджетних коштів здійснює перерозподіл бюджетних асигнувань, затверджених у розписі бюджету та кошторисі, в розрізі економічної класифікації видатків бюджету, а також в розрізі класифікації кредитування бюджету - щодо надання кредитів з бюджету.
З урахуванням викладеного позивач не надав доказів на підтвердження загального обсягу коштів, які передбачені затвердженим кошторисом у межах бюджетного призначення на сплату судового збору у 2016 році та фактично отримані ним, обсягу витрачених коштів за цільовим призначенням і залишку їх у розпорядженні позивача, а також щодо наявної можливості отримати кошти для сплати судового збору (у разі якщо обсяги повністю вичерпані) за рахунок перерозподілу бюджетних асигнувань чи з інших законом дозволених джерел надходження.
Отже, наведене обгрунтування клопотання про звільнення від сплати судового збору не є переконливим, оскільки позивач не виявив достатньої сумлінності, яка вимагається за законом і очікується судом від позивача у господарському судочинстві.
За статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Відтак безпідставне надання переваг одній із сторін у судовому процесі є недопустимим.
При цьому суд враховує ту обставину, що основний інтерес позивача стосується захисту права власності, пов'язаного з усуненням перешкод у користуванні нежитловим приміщенням.
Згідно з підпунктом 5.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" позовна давність не поширюється на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов'язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред'явлення такого позову.
За таких обставин повернення позову для надання позивачеві можливості усунути допущені порушення не є порушенням його права на доступ до правосуддя, оскільки тимчасове обмеження відповідає чинному законодавству і не позбавляє права позивача на судовий захист.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", - право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до порушення провадження у справі.
Відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної у постанові від 04.12.2012 року у справі № 5/5005/7237/2012, оцінка судом виконання позивачем вимог процесуального законодавства, які він зобов'язаний вчиняти до подання позову, не може здійснюватися після порушення провадження у справі.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі" Суд зазначив, що "право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю правовою природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.
Положення пункту 1 статті 6 про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
Відповідно Суд постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.
Керуючись п. 4 ст. 63, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Повернути позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття - 16.06.2016 року та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області протягом п'яти днів з дня, наступного за днем її прийняття.
Додатки: позовна заява з додатками на 26-ти арк.
Суддя ОСОБА_1