"07" червня 2016 р.Справа № 915/2210/15
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Мишкіної М.А.
суддів Будішевської Л.О., Величко Т.А.
(склад судової колегії змінений відповідно до розпорядження в.о. керівника апарату суду №260 від 11.05.2016р. щодо повторного автоматичного розподілу справи та протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 11.05.2016р.)
при секретарі судового засідання Бєлянкіній Г.Є.
за участю представників сторін:
від ПАТ «НАК «Нафтогаз України» - ОСОБА_1 - за довіреністю;
від ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» - ОСОБА_2 - за довіреністю
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
на рішення господарського суду Миколаївської області від 22 лютого 2016 року
по справі №915/2210/15
за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль»
про стягнення 17197792,39грн.
Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
У судовому засіданні 19.04.2016р. оголошувалась перерва згідно ст.77 ГПК України.
В судовому засіданні 07.06.16р. згідно ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
встановив:
29.12.2015р. Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі - позивач, ПАТ «НАК «Нафтогаз України») звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (надалі - відповідач, ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль») в якому просило стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 17197792,39грн., з яких - 4137126,11грн. пеня, 8656079,75грн. - інфляційних втрат, 490184,33грн - 3% річних, 3914402,20 грн. - штраф.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 26.11.2013р. між сторонами у справі був укладений договір купівлі-продажу природного газу №025/14-ПР, за умовами якого ПАТ «НАК «Нафтогаз України» передало ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» протягом лютого-березня, жовтня- грудня 2014р. природний газ на загальну суму 64335378,47грн. Проте відповідач не виконав свої зобов'язання за вищезазначеним договором щодо своєчасної та повної оплати отриманого за цим договором природного газу, у зв'язку із чим позивачем відповідачу були нараховані пеня, штрафні санкції, річні та інфляційні втрати.
З посиланням на норми ст.ст.11-16, 258,525,526,530, 611,625, 712 ЦК України, ст.ст.193, ст.216-217, 231, 264-265 ГК України ПАТ «НАК «Нафтогаз України» просило суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
27.01.2016р. та 18.02.2016р. відповідач подав місцевому господарському суду відзив на позов та доповнення до відзиву, в яких просив відмовити у задоволенні позову, при цьому зазначаючи, що позивачем в розрахунку інфляційних штучно завищено їх розмір, а саме інфляція нараховувалась в тому числі і на заборгованість, яка існувала менше ніж 15 календарних днів. ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» в додатки до доповнення до відзиву надало суду свій розрахунок інфляційних нарахувань, згідно якого інфляційні зазначені в сумі 6648092,64 грн.
18.02.2016р. ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» подало суду клопотання про зменшення розміру пені та штрафу на 90%, в обґрунтування якого зазначило, що основним предметом діяльності підприємства є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а також виробництво та постачання електричної енергії до ДП «Енергоринок». Основними споживачами теплової енергії , яку виробляє товариство, є споживачі категорії населення. Крім того, товариство забезпечує тепловою енергією 92 бюджетні установи та організації. Станом на 01.01.2016р. заборгованість споживачів теплової енергії перед товариством становить 40474661,37 грн., левова частка якої - це заборгованість населення. На момент подачі позовної заяви Товариство повністю виконало свої договірні зобов'язання щодо оплати спожитого природного газу, а порушення зобов'язання ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» за договором не потягло значних збитків для позивача.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 22.02.2016р. (суддя Васильєва Л.І.) позовні вимоги задоволено частково - стягнуто з ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 2000000грн. пені, 6648092,64грн. інфляційних втрат, 490184,33грн. 3% річних та 169131,04грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано посиланням на норми ст.ст. 525,526, 629, ч.1 ст.655, 625 ЦК України та вмотивовано тим, що 26.11.2013р. між сторонами у справі був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 025/14-ПР (з додатковими угодами), за умовами п. 1.1 якого позивач зобов'язався передати у власність відповідачу у 2014 році природний газ, а останній зобов'язався прийняти цей газ та оплатити позивачеві його вартість. Протягом лютого-березня, жовтня-грудня 2014 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ загальною вартістю 64335378,47грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі від 28.02.2014р., 31.03.2014р., 31.10.2014р., 30.11.2014р., 31.12.2014р. В порушення вимог договору відповідач за отриманий природний газ розрахувався з порушенням встановленого для сплати строку. Позовні вимоги підлягають частковому задоволенню - судом перевірено розрахунок позивача в частині визначення розміру трьох відсотків річних в сумі 490184,33грн., який здійснено позивачем вірно та в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі. Разом з цим, як вбачається з розрахунку позивача збитки від інфляції були ним нараховані, в тому числі, на суми заборгованості, які існували менше місяця. Проте найменший період визначення становить місяць, прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Місцевим господарським судом за допомогою інформаційно-пошукової системи законодавство було здійснено перерахунок інфляційних, згідно якого інфляція склала 6648092,64грн., та саме в цій частині задоволені позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат.
