Ухвала іменем україни 09 червня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі
судового засідання ОСОБА_4 ,
за участю прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_7 на ухвалу судді-доповідача Апеляційного суду міста Києва від 17 квітня 2015 року про повернення його апеляційної скарги на вирок Печерського районного суду міста Києва від 04 березня 2015 року щодо ОСОБА_8 ,
Вказаним вироком районного суду затверджено угоду між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості й засуджено ОСОБА_8 за сукупністю злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 375; ч. 1 ст. 366; ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 366; ч. 1 ст. 361 КК України, до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права обіймати посади на державній службі строком на 5 років із звільненням, на підставі ст. 75 КК України, від відбування основного покарання з випробуванням протягом дворічного іспитового строку та покладенням обов'язку, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 76 КК України.
За вироком суду ОСОБА_8 визнано винним та засуджено за те, що він, працюючи в прокуратурі Київської області на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, за попередньою змовою з іншими особами сприяв судді місцевого суду (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження) у постановленні завідомо неправосудної ухвали щодо ОСОБА_9 , засудженого за ряд злочинів, у тому числі тяжких, на десять років позбавлення волі, покарання за які він відбував з 14.04.2012 року у Бориспільській виправній колонії № 119 управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області, що спричинило тяжкі наслідки.
Як зазначено у вироку, в першій половині 2014 року, але не пізніше 02.06.2014 року, суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області і перший заступник прокурора Київської області, щодо яких матеріали справи виділені в окреме провадження, за невстановлених слідством обставин вступили у попередню змову з метою досягнення спільного злочинного результату - незаконного звільнення засудженого за вчинення тяжких злочинів ОСОБА_9 від подальшого відбування покарання у вигляді позбавлення волі шляхом постановлення завідомо неправосудної ухвали суду та забезпечення набуття нею законної сили в результаті невнесення прокурором апеляційної скарги.
Відповідно до вказаної злочинної домовленості суддя повинен був постановити завідомо неправосудну ухвалу щодо звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання за хворобою, а перший заступник прокурора Київської області, у свою чергу, мав забезпечити погоджувальну позицію держави в особі прокурора, який братиме участь у судовому розгляді, а також подальше невнесення апеляційної скарги на незаконне судове рішення.
Далі у вироку зазначені дії судді Бориспільського міськрайонного суду, які він вчинив з метою виконання узгодженого плану вчинення злочину, зокрема: про об'єднання та прийняття ним до свого провадження клопотання захисника та, на порушення вимог ст. 539 КПК України, клопотання потерпілої про звільнення ОСОБА_9 на підставі ст. 84 КК України від подальшого відбування покарання у зв'язку з хворобою, яка начебто перешкоджає відбуванню покарання; процедуру розгляду цих клопотань та заявлених у судовому засіданні; про умисні дії та бездіяльність судді щодо сприяння ОСОБА_9 у звільненні від подальшого відбування покарання: не з'ясування належним чином причини неявки в судове засідання лікарів спеціалізованої лікарської комісії для дачі пояснень щодо свого висновку, за яким діагноз засудженого ОСОБА_9 не відповідає Переліку захворювань, які є підставою для подання в суд матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого спільним наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань України та Міністерства охорони здоров'я України від 18.01.2000 року № 3/6 «Про затвердження нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань», а стан його здоров'я не перешкоджає подальшому відбуванню покарання; нездійснення їх повторного виклику; призначення за своєю ініціативою судово-медичної експертизи стану здоров'я засудженого; необґрунтоване та невмотивоване відхилення клопотання прокурорів про виклик до суду експертів для надання роз'яснень щодо зазначеного висновку судово-медичної експертизи, який не містив відповіді на питання про наявність у ОСОБА_9 таких захворювань, які б давали підстави для його звільнення від покарання за хворобою; завершення, при явній неповноті, судового розгляду клопотань про звільнення ОСОБА_9 ; постановлення 03.06.2014 року суддею за пособництва прокурора ОСОБА_8 , який не заперечив у судовому засіданні проти задоволення клопотань, та інших осіб, щодо яких матеріали справи виділені в окреме провадження, незаконної, необґрунтованої і невмотивованої ухвали про звільнення ОСОБА_9 від подальшого відбування покарання у виді позбавлення волі у зв'язку з хворобою.
