іменем україни
8 червня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф.,
ЧерненкоВ.А., ШтеликС.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Одеської області від 18 листопада 2015 року,
У жовтні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що між нею та ОСОБА_4 було досягнуто домовленість щодо виконання нею робіт із зовнішнього оздоблення будинків, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Зазначала, що вона виконала роботи, однак ОСОБА_4 не оплатила вартість проведених робіт. При цьому відповідачка надала їй розписку, відповідно до умов якої зобов'язалась виплатити на її користь 26 тис. доларів США після оформлення документів на будинок. Оскільки ОСОБА_4 кошти до теперішнього часу не повернула, позивачка просила, з урахуванням уточнених позовних вимог, стягнути з відповідачки на її користь суму боргу у розмірі 595 400 грн.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 19 травня 2015 року позов ОСОБА_3задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 574 860 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 18 листопада 2015 року рішення районного суду скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що розписка виконана від імені ОСОБА_4, підтверджує факт наявності договірних правовідносин, а саме договору підряду, умови якого відповідачкою виконані не в повному обсязі, що є підставою для стягнення з неї на користь позивачки суми, обумовленої вказаною розпискою, еквівалентної на час ухвалення рішення за курсом Національного банку України.
Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що між сторонами склалися правовідносини із договору підряду, проте позивачкою не доведено порушення її прав, оскільки розписка, надана нею, не може вважатись доказом виконаних робіт, так як висновками судових експертиз не встановлено виконавця розписки, а свідчення свідків не можуть бути взяті до уваги відповідно до вимог ст. 218 ЦК України.
Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.
Статтею 213 ЦПК Українипередбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_3 посилалась на те, що між нею та ОСОБА_4 було досягнуто домовленість виконання нею робіт із зовнішнього оздоблення будинків, розташованих за адресою: АДРЕСА_1.
Вирішуючи спір, апеляційний суд вважав, що між сторонами виникли правовідносини, які випливають з договору підряду, оскільки ОСОБА_3 виконувались роботи будівельні роботи за замовленням ОСОБА_4
При цьому апеляційний суд виходив із того, що відповідно до письмової розписки ОСОБА_4 зобов'язалась виплатити ОСОБА_3 борг за виконані роботи у розмірі 26 тис. доларів США після оформлення документів на будинок, однак ОСОБА_4 кошти не сплатила.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до чч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовнику.
Апеляційний суд не врахував наведених вище норм права, Зробивши висновок щодо невиконання відповідачкою умов договору підряду, тим не менш суд відмовив у позові з тих підстав, що розпискою не доведено розмір виконаних робіт і хто її видав. Тобто, висновок апеляційного суду, ґрунтується на припущеннях, що заборонено законом (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).
Так, ОСОБА_4 посилалась на те, що вказана розписка виконана не нею особисто, є підробленою та виконаною невідомою особою.
Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 17 жовтня 2014 року № 4304/02 вирішити питання про те, чи самою ОСОБА_4 або іншою особою виконаний рукописний текст розписки від 10 жовтня 2008 року не виявилося можливим.
Згідно з висновком експертів Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 15 січня 2015 року № 332-П вирішити питання про те, чи самою ОСОБА_4 або іншою особою виконаний рукописний текст розписки від 10 жовтня 2008 року не виявилося можливим.
Вирішуючи спір, апеляційний суд вважав, що з урахуванням наведеного письмова розписка не може бути вважатись належним та допустимим доказом у справі.
При цьому апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212-214, 303, 316 ЦПК України не врахував, що вказана письмова розписка підтверджує не факт укладення договору підряду, а лише, за твердженням позивача, розрахунок за проведені роботи та не дослідив інші наявні у матеріалах справи письмові докази, надані позивачкою, які підтверджують виконані роботи згідно домовленості сторін.
Крім того, апеляційний суд вважав, що не можуть бути взяті до уваги свідчення свідків, оскільки це суперечить вимогам ст. 218 ЦК України, тому вони не можуть бути належними та допустимими доказами у даній справі.
Такі висновки апеляційного суду є передчасними з огляду на таке.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Стаття 207 ЦК України передбачає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, свідчення свідків можуть бути враховані у сукупності з іншими доказами у справі, які підтверджують саме проведення позивачкою підрядних робіт.
Апеляційний суд наведене не врахував та не звернув увагу на те, що сторони не заперечували факт виконання ОСОБА_3 робіт із зовнішнього оздоблення будинків, не дав оцінки наявній в матеріалах справи квитанції від 28 вересня 2012 року на суму 7 920 грн, не з'ясував, чи відповідно до цієї квитанції кошти сплачені по факту виконання робіт, що має істотне значення для встановлення факту наявності невиконаного зобов'язання.
Ураховуючи те, що фактичні обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, його рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Одеської області від 18 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: В.І. Журавель
С.Ф.Хопта
В.А.Черненко
С.П.Штелик