В задоволенні вимог щодо стягнення штрафу в сумі 3914402,20грн. суд відмовив, оскільки відповідно до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Також місцевий господарський суд частково задовольнив клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу на 90% та стягнув з відповідача 2000000грн. пені, посилаючись приписи ч.3 ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України та п.3 ч.1 ст.83 ГПК України та те, що позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором; суд прийняв до уваги, що заборгованість за договором відповідачем повністю погашена, тобто відповідачем в добровільному порядку повністю усунено порушення а також те, що відповідач є стратегічним підприємством міста, основним предметом діяльності якого є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а також виробництво та постачання електричної енергії до ДП «Енергоринок». На думку суду першої інстанції, нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та збитків від інфляції у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки пов'язані з порушенням відповідачем умов Договору №025/14-ПР. Стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання.
Не погодившись з рішенням суду від 22.02.2016р., ПАТ «НАК «Нафтогаз України» звернулося до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати оскаржене рішення в частині відмови у задоволенні позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 2137126,11грн. пені, 3914402,20грн. штрафу, у стягненні яких було відмовлено.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що рішення в частині відмови у позові прийнято з порушенням норм матеріального, ст.ст219, 233 ГК України, ст.ст.549-552 ЦК України, та процесуального, ст.ст.4-2, 22, 43, 83, 84 ГПК України, права, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в цій частині з наступних підстав:
- ч.2 ст.231 ГК України чітко передбачає право сторін встановлювати штраф та пеню у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Передбачене частиною шостою статті 231 ГК України формування відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом. Пункт 7.2 Договору передбачає відповідальність за порушення грошового зобов'язання. А тому з огляду на частину 6 ст. 231 ГК України та Постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14, вказаний пункт договору не суперечить вимогам чинного законодавства України. Однак, суд першої інстанції безпідставно зазначив про те, що одночасне стягнення пені та 7 % штрафу суперечить статті 61 Конституції України. Стаття 61 міститься у розділі "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", тому положення ч.1 ст.61 стосуються лише фізичних осіб. Суд, відмовляючи у задоволенні 7% штрафу, мав би визнати недійсним частину п.7.2 спірного договору. Оскільки договір частково не визнаний недійсним, то він має повну юридичну силу і відповідно його пункти застосовуються до правовідносин які виникли між сторонами;
- суд першої інстанції неправомірно зменшив розмір пені, оскільки відповідачем не було надано жодних належних доказів винятковості обставин у розумінні п.3 ст.83 ГПК України та ст.233 ГК України, як то відсутність коштів, загроза банкротства, відсутність майна тощо. Крім того, за договором надавався газ виключно для власних потреб відповідача;
- інфляційні нарахування НАК «Нафтогаз України» на суму простроченої заборгованості є фактично понесеними матеріальними втратами кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів, а тому інфляційні втрати за такою операцією купівлі-продажу природного газу повною мірою охоплюються поняттям збитків в розумінні ч.2 ст.224 ГК України, зокрема, відносяться до категорії - «втрата або пошкодження її майна». Отже до збитків НАК «Нафтогаз України» за операцією купівлі-продажу природного газу за спірним договором слід віднести фактично понесені інфляційні втрати в розмірі 8656079,75грн.;
- оскільки відповідно до матеріалів справи розмір неустойки значно менше розміру збитків (інфляційних втрат), застосування судом першої інстанції ст.83 ГПК України є неправомірним;
