Справа: № 706/563/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Орендарчук М.П. Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.
Іменем України
15 червня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Безименної Н.В.,
Гром Л.М.
за участю секретаря судового засідання: Строй Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу третьої особи - ОСОБА_3 на постанову Христинівського районного суду Черкаської області від 04 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Христинівської міської ради Черкаської області, третя особа - ОСОБА_3 про визнання протиправним рішення та його скасування,
У квітні 2015 року позивач, ОСОБА_4, звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просила визнати незаконним, протиправним та скасувати рішення Христинівської міської ради Черкаської області №40-2/14-VI від 27 листопада 2014 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» в частині надання дозволу ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по АДРЕСА_2 на земельну ділянку комунальної власності розробку проекту землеустрою площею 0,04895.
Постановою Христинівського районного суду Черкаської області від 04 травня 2016 року адміністративний позов - задоволено: визнано незаконним, протиправним та скасовано рішення Христинівської міської ради Черкаської області №40-2/14-VI від 27 листопада 2014 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» в частині надання дозволу ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по АДРЕСА_2 на земельну ділянку комунальної власності розробку проекту землеустрою площею 0,04895.
Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, третьою особою, ОСОБА_3, подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Згідно з ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, Як вбачається з матеріалів справи, 22 жовтня 1955 року рішенням Христинівської ради Черкаської області №750 для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_2 для будівництва житлового будинку виділено земельну ділянку площею 1184 кв.м.
12 травня 1971 року рішенням виконавчого комітету №105 з даного володіння вилучено земельну ділянку площею 400 кв. метри і передано ОСОБА_5.
Судом першої інстанції встановлено, що загальна площа земельної ділянки по АДРЕСА_2 становить 0,0752 га. Межі землекористування не встановлювались, межові знаки на зберігання не передавались.
31 березня 2005 року ОСОБА_4 успадкувала ? частину житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_2, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом, щ видане державним нотаріусом Христинівської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 та зареєстроване в реєстрі за №499 (а.с. 6).
Право власності на ? частку у спільній частковій власності зареєстроване 24 квітня 2005 року Христинівським виробничим відділком ЧООБТІ під реєстраційним номером 10287098.
Іншу ? частину будинку житлового будинку по АДРЕСА_2 успадкував ОСОБА_3.
20 вересня 2012 року рішенням Христинівського районного суду Черкаської області установлено порядок користування житловим будинком АДРЕСА_2, що перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3.
12 листопада 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Христинівської міської ради із заявою у якій просить надати дозвіл на розробку технічної документації щодо встановлення меж в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд з наступною передачею земельної ділянки площею 489,5 кв. м. по вул.. Першотравнева, 113/2 у м. Христинівка Черкаської області у приватну власність.
27 листопада 2014 року Христинівська міська рада Черкаської області, розглянувши, у тому числі заяву ОСОБА_3 прийняла рішення №40-2/14-VІ, яким наддала дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки комунальної власті в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована у межах населеного пункту м. Христинівка.
Вважаючи, що її права та законні інтереси порушено, позивач звернулась до суду першої інстанції із адміністративним позовом про визнання протиправним, незаконним та скасування рішення Христинівської міської ради Черкаської області №40-2/14-VI від 27 листопада 2014 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» в частині надання дозволу ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по АДРЕСА_2 на земельну ділянку комунальної власності розробку проекту землеустрою площею 0,04895 га.
Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», за загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб'єктного складу їх учасників. Ті земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові спори, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами, а всі інші - в порядку цивільного судочинства, крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства віднесено до компетенції адміністративних судів.
Згідно з п. 1, 3 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 р. №8 визначено, що земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до абз. 3 п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України N 10-рп/2010 від 01 квітня 2010 року, системний аналіз положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (частини першої статті 10, статей 16, 17, 18, 25, 26 та інших) свідчить, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб'єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують в межах закону питання в галузі земельних відносин.
Згідно з абз. 2 п. 5 Рішення Конституційного Суду України N 10-рп/2010 від 01 квітня 2010 року, вирішення земельних спорів фізичних та юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності належить до юрисдикції адміністративних судів, крім публічно-правових спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4, пункт 1 частини першої, частина друга статті 17 Кодексу).
