іменем україни
01 червня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Касьяна О. П.,
суддів: Амеліна В. І., Остапчука Д. О.,
Дербенцевої Т. П., Попович О. В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Приватного підприємства «Нива-В.Ш.», ОСОБА_5, Головного управління юстиції у Львівській області, фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Дочірній банк Сбербанку Росії», про визнання недійсними прилюдних торгів, скасування протоколу проведення прилюдних торгів, акта про реалізацію предмета іпотеки, застосування наслідків недійсності правочину, визнання недійсним договору, визнання протиправними дій оцінювача, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 01 жовтня 2015 року,
У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, у якому зазначала, що 10 лютого 2014 року були проведені прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, в межах виконавчого провадження № 38570115 за виконавчим листом № 2-5328/11, виданим 16 серпня 2012 року Шевченківським районним судом м. Києва на виконання рішення суду від 20 січня 2012 року про солідарне стягнення з ОСОБА_4 як боржника та неї, як поручителя, на користь АТ «Сбербанк Росії» (далі - АТ «Сбербанк Росії») заборгованості за кредитним договором та судових витрат на загальну суму 3 064 761 грн 93 коп.
01 вересня 2014 року під час судового засідання суду першої інстанції у якості другого позивача залучено ОСОБА_4 (а. с. 46, т. 2).
Посилаючись на те, що зазначені торги відбулися з порушенням вимог чинного законодавства, та з урахуванням уточнень позивачі просили визнати недійсними прилюдні торги із реалізації квартири АДРЕСА_1, що відбулись 10 лютого 2014 року між Приватним підприємством «Нива-В.Ш.» (далі - ПП «Нива-В.Ш.») та ОСОБА_5; скасувати протокол проведення прилюдних торгів від 10 лютого 2014 року № 1414012-3 з реалізації нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4, затверджений виконувачем обов'язків директора філії № 14 ПП «Нива-В.Ш.» ОСОБА_7 та підписаний переможцем ОСОБА_5; скасувати акт про реалізацію предмета іпотеки від 17 лютого 2014 року; застосувати наслідки недійсності правочину; визнати недійсним договір про проведення незалежної оцінки майна від 21 листопада 2013 року № 0467, укладений між Головним управлінням юстиції у Львівській області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (далі - ФОП ОСОБА_6.); визнати протиправними дії оцінювача ФОП ОСОБА_6 з проведення, складання та оформлення звіту про оцінку майна від 20 листопада 2013 року, а саме: нежитлових приміщень № № 22-25, загальною площею 110,1 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та квартири № 31, розташованої за цією ж адресою, загальною площею 114,5 кв. м; визнати необ'єктивною та непрофесійною оцінку ФОП ОСОБА_6, оформлену ним у звіті від 20 листопада 2013 року про оцінку вказаного майна станом на 14 листопада 2013 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 17 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 01 жовтня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалені у справі судові рішення просить скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що реалізація з публічних торгів арештованого нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, була проведена відповідно до вимог чинного законодавства України, порушень при проведенні прилюдних торгів допущено не було. Отримані від продажу вказаної квартири кошти у розмірі, що відповідає фактичній вартості майна, були зараховані на погашення заборгованості позивачів перед АТ «Сбербанк Росії».
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив із того, що оскільки ОСОБА_3 не надано доказів того, що спірна квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя і вона не була стороною виконавчого провадження № 38570115, у якому 10 лютого 2014 року проводилися оспорювані прилюдні торги, то вимоги Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна та ч. 3 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження» щодо ОСОБА_3 не підлягають застосуванню.
У частині позову ОСОБА_4 рішення суду першої інстанції в апеляційному суді не переглядалося.
Судами встановлено, що 23 квітня 2008 року між АТ «Сбербанк Росії» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав останньому кредит у розмірі 300 тис. доларів США.
Цього ж дня на забезпечення виконання вказаного кредитного договору ОСОБА_4 передав в іпотеку банку належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1.
У зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань за кредитним договором Шевченківський районний суд м. Львова рішенням від 20 січня 2012 року ухвалив солідарно стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 як поручителя на користь АТ «Сбербанк Росії» 3 064 761 грн 93 коп. заборгованості за кредитним договором та судових витрат.
