Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"06" червня 2016 р.Справа № 922/1293/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
при секретарі судового засідання Терновій М.П.
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вега Логістика", м. Дніпропетровськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Гефест-2000", м. Харків
простягнення коштів
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_1В (дов. б/н від 05.05.2016 року).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вега Логістика" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Гефест-2000" (відповідач) про стягнення вартості завданої шкоди у розмірі 48 713, 69 грн. внаслідок неналежного виконання умов договору № 02/02/16 про транспортно-експедиційні послуги при перевезенні вантажів автомобільним транспортом на території України від 02.02.2016 року. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою господарського суду від 25.04.2016 року порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 16.05.2016 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.05.2016 року у межах строків визначених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався з 16.05.2016 року на 25.05.2016 року, та з 25.05.2016 року на 06.06.2016 року.
26.05.2016 року відповідач через канцелярію суду надав відзив вх. № 17506 на позовну заяву у якому зазначає, що позовні вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Оскільки, як зазначено у позові, 02.02.2016 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Дайрект Логістик Сервіс» (далі - замовник) укладено договір про транспортно-експедиційні послуги при перевезенні вантажів автомобільним транспортом на території України № 02/02/16, згідно умов якого позивач зобов'язався доставити ввірений йому замовником вантаж у встановлений цим договором строк до пункту призначення та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а замовник зобов'язався оплати за перевезення вантажу встановлену плату. При цьому, умовами зазначеного договору не передбачено передачу зобов'язання від позивача третій особі доставити ввірений йому товариством з обмеженою відповідальністю «Дайрект Логістик Сервіс» вантаж у встановлений строк до пункту призначення та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі.
6.06.2016 року позивач через канцелярію суду надав пояснення вх. № 18707 у яких зазначає, що позивач з об'єктивних та незалежних від нього підстав не може надати витребувану судом податкову накладну з додатком № 5, оскільки постачальник послуг/перевізник/відповідач податкову накладну за надані ним товарні послуги по перевезенню вантажів на суму, обумовлену та погоджену сторонами як в заявці від 6.04.2016 року у розмірі 1 600, 00 з яких ПДВ складає 266,67 грн. так і рахунку-фактури №СФ-0000007 від 7.04.2016 року у встановленому Податковим кодексом України термін не склав, в Єдиному реєстрі податкових накладних зареєстрував та покупцю/позивачу/експедитору не надав. На думку позивач, на підтвердження реальності здійснення відповідачем господарської операції позивач окрім наданих раніше до суду та наявних у нього первинних документів, надає копію рахунку -фактури № СФ-0000007 від 7.04.2016 року; обігово-сальдову відомість по рахунку № 631; акт звірки розрахунків між товариством з обмеженою відповідальністю «Вега логістика» та з контрагентом товариством з обмеженою відповідальністю «Гефест-2000» за період з 1.04.2016 року по 31.05.2016 року, а також посилається на пункт 3.8. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363.
Позивач у призначене судове засідання 6.06.2016 року не з'явився, про причину неявки на час розгляду справи суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином про що свідчить поштове повідомлення, яке долучено до матеріалів справи.
Присутній у судовому засіданні 6.06.2016 року представник відповідача, проти позовних вимог заперечував у повному обсязі.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.04.2016 року про порушення провадження у справі сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи викладене, а також достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та надання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статей 4-3 та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.
Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 6.06.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши представника відповідача, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, 02.02.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вега Логістика" (далі - позивач, експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дайрект Логістик Сервіс" (далі- замовник) було укладено договір № 02/02/16 про транспортно-експедиційні послуги при перевезенні вантажів автомобільним транспортом на території України (т.1, а.с. 36-39).
Відповідно до пункту 11.1 договору, сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Згідно пункту 1.1. договору, експедитор зобов'язується доставити ввірений йому замовником вантаж у встановлений цим договором строк до пункту призначення та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а замовник і зобов'язується оплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Пунктом 2.1. договору, сторони узгодили, що замовник завчасно до дати запланованого завантаження подає експедитору заявку на перевезення (далі - заявка) у письмовій формі факсом або електронною поштою, яка є додатком до цього договору та його невід'ємною частиною. Сторони підтверджують, що всі підписані сторонами та скріплені їх печатками заявки, передані електронним/фасковим зв'язком, мають юридичну силу до обміну оригіналами І документів, що передаються сторонами один одному негайно.
Заява повинна містити інформацію про наступне: маршрут, адреса вантажовідправника та вантажоодержувача, дату і місце завантаження/розвантаження автомобіля, П.І.Б. відповідальних осіб, номери їх мобільних телефонів, опис вантажу, тип потрібного рухомого складу, вартість перевезення, додаткові або особливі умови крокетного перевезення, час, узгоджений сторонами (пункт 2.2. договору).