- застосовуючи приписи ст.83 ГПК України, суд мав у обов'язковому порядку дослідити наявність чи відсутність збитків у позивача у відповідності до ст.551 ЦК України та співрозмірність неустойки та збитків, врахувати обов'язкові вимоги, встановлені ст.233 ГК України зазначені як підставу для зменшення штрафних санкцій, а саме - ступінь виконання зобов'язання, майновий стан сторін, інтереси сторін та інші обставини справи. Відповідачем не було надано жодних належних доказів винятковості обставин, судом не враховано фінансове становище та особливості господарської діяльності позивача. За таких обставин, без надання належної оцінки доводів обох сторін, застосування ст.233 ГК України є необгрунтованим та незаконним. У відповідності з принципом рівності суд, надаючи перевагу одній з сторін, мав належним чином обґрунтувати своє рішення, врахувати інші обставини справи та дати належну оцінку як доводам відповідача, так і доводам позивача, чого не було зроблено.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 18.03.2016р. прийнято апеляційну скаргу ПАТ «НАК «Нафтогаз України» до провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні.
19.04.2016р. ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» подало суду апеляційної інстанції заперечення на апеляційну скаргу, в яких просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.
У зв'язку із перебуванням судді Поліщук Л.В. у відпустці розпорядженням в.о. керівника апарату №260 від 11.05.2016р. призначено повторний автоматичний розподіл справи №915/2210/15.
Протоколом автоматизованої зміни складу колегії суддів від 11.05.2016р. визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Мишкіна М.А., судді: Будішевська Л.О., Величко Т.А.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 11.05.2016р. (головуючий суддя Мишкіна М.А., судді Будішевська Л.О., Величко Т.А.) справу №915/2210/15 прийнято до провадження колегії суддів у зазначеному складі.
В засіданні суду апеляційної інстанції представник скаржника підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.
Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав обґрунтованості оскаржуваного рішення.
Відповідно до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення виходячи із наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в ході апеляційного розгляду, що 26.11.2013р між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Продавець) та Публічним акціонерним товариством «Миколаївська теплоелектроцентраль» (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу природного газу №025/14-ПР (надалі - Договір від 26.11.2013р.), за умовами п.1.1, 1.2 якого позивач зобов'язався передати у власність відповідачу у 2014 році природний газ, а останній зобов'язався прийняти цей газ та оплатити позивачеві його вартість. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем.
Пунктом 2.1 Договору від 26.11.2013р. сторони визначили, що Продавець передає Покупцеві з 01.04.2014р. по 31.12.2014р. газ обсягом до 20359тис. куб.м, у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб.м):
місяцьобсягмісяцьобсягмісяцьобсягмісяцьобсяг
січень4367квітень514липень-жовтень412
лютий3896травень-серпень-листопад3350
березень3632червень-вересень-грудень4188
І кв. ІІ кв.514ІІІ кв.-ІV кв.7950
Відповідно до п.п.2.1.1, 2.1.2 Договору від 03.05.2012р. обсяги газу, що планується передати за цим договором (планований обсяг) можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку. Допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі +/- 5% від узгодженого сторонами згідно п. 2.1 договору планового обсягу продажу газу без коригування планового обсягу.
Згідно із п.3.1 Договору від 26.11.2013р.Продавець передає Покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі Покупця. Право власності на газ переходить від Продавця до Покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.
Відповідно до п.3.4 Договору від 26.11.2013р.не пізніше 5-го числа, наступного за місцем продажу газу, Покупець зобов'язується надати підписані та скріплені печаткою покупця Продавцеві два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу зобов'язується повернути Покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати у письмові формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Згідно із пунктами 5.1, 5.2 Договору від 26.11.2013р. ціна (граничний рівень ціни) на природний газ установлюється НКРЕ. Ціна за 1000 куб.м природного газу на дату укладення договору становить 3459,00грн. без урахування ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу. До сплати ціна за 1000 куб.м газу - 3823,78 грн., крім того ПДВ - 17%, всього з ПДВ - 4473,82 грн.