21 червня 2013 року головним державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ у Львівській області Германчуком Р. В. у виконавчому провадженні № 38570115 з виконання виконавчого листа № 2-5328/11, виданого 16 серпня 2012 року Шевченківським районним судом м. Києва на виконання рішення суду від 20 січня 2012 року, було винесено постанову про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_4 (а. с. 7, т. 1).
08 жовтня 2013 року державним виконавцем складено акт опису та арешту майна боржника, а саме: нежитлових приміщень № № 22-25, загальною площею 110,1 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, та квартири № 31, розташованої за цією ж адресою, загальною площею 114,5 кв. м (а. с. 9, т. 1).
25 листопада 2013 року ФОП ОСОБА_6 складено звіт про оцінку вказаного майна, згідно з яким початкова вартість об'єкта оцінки без ПДВ станом на 14 листопада 2013 року становить 939 283 грн (а. с. 12, т. 1).
17 січня 2014 року між ВПВР УДВС ГУЮ у Львівській області та філією № 14 ПП «Нива-В.Ш.» був укладений договір № 1414012 про надання послуг з організації і проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна.
Із протоколу проведення прилюдних торгів № 1414012-3 вбачається, що переможцем прилюдних торгів, які відбулися 10 лютого 2014 року з реалізації лота № 3 - квартири АДРЕСА_1, стала ОСОБА_5, яка придбала вказану квартиру за 627 100 грн (а. с. 13).
Обґрунтовуючи підстави позову, позивачі посилались на те, що прилюдні торги з реалізації спірної квартири були проведені з порушенням вимог Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі - Тимчасове положення), Інструкції про проведення виконавчих дій, Інструкції з організації примусового виконання рішень, оскільки їх, як боржників, не було повідомлено про дату, час та місце проведення прилюдних торгів, а також їх не було ознайомлено зі звітом ФОП ОСОБА_6 про оцінку майна, яка не відповідає ринковій вартості спірної квартири; порушена процедура залучення другого учасника торгів - ОСОБА_8; не було належної інформації у ЗМІ щодо проведення процедури реалізації вказаного майна.
Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Ввідповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.
Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із ч. 8 цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні ч. 1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.
Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.
Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності - на об'єкти нерухомості.
Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.
Оскільки ст. 575 ЦК України іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.
Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов'язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».
До спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст. 45 Закону України «Про іпотеку», за якою прилюдні торги можна проводити за наявності одного учасника, за початковою ціною.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-103цс16 та за змістом ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
З огляду на зазначене доводи касаційної скарги про порушення процедури залучення другого учасника торгів - ОСОБА_8 - безпідставні.
Сам по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними. Головна умова, яка повинна бути встановлена судами, це наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів,повинно бути присутнє порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-323цс16 та за змістом ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Вирішуючи спір по суті та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що оскільки ОСОБА_3 не була учасником виконавчого провадження № 38570115, у якому 10 лютого 2014 року проводилися оспорювані прилюдні торги із реалізації спірної квартири, яка на праві власності належить боржнику ОСОБА_4, то порушення прав і законних інтересів ОСОБА_3 реалізацією спірної квартири на прилюдних торгах не було.
Такі висновки апеляційного суду ґрунтуються на законі та відповідають фактичним обставинам справи.
Доводи касаційної скарги про те, що спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3, тому право останньої на Ѕ частини цієї квартири було порушено внаслідок проведення торгів, на правильність вирішення такого спору не впливають. Обставини, на які посилається заявник, були предметом дослідження в апеляційному суді і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених у суді обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи скарги про неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права безпідставні.
Відповідно до ст. 337 ЦПК України, розглянувши касаційну скаргу на рішення суду, суд касаційної інстанції відхиляє скаргу і залишає рішення суду без змін.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про відхилення касаційної скарги і залишення рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду без змін.
Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 01 жовтня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О. П. Касьян
Судді: В. І. Амелін
Т. П. Дербенцева
Д.О. Остапчук
О. В. Попович