Згідно пунктом 3.4. договору, експедитор зобов'язаний забезпечити збереження вантажу на шляху слідування з моменту прийняття вантажу до перевезення і до моменту видачі його вантажоодержувачу, уповноваженому замовником.
Пунктом 3.8. договору, встановлено, що експедитор зобов'язаний слідкувати і контролювати якість завантаження, укладки та пакування вантажу в автомобілі так, щоб виключити його псування, бій, пошкодження, втрату вантажу відповідно до діючого законодавства, але з урахуванням положень цього договору.
Згідно пунктом 7.1. договору, експедитор несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його для перевезення до моменту видачі вантажотримувачу, який зазначений в товарно-транспортних документах. Експедитор несе відповідальність за дії осіб, що залучаються до виконання цього договору, у розмірі і на умовах, передбачених цим договором та чинним законодавством, як за свої власні.
Відповідно до пункту 7.2. договору, у випадку псування або втрати вантажу експедитор відшкодовує вартість зіпсованого або втраченого (або і те й інше) вантажу, а також відшкодовує збитки, понесені замовником в результаті цього.
За твердженнями позивача, 06.04.2016 року замовник подав експедитору письмову заявку № 73 на надання транспортних послуг по перевезенню вантажу автомобільним транспортом (т. 1, а.с. 40). Згідно умов даної заявки, маршрут перевезення: м. Бровари - м. Харків. Як зазначено у додаткових умовах, водій транспортної компанії зобов'язаний бути присутнім при завантаженні/вивантаженні і рахувати кількість завантажуваного/вивантажувано товару, несе повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту завантаження та до повного вивантаження автомобіля. Підпис водія в товарно-транспортній накладній є доказом того, що водій рахував кількість завантаженого товару та повністю з ним згоден. Наявність пломби та її цілісність не є аргументом або доказом того, що вантаж не піддавався вилученню.
Позивач посилався на те що, 06.04.2016 року експедитором на адресу товариства з обмеженою відповідальністю 'Торговий дім Гефест -2000" (далі відповідач) було направлено транспортну заявку. Згідно умов якої, державний номер автомобіля НОМЕР_1, водій ОСОБА_2, маршрут перевезення: м. Бровари - м. Харків, місце завантаження: м. Бровари, буд. 134, місце вивантаження: м. Харків згідно ТТН, вантажем є шини у кількості 1,2 т. Як зазначено у додаткових умовах, водій зобов'язаний приймати вантаж під рахунок, та слідкувати за якістю завантаження. Перевізник несе повну відповідальність за збереження та цілісність вантажу під час перевезення. За умови згоди з умовами перевезення та ставкою на перевезення, експедитор просив перевізника підписати дану заявку, завірити печаткою та надіслати експедитору, що й було зроблено перевізником (т. 1, а.с. 41).
На підтвердження факту перевезення позивач надав товарно-транспортні накладні №0000002993 від 6.04.2016 року та № НОМЕР_2 від 06.04.2016 року (т. 1, а.с. 42-43).
Як зазначає позивач:
- з даних товарно-транспорної накладної № НОМЕР_3 від 06.04.2016 року, вантажовідправником є товариство з обмеженою відповідальнісю «Нокіа Шина", вантажоодержувачем товариство з обмеженою відповідальнісю "Вігарос", найменування вантажу: автошини 195/70 R 15 С 104/1028 Nокіа Nогdman SC у кількості 32 штуки, автошини 235/60 R 16 100Н Nокіа Nогdman S SUV у кількості 60 штук, а всього 92 штуки на загальну суму 159 312,32 грн. На товарно-транспортна накладна наявна печатка замовника та міститься підпис водія (т. 1, а.с. 42).
- з даних товарно-транспорної накладної № НОМЕР_2 від 06.04.2016 року, вантажовідправником є товариство з обмеженою відповідальнісю «Нокіа Шина", вантажоодержувачем товариство з обмеженою відповідальнісю "Вігарос", найменування вантажу: автошини 225/45 R 17 91W Nокіа Нakka bleck flat run у кількості 4 штуки, автошини LТ275/70 R 18 125/122S Nokia Rotiiva Plus у кількості 8 штук, автошини 255/70 R 16 111Т 235/60 R Nокіа Rotiiva AT у кількості 4 штуки, а усього 16 штук на загальну суму 82 728 грн. На товарно-транспортна накладна наявна печатка замовника та міститься підпис водія (т. 1, а.с. 43).
