Справа: № 363/2448/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Баличева М.Б. Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.
Іменем України
15 червня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Безименної Н.В.,
Гром Л.М.
за участю секретаря судового засідання: Строй Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві, у порядку ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційну скаргу позивача - ОСОБА_3 на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 18 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Вишгородської міської ради Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
У травні 2015 року позивач, ОСОБА_3, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради Київської області щодо не розгляду клопотання позивача про виділення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у межах норм безоплатної приватизації орієнтовною площею 0,10 га в межах міста Вишгород Київської області;
- зобов'язати Вишгородську міську раду Київської області розглянути подане позивачем клопотання про виділення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у межах норм безоплатної приватизації орієнтовною площею 0,10 га в межах міста Вишгород Київської області з прийняттям рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні.
Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 18 вересня 2015 року у задоволенні адміністративного позову - відмовлено.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів, у відповідності до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно зі ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов - задовольнити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що постанова суду першої інстанції була прийнята з порушенням норм матеріального та процесуально права, із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Згідно з ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 грудня 2014 року позивач звернувся до відповідача із клопотанням про виділення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у межах норм безоплатної приватизації орієнтовною площею 0,10 га в межах міста Вишгород Київської області. До зазначеного клопотання надано графічні матеріали з бажаним місцем розташування земельної ділянки (а.с. 6-8).
23 грудня 2014 року виконавчим комітетом Вишгородської міської ради Київської області позивачу було надано відповідь щодо розгляду його клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0.1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у м. Вишгороді ( а.с.24-25).
Як вбачається із зазначеної відповіді, з наданого позивачем графічного матеріалу неможливо встановити місце розташування земельної ділянки та запропоновано звернутись до Держземагенства за місцем розташування земельних ділянок з питання отримання інформації про кількісні характеристики земельної ділянки, розподілення земель між власниками та користувачами.
Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.
Даючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно виходив з наступного.
Згідно з ч.ч.1 та ч. 2 ст.83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Відповідно до п. «в». ст.. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.
Згідно з ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, розташування на них об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Згідно ч.2 ст.123 Земельного кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).
Судом першої інстанції встановлено, що позивач, звертаючись до відповідача із клопотанням позивача про виділення та передачу у власність земельної ділянки, надав графічні матеріали на яких не визначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Отже, позивач не дотримався порядку звернення, передбаченого ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України, оскільки, звернувшись з зазначеним клопотанням до відповідача, не надав належних графічних матеріалів із зазначенням місця розташування земельної ділянки, яку він мав намір отримати у власність.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України №К/800/46165/13 від 13 листопада 2014 року, №К/800/50888/13 від 09 квітня 2015 року, №К/800/34168/13 від 03 березня 2015 року.
Згідно ч.3 ст.123 Земельного кодексу України, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Колегія суддів звертає увагу, що у листі виконавчого комітету Вишгородської міської ради Київської області відсутня відмова про виділення позивачу у власність земельної ділянки. Натомість, виконавчий комітет повідомив позивача про невідповідність поданого клопотання вимогам ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України.
Так, клопотання позивача не могли бути прийняті та передані для подальшого розгляду міській раді, відтак, відповідач, запропонувавши останній надати додаткові документи, діяв на підставі закону та в межах своїх повноважень, не порушуючи при цьому законних прав та інтересів позивача, що унеможливлює задоволення позову.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.
Відповідно до ч. 2 ст.. 19 Конституцій України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до Вишгородської міської ради Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Приписами ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 18 вересня 2015 року - залишити без задоволення.
Постанову Вишгородського районного суду Київської області від 18 вересня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення набирає законної сили з моменту оголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів, відповідно до вимог ст. 212 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали виготовлено 15.06.2016
Головуючий суддя Л.В.Бєлова
Судді Н.В. Безименна,
Л.М. Гром
Головуючий суддя Бєлова Л.В.
Судді: Безименна Н.В.