Згідно із пунктами 5.3, 5.4 Договору від 26.11.2013р. у разі зміни НКРЕ ціни на природний газ, вона є обов'язковою для сторін за цим договором з моменту введення її в дію. Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.
Відповідно до п.6.1 Договору від 26.11.2013р. оплата за природний газ з врахуванням вартості транспортування територією України здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку:
- оплата в розмірі 30% від вартості запланових місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу;
- оплати в розмірі 35 % від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15 числа поточного місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа(включно) місяця наступного за місяцем поставки газу
Згідно із пунктами 6.4, 6.5 Договору від 26.11.2013р. у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати неустойки, сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від покупця, погашається вимоги продавця у такій черговості, незалежно від призначення платежу визначеного Покупцем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати продавця, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу погашається неустойка; 3) у третю чергу погашається основна сума боргу. Звірка розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу Покупцем та актів приймання-передачі газу протягом 10-ти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою.
Згідно із пунктами 7.1, 7.2 Договору від 26.11.2013р. за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим Договором. У разі невиконання Покупцем умов п.6.1. цього Договору Продавець має право не здійснювати поставку газу Покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку повинен сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Відповідно до пунктів 9.1-9.3 Договору від 26.11.2013р. у випадку виникнення спорів або розбіжностей сторони зобов'язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій. У разі недосягнення сторонами згоди, спори (розбіжності) вирішуються в судовому порядку. Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюються тривалістю у 5 років.
Згідно із п.11.1 Договору від 26.11.2013р. Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014р. включно, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.
В подальшому сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору, якими змінювалась ціна газу, а саме:
- додатковою угодою №1 від 28.01.2014р. встановлено: з 01.01.2014р. всього до сплати за 1000куб. м. природного газу 4154,71грн.;
- додатковою угодою №2 від 24.04.2014р. встановлено: з 01.04.2014р. всього до сплати за 1000куб. м. природного газу 5264,88грн.
- додатковою угодою №3 від 27.05.2014р. встановлено: з 01.05.2014р. всього до сплати за 1000куб. м. природного газу 6208,18грн.
- додатковою угодою №3/1 від 30.06.2014 року встановлено: з 01.06.2014р. всього до сплати за 1000куб. м. природного газу 6222,22грн.
- додатковою угодою №4 від 19.09.2014р встановлено: з 01.09.2014р. всього до сплати за 1000куб. м. природного газу 6405,82грн.
- додатковою угодою №6 від 26.11.2013р. встановлено: з 11.11.2014р. всього до сплати за 1000куб. м. природного газу 6682,44грн.
- додатковою угодою №7 від 20.12.2014р. встановлено: з 01.12.2014р. всього до сплати за 1000 куб. м. природного газу 7661,64грн.
Як вбачається з матеріалів справи, протягом лютого-березня, жовтня-грудня 2014 року ПАТ «НАК «Нафтогаз України» передало, а ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» прийняло природний газ загальною вартістю 64335378,47грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі від 28.02.2014р., 31.03.2014р., 31.10.2014р., 30.11.2014р., 31.12.2014р.
Звертаючись до суду з позовом, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» зазначило, що в порушення вимог договору ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» за отриманий природний газ розрахувалося з порушенням встановленого для сплати строку, в зв'язку з чим з відповідача підлягає стягненню індекс інфляції за весь час прострочення, три процента річних від простроченої суми, пеня та штраф.
Відповідно до ч.2 ст.509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із ч.ч.1,2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч.1 ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно із ст.ст.526,525, ч.1 ст.530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно положень ЦК України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Оскільки в Договорі №025/14-ПР від 26.11.2013р. не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже враховуючи несвоєчасне виконання ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» зобов'язання щодо оплати природного газу за Договором від 26.11.2013р., позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на суму боргу за Договором від 26.11.2013р., що складають за розрахунком ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 490184,33грн.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши вищезазначений розрахунок, погоджується з висновком місцевого господарського суду про його правильність та відповідність умовам Договору від 26.11.2013р. та чинному законодавству, а отже - і обґрунтованість позовних вимог ПАТ «НАК «Нафтогаз України» в цій частині.