Позивач у позовній заяві зазначає, що 7.04.2016 року вантажоотримувачем - товариством з обмеженою відповідальністю "Вігарос" було складено акт недостачу вантажу у кількості 24 штук, відповідно до товарно-транспортних накладних №0000002993 від 6.04.2016 року та № НОМЕР_2 від 06.04.2016 року (т. 1. а.с. 44).
В даному випадку, позивач вважає, що ним були понесені збитки у розмірі 48 713, 69 грн. із посиланням на пункт 7.1. договору (т.1, а.с. 37)та статтю 924 Цивільного кодексу України, що стало і причиною звернення із позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, господарський суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарського процесуального кодексу України України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини 1 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно пункту 10.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 N 363 (зі змінами та доповненнями) перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених договорів із замовниками згідно з заявками (додаток 1) або за разовими договорами (додаток 2).
Частиною 2 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що укладання договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента, тощо) відповідно до вимог законодавства.
Положеннями частин 2, 3 статті 909 Цивільного кодексу України встановлено, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі і укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної.
Пунктом 11.8. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363 (надалі -Правила) визначено: У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж.
На підтвердження факту перевезення позивач надав товарно-транспортні накладні №№ НОМЕР_3 та НОМЕР_2 від 06.04.2016 року (т. 1, а.с. 42-43).
Як вбачається із матеріалів справи 2.02.2016 року було укладено договір №02/02/16 про транспортно-експедиційні перевезення при перевезенні вантажів автомобільним транспортом на території України.
Згідно вказаного договору позивач є перевізником/експедитором, а замовником - товариство з обмеженою відповідальністю "Дайрект Логістик Сервіс".
Згідно статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Відповідно до частини 2 статті 308 Господарського кодексу України, відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.
За умовами частини 1 статті 314 Господарського кодексу України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Згідно вищенаведених норм перевізник відповідає за вантаж з моменту його прийняття до перевезення.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Позивач, просить стягнути із відповідача збитки - вартість завданої шкоди (втраченого вантажу) у сумі 48 713, 69 грн.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач зазначає, що причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками полягає у тому, що вантаж не був повністю доставлений перевізником у визначене договором місце та не був вручений зазначеній позивачем відповідачу особі у відповідній кількості у зв'язку із частковою втратою перевізником вантажу під час його транспортування, згідно з умовами взятого на себе зобов'язання, саме відповідач несе повну відповідальність за збереження та цілісність вантажу під час перевезення, тобто за витрати, які позивач мусить зробити для відновлення свого порушеного права перед замовником даного перевезення товариством з обмеженою відповідальністю "Дайрек логістик сервіс".
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України. Відповідно до її положень майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
У роз'ясненні Вищого господарського суду України N 02-5/215 від 01.04.94 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" зазначається, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків (відшкодування шкоди), господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності, а саме наявність правил поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.
Відповідно до частини 1 пункту 8 статті 16 Цивільного кодексу України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.
Згідно частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.
Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.
Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.
Відповідно до частини 1 статті 22, частини 1 статті 623 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв'язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв'язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.
Згідно частини 1 та 2 статті 226 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів запобігання збитків та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.
Вимоги про стягнення збитків можуть бути задоволені лише у випадку якщо буде доведено кожний з елементів складу правопорушення. Недоведення хоч би одного з них виключає можливість задоволення вимоги про стягнення збитків.
Відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України, перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або ушкодження прийнятого до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Як вбачається із матеріалів справи, а саме товарно-транспортних накладних №№ НОМЕР_3 та НОМЕР_2 від 06.04.2016 року перевізником є саме позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вега Логістика". Також позивачем не доведено наявності кожного з елементів складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки відповідача.
Стаття 614 Цивільного кодексу України визначає, що вина може виявлятися у формі умислу та необережності.
Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Водночас позивачем у даній справі не доведено вини саме відповідача.
Право на відшкодування збитків належить власнику або особі, яка володіє іншим передбаченим законом правом на вантаж.
Однак, позивач не довів свого права на відшкодування та заявлений розмір збитків саме відповідачем.
З огляду на вищевикладене, дослідивши матеріали справи та оцінивши представлені докази, суд вважає позовні вимоги безпідставними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин, господарський суд, всебічно повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи та подані сторонами докази, дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача щодо стягнення вартості завданої шкоди у розмірі 48 173, 69 грн. не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено, жодного з елементів складу правопорушення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати по сплаті судового збору покладаються в даному разі на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 22, 32, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Повне рішення складено 13.06.2016 р.
Суддя ОСОБА_3