Продовжуючи реалізацію спільного злочинного наміру, направленого на настання тяжких наслідків від постановлення завідомо неправосудної ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03.06.2014 року, ОСОБА_8 за вказівкою особи, стосовно якої матеріали справи виділені в окреме провадження, достовірно знаючи, що ухвала судді є неправосудною, умисно не вніс апеляційну скаргу на вказане незаконне судове рішення, а після того, як незаконне звільнення ОСОБА_9 вже 11.06.2014 року викликало значний суспільний резонанс та глибоке обурення у суспільстві, ОСОБА_8 та особи, щодо яких матеріали справи виділені в окреме провадження, з використанням свого службового становища вчинили інші кримінальні правопорушення, пов'язані із внесенням апеляційної скарги, направлені на приховування вчиненого ними тяжкого злочину та уникнення можливої відповідальності: несанкціоноване втручання в роботу автоматизованої системи (ч. 1 ст. 361 КК України), службове підроблення та видачу офіційних документів - апеляційної скарги і конверта поштового відправлення, який мав підтверджувати факт подання апеляційної скарги з дотриманням встановленого законом строку (ч. 1 ст. 366 КК України), підбурювання службової особи відділення поштового зв'язку Бориспіль Центру поштового зв'язку № 3 до складання і видачі завідомо неправдивого офіційного документа - поштового відправлення, на якому містився завідомо неправдивий відбиток штемпеля про дату прийняття та пересилання до Бориспільського міськрайонного суду Київської області зазначеної апеляційної скарги прокурора (ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України).
На цей вирок ОСОБА_7 , вважаючи що зазначене судове рішення порушує його права, свободи та інтереси, подав апеляційну скаргу, яку ухвалою судді-доповідача Апеляційного суду міста Києва від 17.04.2015 року було повернуто, на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України як таку, що подана особою, яка не має права подавати апеляційну скаргу в зазначеному кримінальному провадженні, оскільки він не є безпосереднім учасником кримінального провадження щодо ОСОБА_8 .
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі ВССУ) від 24 липня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_7 , на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України. Суд касаційної інстанції в ухвалі зазначив, про правомірність прийнятого апеляційним судом рішення, оскільки згідно ч. 4 ст. 394 КПК України ОСОБА_7 не є учасником процесу у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 , а тому не мав права подавати апеляційну скаргу.
Не погоджуючись з таким рішенням ОСОБА_7 в порядку глави 33 КПК подав до Верховного Суду України (далі ВСУ) заяву у якій порушив питання про перегляд вказаного судового рішення суду касаційної інстанції за результатами розгляду якої ВСУ ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 24 липня 2015 року скасував, а справу направив на розгляд до суду касаційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття провадження.
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України у своїй постанові від 03 березня 2016 року констатувала, що суд касаційної інстанції у цій справі неправильно застосував норми, передбачені пунктами 1, 2, 10, 17 ст. 7, ч. 6 ст. 9, ст. 24, ч. 4 ст. 394 КПК України, у зв'язку із обмеженням права ОСОБА_7 як особи, прав, свобод та інтересів якого стосується вирок на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_8 на його апеляційне оскарження. ВСУ прийшов до висновку, що відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб'єктів оскарження, передбаченому статтею 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою у доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено частиною другою статті 24 цього Кодексу.
У касаційній скарзі ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу судді-доповідача апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суддя-доповідач апеляційного суду відмовив йому в реалізації права на перегляд вироку Печерського районного суду м. Києва від 04.03.2015 року щодо ОСОБА_8 , яким визнано винуватим працівника прокуратури у пособництві судді міськрайонного суду у постановленні завідомо неправосудної ухвали про звільнення ОСОБА_9 від подальшого відбування покарання. Матеріали справи щодо судді, який ніби апріорі ухвалив завідомо неправосудне рішення, виділено в окреме провадження. Сам він, безіменно вказаний у вироку як суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області, не брав участі у судовому розгляді справи щодо ОСОБА_8 , хоча саме він є суддею згаданого суду, який ухвалив рішення про звільнення ОСОБА_9 від подальшого відбування покарання. Таким чином, як стверджує ОСОБА_7 , вочевидь зрозуміло, що обвинувальним вироком щодо ОСОБА_8 по суті створено преюдицію, якою, всупереч презумпції невинуватості, встановлено факт ухвалення завідомо неправосудного рішення саме ним, як суддею Бориспільського міськрайонного суду Київської області. Тому суддя-доповідач безпідставно повернув його апеляційну скаргу на вищевказаний вирок районного суду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурорів, які не погодились із касаційною скаргою, просили її не задовольняти, вважали, що ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою; крім того, наголосили на тому, що згідно ст. 458 КПК суд має право відступити від правової позиції викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів визнає її такою, що підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Частиною 4 ст. 394 КПК України визначено перелік суб'єктів оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості.
