іменем україни
8 червня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф.,
ЧерненкоВ.А., ШтеликС.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_5, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 грудня 2015 року,
У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з його вини 4 вересня 2014 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «ЗАЗ-1 VAN», державний номерний знак НОМЕР_1, під його керуванням та транспортного засобу «Mitsubishi Pajero Sport», державний номерний знак НОМЕР_2, яким
ОСОБА_4 володів та користувався відповідно до умов договору фінансового лізингу, укладеного з публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), що спричинило пошкодження транспортних засобів.
Зазначав, що 28 вересня 2014 року він передав відповідачу 10 тис. грн на відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля «MitsubishiPajero Sport», проте ці кошти були передані під впливом погроз та залякування з боку відповідача. Також вважав, що відповідач набув кошти безпідставно, оскільки на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди він перебував у трудових відносинах із публічним акціонерним товариством «Тернопільське автотранспортне підприємство 16127» (далі - ПАТ «Тернопільське автотранспортне підприємство 16127») та виконував трудові обов'язки. Отже, шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, підлягає відшкодуванню зазначеним товариством.
З урахуванням зазначеного, позивач просив стягнути з відповідача
10 тис. грн як безпідставно набутих коштів, 3 % річних вій простроченої суми
у розмірі 305 грн 75 коп. та втрат унаслідок інфляційних процесів у розмірі
4 970 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 10 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 10 грудня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що законодавством передбачено майнову відповідальність ОСОБА_3 за спричинення шкоди неправомірними діями, якщо не безпосередньо потерпілому, то в формі регресу зі сторони роботодавця чи власника джерела підвищеної небезпеки, тому його добровільне відшкодування збитків безпосередньо потерпілому та набуття останнім зазначених коштів не можна вважати передачею та набуття їх без достатньої правової підстави (безпідставно набутими), а слід розцінювати як дії, направлені на зменшення спричинених ним збитків. При цьому прийняли до уваги обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, а саме в ухвалі апеляційного суду Тернопільської області від 15 вересня 2015 року про те, що ОСОБА_3 добровільно відшкодував 10 тис. грн на ремонт автомобіля «Mitsubishi Pajero Sport» і будь-яких доказів про те, що передача цих коштів відбулася під впливом погроз та залякування ОСОБА_3 з боку ОСОБА_4, позивачем не надано
(ч. 3 ст. 61 ЦПК України).
Проте погодитись з такими висновками судів не можна з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Судом встановлено, що 4 вересня 2014 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «ЗАЗ-1 VAN», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, та транспортного засобу «Mitsubishi Pajero Sport», державний номерний знак НОМЕР_2, яким ОСОБА_4 володів та користувався відповідно до умов договору фінансового лізингу, укладеного з ПАТ КБ «ПриватБанк», що спричинило пошкодження транспортних засобів.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 вересня 2014 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності шляхом накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Згідно з письмовою розпискою 28 квітня 2014 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 на відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля «Mitsubishi Pajero Sport»,
10 тис. грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 21 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 15 вересня 2015 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, відмовлено.
Судом встановлено наступні обставини, які відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню. Відповідно до звіту від 17 вересня 2014 року № 208, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Mitsubishi Pajero Sport» становить 108 113 грн 60 коп. страховою компанією виплачено страхове відшкодування у сумі 84 809 грн 19 коп.
На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 виконував свої трудові обов'язки водія у ПАТ «Тернопільське автотранспортне підприємство 16127», що товариство не заперечувало.
Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
У п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судом роз'яснено, що не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до ст. 1191 ЦК України.
Проте суди вказані вище положення закону та зазначені роз'яснення не врахували, дійшли передчасного висновку про те, що передані 28 вересня
2014 року ОСОБА_3 ОСОБА_4 10 тис. грн входять в загальну суму завданого лізингодавцю ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_4 як лізиногоодержувачу збитку у розмірі 108 113 грн 60 коп., з яких 84 809 грн 19 коп. виплачено лізингодавцю страховою компанією ПАТ «Інгосстрах», а щодо стягнення 14 604 грн 41 коп. у якості відшкодування втраченої товарної вартості відкрите провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до
ПАТ «Тернопільське автотранспортне підприємство 16127».
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Як вбачається зі змісту позовної заяви як на підставу своїх вимог позивач посилався на положення ст. 1212 ЦК України.
При цьому суди не звернули уваги на те, що преюдиційним рішенням суду ОСОБА_4 відмовлено у відшкодуванні шкоди з ОСОБА_3 (ч. 3 ст. 61 ЦПК України). Зазначивши про те, що ОСОБА_3 у порядку регресу буде відповідати перед роботодавцем, суди не звернули уваги на положення ст. 132 КЗпП України про обмежену відповідальність працівника перед роботодавцем.
У порушення ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України суди доводів сторін належним чином не перевірили, не визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин;не зробили висновку щодо правової підстави для відшкодування позивачем завданого матеріального збитку, дійшли передчасного висновку про те, що добровільна передача позивачем на відшкодування, завданих в результаті ДТП збитків у розмірі 10 тис. грн, виключає застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, задовольнити частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 10 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області
від 10 грудня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: В.І. Журавель
С.Ф.Хопта
В.А.Черненко
С.П.Штелик