Разом з цим, інфляційні нарахування - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Пункт 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013р. містить наступні роз'яснення: інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Вищий господарський суд України у своєму листі №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» зазначив про те, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. N23/466 та лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.97р. N62-97р).
Верховний суд України у листі від 03.04.97р. №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» зазначив, що при застосуванні індексу інфляції необхідно мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слідує вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.
Отже місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні правомірно зазначив про те, що при стягненні інфляційних за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, якщо термін прострочення становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з розрахунку ПАТ «НАК «Нафтогаз України» збитки від інфляції були нараховані позивачем, в тому числі на суми заборгованості, які існували менше місяця.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність розрахунку інфляційних господарського суду Миколаївської області, здійснений останнім за допомогою Інформаційно-пошукової системи «Законодавство», погоджується з розрахунком місцевого господарського суду, а отже і з висновком про обґрунтованість позовних вимог ПАТ «НАК «Нафтогаз України» про стягнення інфляційних лише в сумі 6648092,64грн., а не 8656079,75грн., як то було заявлено до стягнення ПАТ «НАК «Нафтогаз України» у позовній заяві.
Матеріалами справи підтверджено, що ПАТ «НАК «Нафтогаз України» протягом 2014 року був поставлений ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» природний газ на загальну суму 14097947,41грн.
Таким чином, у відповідності до п.6.1 Договору від 26.11.2013р. постачання позивачем відповідачу природного газу є підставою виникнення у ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» зобов'язання оплатити фактично отриманий газ за умовами договору.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем природного газу) згідно ст. 610 ЦК України є порушенням зобов'язання з боку ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль».
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Звертаючись до суду з позовом, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» зазначило про неналежне виконання ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» своїх зобов'язань за Договором від 26.11.2013р. з оплати природного газу, поставленого в квітні - червні, липні-вересні 2014 року, у зв'язку із чим відповідно до умов п.7.2 договору позивачем нараховано ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» 4137126,11грн. пені, 7% штрафу у розмірі 3914402,20грн.
З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» свої зобов'язання за договором щодо оплати за одержаний газ виконало у повному обсязі та оплатило ПАТ «НАК «Нафтогаз України» вартість поставленого в спірному періоді природного газу за актами приймання-передачі, проте з порушенням строків щомісячних оплат.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно із ч.1 ст.548, ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із пунктом 7.2 Договору від 26.11.2013р. у разі невиконання Покупцем умов п.6.1. цього Договору Продавець має право не здійснювати поставку газу Покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку повинен сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Згідно із ч.1 ст.624 ЦК України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Відповідно ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно із ч.ч.1,2,4 ст.217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Відповідно до ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч.1 ст.229, ч.1 ст.230 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 ГК України).
Відповідно до ч.6 ст. 231 та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором; платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно із ст.ст.1, 3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В додатки до позовної заяви ПАТ «НАК «Нафтогаз України» надано розрахунок штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» за Договором від 26.11.2013.2012р. №025/14-ПР станом на дату остаточного розрахунку, відповідно до якого штраф складає 3914402,20грн., пеня - 4137126,11грн.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши відповідний розрахунок, погоджується із висновком місцевого господарського суду стосовно обґрунтованості розрахунку пені, здійсненого ПАТ «НАК «Нафтогаз України».
Проте суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про безпідставність позовних вимог ПАТ «НАК «Нафтогаз України» про стягнення з ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» штрафу з огляду наступного.
Умовами п.7.2 Договору від 26.11.2013р. сторони передбачили, що у разі невиконання Покупцем умов п.6.1. цього Договору Продавець має право не здійснювати поставку газу Покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку повинен сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Відповідно до ч.1 ст.111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Верховний суд України, у своїй постанові від 27.04.2012р.р. по справі №06/5026/1052/2011 вказав, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду може застосовуватися різний набір санкцій.