А частина 2 ст. 24 КПК України гарантує право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосуються прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді. Тобто, з огляду на наведені положення процесуального закону право на перегляд судових рішень судом вищого рівня мають учасники судового провадження (оскільки саме їхніх прав, свобод чи інтересів стосується судове рішення), а також інші особи (незалежно від того, чи брала дана особа участь у судовому розгляді), якщо ухвалюване рішення прямо зачіпає їх права, свободи чи інтереси. Надання заінтересованим особам права на оскарження - одна з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.
Крім того, однією з основних засад судочинства, передбачених ст. 129 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 обґрунтовуючи своє право на апеляційне оскарження вироку Печерського районного суду міста Києва від 04 березня 2015 року посилався на те, що він хоча і не є учасником кримінального провадження щодо ОСОБА_8 , однак має право на оскарження даного вироку суду, оскільки затвердження угоди про визнання винуватості останнього безпосередньо зачіпає його права та інтереси, що полягає у безпідставному звинуваченні його органом досудового розслідування у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 375 КК України, а вказаним вироком констатовано його винуватість у цьому злочині.
Однак, суддя-доповідач апеляційного суду м. Києва належним чином не перевірив доводи апелянта зазначені у його скарзі та передчасно дійшов висновку, що вирок, ухвалений в результаті затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та ОСОБА_8 у кримінальному провадженні щодо останнього не стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_7 .
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком судді, оскільки він суперечить загальним засадам кримінального провадження, у тому числі пунктів 1, 2, 10, 17 ст. 7, ч. 6 ст. 9, частин 1, 2 ст. 24 КПК України, які передбачають права зацікавлених осіб звернутися до апеляційного суду з приводу оскарження судових рішень.
Так, констатуючи у вироку щодо ОСОБА_8 його винуватість у вчиненні, крім іншого, пособництва шляхом усунення перешкод у постановленні суддею Бориспільського міськрайонного суду Київської області, щодо якого матеріали виділено в окреме провадження, завідомо неправосудної ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03.06.2014 року про звільнення засудженого ОСОБА_9 від подальшого відбування покарання у виді позбавлення волі у зв'язку з хворобою, що спричинило тяжкі наслідки, суд першої інстанції фактично зробив висновок про те, що конкретним суддею, а не особою матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, постановлено завідомо неправосудне рішення, тобто є констатацією винуватості судді ОСОБА_7 у постановленні такого рішення.
Між тим, відсутність у вироку вказівки на прізвище судді не означає неможливість його ідентифікації, оскільки згідно ч. 2 ст. 2 Закону України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
А тому, колегія суддів вважає, що ОСОБА_7 хоча і не був визнаний учасником кримінального провадження щодо ОСОБА_8 , проте вправі захищати свої права, свободи та інтереси, яких стосується вирок у даному провадженні, шляхом звернення до апеляційної інстанції з його оскарженням, незалежно від того, чи брав він участь у судовому розгляді.
З огляду на викладене, ухвалу судді-доповідача апеляційного суду постановлено без дотримання приписів статей 370, 419 КПК, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, - ч. 2 ст. 55, п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини, у зв'язку із чим на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК вона підлягає скасуванню, а провадження - направленню в апеляційний суд для розгляду, зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7 .
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438 КПК, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.
Ухвалу судді-доповідача Апеляційного суду міста Києва від 17 квітня 2015 року про повернення апеляційної скарги на вирок Печерського районного суду міста Києва від 04 березня 2015 року щодо ОСОБА_8 скасувати, кримінальне провадження направити апеляційному суду для розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3