Відповідно до ч. 3 ст. 158 Земельного кодексу України, органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
Отже, відповідач, як орган місцевого самоврядування, відповідно до наданих повноважень, вирішує земельний спір щодо встановлення меж земельних ділянок у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України з дотриманням правил добросусідства, визначеного у ст.. 103 Земельного кодексу України.
Колегія суддів звертає увагу, що предметом спору не є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї.
Тобто, відповідач у спірних правовідносинах не здійснює повноваження власника землі, а виконує владну управлінську функцію в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством України.
У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про затвердження актів комісії по встановленню меж земельних ділянок подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватись у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 08 жовтня 2015 року №К/800/1092/15.
Враховуючи те, що рішення про затвердження актів комісії по встановленню меж земельних ділянок у спірних правовідносинах не прийнято, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність спору про право.
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що даний спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність порушеного права позивача оскільки 16 червня 2015 року відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для приватизації земельної ділянки площею 0,0376 га.
Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 06 березня 2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. Суд не може давати оцінку таким обставинам при відкритті провадження в адміністративній справі, а тому не має права відмовити у відкритті провадження у справі чи повернути позовну заяву з посиланням на частину другу цієї статті, якщо особа своє звернення обґрунтовує необхідністю захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).
Згідно з абз. 5-6 п. 1 Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №791/11/13-10 від 01 червня 2010 року, нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.
Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти. Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.
З'ясування цієї обставини має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.
Отже, рішення Христинівської міської ради Черкаської області №40-2/14-VI від 27 листопада 2014 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» є актом індивідуальної дії.
Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Згідно зі ст. 12 Земельного Кодексу України розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Враховуючи те, що спірна земельна ділянка не булла розподілена між землекористувачами, а 16 червня 2015 року відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для приватизації земельної ділянки площею 0,0376 га., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження рішення Христинівської міської ради Черкаської області №40-2/14-VI від 27 листопада 2014 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» в частині надання дозволу ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по АДРЕСА_2 на земельну ділянку комунальної власності розробку проекту землеустрою площею 0,04895.
Відповідно до ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Згідно зі ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр», технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до ст. 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.
Відповідно до ст.. 107 Земельного кодексу України, основою для встановлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки встановити неможливо, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не заперечується той факт, що оскаржуване рішення надано за відсутності об'єктивних даних про те, що земельна ділянка площею 0,04895 га. По АДРЕСА_2 перебувала в користуванні ОСОБА_3, а також з порушенням прав позивача на отримання у власність частини земельної ділянки пропорційно до її частки.
Крім зазначеного, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у резолютивній частині постанови суду першої інстанції зазначено про визнання протиправним, незаконним та скасування оспорюваного рішення відповідача.
Згідно з п. 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №7від 20 травня 2013 року «Про судове рішення в адміністративній справі», із змісту статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.
При цьому суди повинні мати на увазі, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим.
Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.
Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.
При цьому суди повинні виходити з того, що вимоги про визнання акта владного органу недійсним або неправомірним тощо є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним.
Ухваливши рішення про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його з цих підстав нечинним, суд у порядку, визначеному частиною одинадцятою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, повинен зобов'язати орган, який видав оскаржуваний акт, невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому такий акт було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
За правилами пункту 1 частини п'ятої статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України Вищий адміністративний суд України за наслідками розгляду справи може визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України незаконними повністю або в окремій його частині. Отже, визнати неконституційними такі акти суд не може. Водночас з огляду на положення пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі визнання акта незаконним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції помилково одночасно зазначено про визнання протиправним, незаконним та скасування рішення відповідача.
Проте, відповідно до ч. 2 ст..200 Кодексу адміністративного судочинства України, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.
Відповідно до ч. 2 ст.. 19 Конституцій України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання незаконним, протиправним та скасування рішення Христинівської міської ради Черкаської області №40-2/14-VI від 27 листопада 2014 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» в частині надання дозволу ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по АДРЕСА_2 на земельну ділянку комунальної власності розробку проекту землеустрою площею 0,04895 га.
Приписами ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Христинівського районного суду Черкаської області від 04 травня 2016 року - залишити без задоволення.
Постанову Христинівського районного суду Черкаської області від 04 травня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення набирає законної сили з моменту оголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів, відповідно до вимог ст. 212 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали виготовлено 16.06.2016
Головуючий суддя Л.В.Бєлова
Судді Н.В. Безименна,
Л.М. Гром
Головуючий суддя Бєлова Л.В.
Судді: Безименна Н.В.
Гром Л.М.