Твердження стосовно правомірного нарахування одночасно як пені так і 7%штрафу є обґрунтованим і такої позиції притримується Верховний Суд України в постановах від 9 квітня 2012 року № 3-88гс11 та від 27 квітня 2012 року № 3-24гс12 «...З огляду на викладене та враховуючи встановлений судами факт прострочення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань із оплати поставленої металопродукції, Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2010 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2008 року, обґрунтовано погодився з правомірністю одночасного стягнення з ТОВ "ВП "Агро-Союз" 4200,24 грн. штрафу та 2428,41 пені за період із серпня по листопад 2008 року (нарахованих без перевищення встановлених законом граничних розмірів)».
Суд першої інстанції помилково необґрунтовано послався в оскаржуваному рішенні на правову позицію, викладену Верховним судом України у постанові від 21.10.2015р. по справі №6-2003цс15, оскільки правовідносини по вищезазначеній справі стосуються фізичної особи та банку стосовно порушення та або невиконання умов договору лізингу. У справі ж №915/2210/15 спір виник між юридичними особами-суб'єктами господарювання, а тому їх відносини регулюються Господарським кодексом України, зокрема ст.ст.230,231 ГК України.
На підставі викладеного суд апеляційної інстанції скасовує рішення господарського суду Миколаївської області від 22.02.2016р. в частині відмови стягнення з ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» штрафу у сумі 3914402,20грн. у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм матеріального права при розгляді позовних вимог в цій частині.
Разом з цим, колегія суддів зазначає наступне.
18.02.2016р. ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» подало господарському суду Миколаївської області клопотання про зменшення розміру пені та штрафу на 90%.
Згідно із ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч.2 ст. 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно із п.3 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Вищий господарський суд України, у п.2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснив, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК).У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами). Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» зобов'язання щодо оплати за наданий природний газ згідно спірного договору № 025/14-ПР від 26.11.2013р. виконані у повному обсязі.
При вирішенні клопотання ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» про зменшення розміру штрафу на 90% (заявлене останнім під час розгляду справи в суді першої інстанції), суд апеляційної інстанції враховує наступне:
- ступінь виконання відповідачем основного зобов'язання за договором (станом на час розгляду справи заборгованість за поставлений природний газ сплачена на 100%);
- ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» є стратегічним підприємством м.Миколаєва, основним предметом діяльності якого є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а також виробництво та постачання електричної енергії до ДП «Енергоринок»;
- левова частка споживачів є населення та 92 бюджетні установи та організації (сплата заборгованості бюджетними установами та організаціями залежить від реального фінансування в рамках бюджету Держави), м.Миколаєва, борг яких в зв'язку з економічною ситуацією в країні станом на 01.01.2016р. становить 40474661,37 грн.;
- ПАТ «НАК «Нафтогаз України» не надано суду доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору №025/14-ПР від 26.11.2013р.
Вищенаведене є винятковою обставиною в розумінні ст.203 ГК України, яка надає підстави для зменшення штрафу.
Також суд апеляційної інстанції при розгляді клопотання ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» враховує, що позивачем, крім заявлених штрафних санкцій, застосовано до відповідача такий вид відповідальності, як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, інфляційних нарахувань та пені, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства.
З урахуванням вищевикладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо необхідності зменшення розміру штрафу, що підлягає стягненню з відповідача на 52% від заявлених позивачем сум штрафних санкцій та часткового задоволення клопотання ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» про зменшення розміру неустойки, що є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін - з відповідача підлягає стягненню штраф 7% в розмірі 1878913,06грн. (48% від 3914402,20грн.).
Колегія суддів вважає правомірним часткове задоволення клопотання ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» про зменшення розміру пені до 2000000грн. виходячи з наступного.
Правові підстави здійснення судом вищезазначеної процесуальної дії зазначені судом апеляційної інстанції вище у тексті даної постанови (приписи ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України, ст.83 ГПК України)
На думку колегії суддів місцевим господарським судом цілком обґрунтовано враховано обставини, зазначені ним в оскаржуваному рішенні, а саме те, що :
- позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором (залучення кредитних коштів зі сплатою процентів тощо) або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору №025/14-ПР.
