7 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Музичко С.Г.
при секретарі Клінчук О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності, стягнення грошової компенсації вартості частки та визнання права власності,
№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/7310/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Набудович І.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.
встановила:
у вересні 2014 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому з урахуванням поданих 10 листопада 2014 року уточнень, просила припинити право власності відповідача на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, стягнути з неї на користь відповідача вартість Ѕ частини квартири, визнати за нею право власності на квартиру.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що рішенням Дарницького районного суду м. Києві від 23 червня 2014 року в порядку поділу спільного сумісного майна за нею та відповідачем було визнано право власності за кожним на 1/2 частину вказаної квартири, проте, відповідач у квартирі фактично не проживає майже 2 роки, оскільки разом із своєю дружиною та дитиною проживає за іншою адресою, спільне проживання з відповідачем у квартирі неможливе у зв'язку із конфліктами, які постійно виникають між ними, а поділити квартиру у натурі неможливо.
Рішенням суду від 29 березня 2016 року позов задоволено, припинено право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 81,60 кв.м., жилою площею 42,60 кв.м., стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 в сумі 1 221 240 гривень, визнано за ОСОБА_2 право власності на належну ОСОБА_1 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 81,60 кв.м., жилою площею 42,60 кв.м. та вирішено питання судових витрат.
У поданій апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати, постановити ухвалу, якою відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог.
Відповідач посилається на неналежну оцінку судом доказів у справі, неправильне застосування норм матеріального права, так як даним позовом істотно порушуються його права на житло, оскільки іншого житла він не має, а спірна квартира є єдиним житлом для нього та його малолітньої дочки.
- 2 -
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, який підтримав
апеляційну скаргу, пояснення позивача та її представника, які просили залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 5 липня 2013р.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 червня 2014р. у порядку поділу спільного майна подружжя за позивачем та відповідачем за кожним визнано право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спільне проживання сторін у квартирі неможливе у зв'язку із неприязненими стосунками, відповідач у квартирі не проживає і виділити його частку у натурі неможливо, а позивачем вартість частини квартири, яка належить відповідачу, внесена на депозитний рахунок суду.
Проте, погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України випадку, але лише у тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
При цьому, не має значення, який час співвласник не проживає у квартирі та з яких підстав.
Відповідно до обставин справи та наданих доказів судом правильно встановлено, що між сторонами склалися конфліктні стосунки, тому спільне проживання та володіння майном є неможливим, виділити частки сторін у натурі неможливо, однак матеріали справи не містять доказів того, що відповідач має інше житло.
При цьому, у порушення вимог ст. 215 ЦПК України у рішенні суду не наведено обґрунтування не прийняття до уваги посилання відповідача на те, що припинення його права власності на частину квартири завдасть істотної шкоди його інтересам та інтересам його малолітньої дочки, яка зареєстрована у спірній квартирі.
Під час судового розгляду справи відповідач стверджував, що проживає у орендованій квартирі, враховуючи конфліктні стосунки з позивачем, а також ту обставину, що він створив нову сім'ю, і вказані твердження не були спростовані позивачем.
Не було під час судового розгляду встановлено і ту обставину, що відповідач має інше житло і припинення його права власності на частину квартири не завдасть йому істотної шкоди.
При цьому, відповідно до положень ч. 1 ст. 60 ЦПК України саме позивач повинен був надати суду докази у підтвердження наявності у відповідача іншого житла.
Посилання позивача на те, що у власності відповідача перебувають декілька земельних ділянок, на думку колегії суддів, не може бути підставою для задоволення позовних вимог, так як суду не надано доказів, що на вказаних земельних ділянках розташовані жилі приміщення, які можуть використовуватися відповідачем для проживання його та його родини.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і
- 3 -
основоположних свобод «Кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Отже, вирішуючи даний спір, позивач повинен був довести, а суд встановити, що припинення права власності відповідача на частку у квартирі ґрунтується на нормах закону та не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача. Проте, достатніх та належних доказів у підтвердження цієї обставини позивачем надано суду не було.
Виконання позивачем вимог ч. 2 ст. 365 ЦПК України, згідно якої суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, не може бути вирішальною обставиною для задоволення даних позовних вимог.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що припинення права на частку у спірній квартирі завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, який іншого місця проживання не має, тому достатніх правових підстав для задоволення позовної заяви суд не мав.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права, у порушення норм процесуального права оцінені надані сторонами докази, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст.303, 307,309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності, стягнення грошової компенсації вартості частки та визнання права власності відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: