79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
08.06.2016р. Справа№ 914/1112/16
Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Трускавецького В.П.,
при секретарі судового засідання Корчинському О.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго", м. Львів,
до відповідача:Львівської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№48), м. Львів,
про: стягнення 2.621,74 грн. пені, 979,34 грн. інфляційних нарахувань, 302,71 грн. - три проценти річних.
Представники:
позивача:ОСОБА_1 - представник (довіреність №502-462/2 від 28.12.2015 р.);
відповідача:ОСОБА_2 - представник (довіреність №10/48-16/2374 від 20.05.2016 р.)
Присутнім представникам учасників судового процесу права і обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз'яснено. Заяв про відвід суду не поступало. Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу учасниками судового процесу заявлено не було.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" до Львівської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№48) про стягнення 2.621,74 грн. пені, 979,34 грн. інфляційних нарахувань, 302,71 грн. - три проценти річних. Ухвалою суду від 26.04.2016 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 25.05.2016 р. Розгляд справи відкладався на 08.06.2016 р. Рух справи відображено у попередніх ухвалах суду.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у порушення умов договору про постачання електричної енергії №90123 від 20.04.2006 р. не вчасно здійснив оплату за поставлену йому електричну енергію. Внаслідок чого відповідачу нараховано 2.621,74 грн. пені, 979,34 грн. інфляційних втрат, 302,71 грн. - три проценти річних.
Відповідач у поданому відзиві проти позову заперечив. Зазначає, що відповідно до пункту 3 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики "Про затвердження Порядку застосування тарифів на електроенергію" від 23.04.2012 р. №498 установи виконання покарань, лікувально-трудові профілакторії, слідчі ізолятори у частині споживання електричної енергії на комунально-побутові потреби відносяться до споживачів, прирівняних до населення. У пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживач зобов'язаний у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах. Застосування інших фінансових санкцій цим законом не передбачено. Між сторонами не виникли взаємні грошові зобов'язання у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України. Спеціальним законодавством не передбачена відповідальність споживача по оплаті заборгованості з енергопостачання з врахуванням індексу інфляції та річних у разі несвоєчасної оплати послуг. У зв'язку з цим, вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача втрат від інфляційних процесів та трьох процентів річних слід залишити без задоволення.
В судове засідання 08.06.2016 р. відповідачем подано клопотання про зменшення розміру неустойки, оскільки установа внесена до Реєстру неприбуткових установ та організацій (рішення ДПІ у синівському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області від 11.08.2015 р. №410) та фінансування установи із Державного бюджету України, в якому згідно з планом асигнувань на 2015 рік не передбачено додаткові видатки на погашення простроченої заборгованості (Зведений план асигнувань загального фонду бюджету на 2015 рік).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників позивача та відповідача, суд встановив наступне.
Між сторонами у справі укладено Договір про постачання електричної енергії №90474 від 20.04.2006 р. (надалі - Договір). За умовами цього договору постачальник (позивач у справі) продає електричну енергію споживачу (відповідач у справі) для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю зазначеною в додатку №9 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Відповідно до пункту 6 Додатку №2 до Договору рахунки на оплату платежів, передбачених даним договором, виписуються Постачальником електричної енергії та надаються Споживачу. Тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку.
Сторонами актом від 29.07.2015 р. погодили розподіл загального споживання електричної енергії електроприймачами установи виконання покарань.
Між ПАТ "Львівобленерго" та Львівською виправною колонією управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№48) укладено Додаткову угоду від 31.07.2015 р. про внесення змін до Договору (надалі - Додаткова угода). Відповідно до п. 1 Додаткової угоди, постачальник і споживач, на виконання Протоколу наради щодо тарифів на електричну енергію для установ виконання покарань, лікувально-трудових профілакторіїв, слідчих ізоляторів у частині споживання електроенергії на комунально-побутові потреби від 10.07.2015 р. №32/17.1/39-15, домовились про внесення змін до Договору №90474 від 20.04.2006 р. про постачання енергії. Згідно з пунктом 1.2 Додаткової угоди заборгованість, що виникла з квітня 2015 року внаслідок підвищення тарифів на електроенергію з врахуванням частки споживання на комунально-побутові потреби, станом на 31.07.2015 р. становить 110.019,00 грн. Пунктом 1.4 Додаткової угоди визначено, що споживач зобов'язується сплачувати заборгованість в наступному порядку: до 15.08.2015 р. - 22.003,80 грн., до 15.09.2015 р. - 22.003,80 грн., до 15.10.2015 р. - 22.003,08 грн., до 15.11.2015 р. - до 22.003,80 грн., до 15.12.2015 р. - 22.003,80 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідач, порушуючи умови Договору, не вчасно здійснював оплату за поставлену йому електричну енергію.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Між сторонами у справі виникли зобов'язання з приводу постачання електричної енергії в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною першою пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат обґрунтовано простроченням відповідачем строків оплати проданої електричної енергії за Договором.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Суд дійшов висновку, що стягненню підлягають 284,66 грн. - три проценти річних. В решті вимог про стягнення трьох процентів річних за період з 10.08.2015 р. по 11.08.2015 р. у розмірі 18,05 грн. суд відмовляє з урахуванням положень пункту 1.4 Додаткової угоди. В частині стягнення інфляційних втрат, вимоги позивача про стягнення інфляційних витрат є обґрунтованими в сумі 979,34 грн.
В частині заперечень відповідача щодо неможливості застосування до відповідача нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення оплати вартості електричної енергії суд виходить із наступного. З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання. Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 16.12.2015 р. та 30.10.2013 р.
В силу статті 610, частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до положень пункту 4.2.1 Договору за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. За таких обставин, вимоги позивача про стягнення пені є обґрунтованими в сумі 2.260,82 грн. В решті вимог про стягнення пені суд відмовляє з урахуванням положень пункту 1.4 Додаткової угоди, а саме: за період з 10.08.2015 р. по 11.08.2015 р. на суму 360,92 грн.
Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, то суд керувався таким.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Пунктом 1 статті 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Соціальна значущість підприємства-боржника має значення для вирішення питання про зменшення пені, оскільки заборгованість виникла внаслідок несплати коштів споживачем - бюджетною неприбутковою установою. При цьому, суд звертає увагу на ту обставину, що позивачем не обґрунтовано завдання йому збитків порушенням зобов'язання відповідачем.
Крім того, суд враховує те, що відповідач сплачував суму боргу за передану електричну енергію. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що невчасна оплата за електричну енергію спричинена несвоєчасним фінансуванням установи з Державного бюджету України. Втрати, які поніс позивач складаються з інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, що в сукупності становлять 1.264,00 грн. Натомість пеня у сумі 2.260,82 грн. складає майже 178 % розміру цих втрат. На підставі викладених обставин суд дійшов висновку про можливість на підставі поданого клопотання зменшити розмір пені за несвоєчасне виконання зобов'язання до 50 процентів, що становить 1.130,41 грн. пені.
В частині заперечень відповідача щодо застосування тарифів для населення, суд враховує таке. Відповідно до пункту 2.1 Порядку застосування тарифів на електроенергію (надалі - Порядок), затвердженого постановою НКРЕ від 23.04.2012 N 498 (із змінами), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.04.2012 за N 599/20912 до категорії населення відносяться фізичні особи (громадяни), які споживають електричну енергію для власних побутових потреб у житлових будинках, квартирах, гуртожитках; для потреб особистих підсобних господарств, присадибних і садових ділянок, дач; для освітлення особистих гаражів та боксів.
Відповідно до частини 3 статті 17 Закону України "Про електроенергетику" (далі - Закон) тариф на електроенергію для населення, яке постійно проживає у 30-кілометровій зоні атомних електростанцій, встановлюється у розмірі 70 відсотків діючого тарифу для відповідної групи населення.
Згідно з пунктом 2.1.3 Порядку населенню, яке проживає в 30-кілометровій зоні атомних електростанцій, відпуск електричної енергії проводиться за тарифом у розмірі 70 відсотків від рівня діючого тарифу для відповідної групи населення. Зазначений тариф на електроенергію застосовується тільки за місцем постійного проживання.
Разом з цим, відповідно до пункту 3 Порядку установи виконання покарань, лікувально-трудові профілакторії, слідчі ізолятори у частині споживання електроенергії на комунально-побутові потреби відносяться до споживачів, прирівняних до населення.
Враховуючи вищезазначене, установи виконання покарань не відносяться до категорії населення, тобто дія частини 3 статті 17 Закону та пункту 2.1.3 Порядку на дану категорію споживачів електричної енергії не поширюється. Разом з тим, питання розподілу загального споживання електричної енергії електроприймачами установи виконання покарань сторонами погоджено актом від 29.07.2015 р., долученим до матеріалів справи. Крім того, сторонами не подано суду належних та достатніх доказів, які б підтверджували протилежне.
Відповідно до статей 32, 33, 38 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, відтак вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судові витрати на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позивних вимог.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Зменшити розмір пені за несвоєчасне виконання зобов'язання до 50 процентів від суми 2.260,82 грн., що становить 1.130,41 грн. пені.
3. Стягнути з Львівської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№48) (адреса: вулиця Хуторівка, будинок 2, місто Львів, Львівська область, 79031; ідентифікаційний код 08681175) на користь Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" (адреса: вулиця Козельницька, будинок 3, місто Львів, Львівська область, 79026; ідентифікаційний код 00131587) 1.130,41 грн. пені, 979,34 грн. інфляційних втрат, 284,66 грн. - проценти річних, 1.244,19 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.
4. Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 13.06.2016 року.
Суддя Трускавецький В.П.