- за договором відповідачем повністю погашена, тобто відповідачем в добровільному порядку повністю усунено порушення.
- ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» є стратегічним підприємством міста, основним предметом діяльності якого є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а також виробництво та постачання електричної енергії до ДП «Енергоринок».
- Левова частка споживачів є населення та 92 бюджетні установи та організації(сплата заборгованості бюджетними установами та організаціями залежить від реального фінансування в рамках бюджету Держави), міста Миколаєва, борг яких в зв'язку з економічною ситуацією в країні станом на 01.01.2016 року становить 40474661,37 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нарахування та стягнення з ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» 3% річних, збитків від інфляції (а за наслідками апеляційного перегляду справи - й штрафу у сумі 1878913,06грн) у значній мірі компенсує ПАТ «НАК «Нафтогаз України» можливі негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов Договору № 025/14-ПР. Стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі, не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» зобов'язання.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що даний випадок є винятковим та за умови існування об'єктивних підстав для зменшення розміру пені зменшив розмір пені, що стягується з ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль», до 2000000грн. (що складає 48% від заявленої до стягнення).
Доводи апеляційної скарги (крім підстав неправомірної відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу) колегія суддів відхиляє, оскільки зменшення судом першої інстанції розміру пені до 2000000грн. є оптимальним балансом інтересів ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції скасовує рішення господарського суду Миколаївської області від 22.02.2016р. у справі №915/2210/15 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу, ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог в цій частині про стягнення штрафу у сумі 1878913,06грн.
В іншій частині оскаржуване рішення залишається без змін як законне та обґрунтоване.
В частині розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1, п.10 ч.2 ст.105 ГПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову. У постанові мають бути зазначені новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Згідно із ст.49 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Звертаючись до суду з позовом ПАТ «НАК «Нафтогаз України» просило стягнути з ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» 17197792,39грн.; судовий збір який підлягав сплаті (та був сплачений позивачем) при зверненні до суду з позовом - 182700грн.
За наслідками апеляційного перегляду справи стягненню з ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» підлягає 11017190,03грн. (64,06% від первісно заявленої до стягнення суми).
При цьому, у зв'язку із тим, що позивачем необґрунтовано заявлено до стягнення 8656079,75грн. замість належної суми інфляційних втрат - 6648092,64грн., витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача пропорційно відхиленій частині позовних вимог.
Разом з цим, судовий збір за вимогами про стягнення штрафу і пені, які задоволені господарським судом частково (48% від заявлених сум) у повному обсязі покладаються на відповідача, оскільки спір в суді виник внаслідок його неправильних дій (несвоєчасного розрахунку за газ) та суд, визнавши обґрунтованими вимоги про стягнення штрафу і пені, зменшив розмір неустойки на 52% із застосуванням п.3 ч.1 ст.83 ГПК України за клопотанням ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль».
За розрахунком апеляційного господарського суду розмір судового збору, що підлягає стягненню з ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» на користь позивача, складає 116928грн.
Витрати по сплаті судового збору в суді апеляційної інстанції (200970грн.) покладаються на ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» з їх відшкодуванням ПАТ «НАК «Нафтогаз України» на підставі ст.ст.49,105 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 49, 99,83, 101-105 ГПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Миколаївської області від 22.02.2016р. по справі №915/2210/15 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу.
Позов в цій частині вимог задовольнити частково у сумі 1878913,06грн.
В іншій частині рішення господарського суду Миколаївської області від 22.02.2016р. залишити без змін, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:
«Позов задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 2000000 пені, 1878913,06грн. штрафу, 6648092,64грн. інфляційних втрат, 490184,33грн. 3% річних та 116928грн. судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовити.».
Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови підписаний 13.06.2016р.
Головуючий суддя Мишкіна М.А.
Суддя Будішевська Л.О.
Суддя Величко Т.А.