03 червня 2016 року Чернігів Справа № 825/965/16
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Добрянського В.В.,
за участі секретаря Шевченко А.В.,
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача Климіші І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом громадянина Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
24.05.2016 позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (далі УДМСУ в Чернігівській області), в якому просить визнати неправомірним та зобов'язати відповідача скасувати наказ від 17.03.2016 № 22 про відмову в вирішенні питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також зобов'язати відповідача прийняти рішення про повторне прийняття та оформлення документів, для ретельного дослідження обставин справи стосовно позивача та вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 25.03.2016 ним було отримано повідомлення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області № 98 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Підставою надіслання позивачу повідомлення зазначено наказ від 17.03.2016 № 22. З вказаною відповіддю позивач погодитись не може, оскільки у своїй заяві про надання статусу біженця або додаткового захисту, відповідній анкеті та під час співбесіди він чітко вказав причини, через які він змушений був залишити країну громадянської належності. Також позивач посилається на інформацію про Демократичну Соціалістичну Республіку Шрі-Ланка, що знаходиться у відкритих джерелах, зокрема на сайті Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців. Вважає, що обставини, стосовно ситуації в Демократичній Соціалістичнй Республіці Шрі-Ланка, не були взяті до уваги та не були проаналізовані при ухваленні відповідачем рішення про відмову в наданні статусу біженця. Це в свою чергу мало наслідком ухвалення незаконного рішення про відсутність підстав для надання статусу біженця, не зважаючи на те, що всі обставини справи свідчать про протилежне, а саме про те, що позивач підпадає під визначення "біженець" як і в розумінні національного законодавства, так і за визначенням цього поняття міжнародними документами, стороною яких є Україна. Оскільки наказ Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 17.03.2016 № 22 видано з порушенням норм чинного законодавства, на думку позивача він є незаконним і підлягає скасуванню. Крім того, позивач зазначає, що в повідомленні № 98 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідачем не було викладено причини та обґрунтування відмови у оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту та не було роз'яснено порядок оскарження рішення про відмову у оформленні документів.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити, посилаючи на обставини викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, надавши суду письмові заперечення та пояснення, а також наголосив, що оскаржуване рішення прийнято на підставі та у межах повноважень, у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з урахуванням усіх обставин, що мають значення при прийнятті такого рішення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
25.02.2016 позивач звернувся до УДМСУ в Чернігівській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в заяві зазначивши причини виїзду з країни громадянської належності (а.с. 30).
Такою причиною, зокрема, позивач вказав, що працювавши агентом щоденних новин в Шрі-Ланка в 2009 році під час останньої війни він відвідав багато місць, понівечених війною і збирав інформацію. В цей період було вбито й викрадено багато тамілів. За це позивача допитували армія та спецслужби. Крім того, він приймав участь у мітингах Тамільської Національної партії і організовував тамільські групи підтримки, за що його почали викликати на допити і катувати.
Наказом УДМСУ в Чернігівській області від 17.03.2016 № 22 (а.с. 74) позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що позивачу було направлено відповідне повідомлення № 98 (а.с. 71,75-76).
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України від 08.07.2011 № 3671 "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Викладене дає підстави стверджувати, що особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає умовам визначення, приведеного вищу. Інші - економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.
Пунктом 13 ч.1 ст. 1 Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було досліджено та проаналізовано оновлену інформацію по країні походження позивача на момент подачі ним заяви та з'ясовано, що громадянська війна у Шрі-Ланці закінчилася п'ять років тому і на сьогоднішній день ситуація з безпекою є досить стабільною. Присутність великого скупчення військової техніки, солдатів та інших служб безпеки у північних районах Шрі-Ланки, зумовлена не військовими діями, а боротьбою з наслідками громадянської війни. Внаслідок війни було завдано серйозного збитку майну у всьому північному регіоні, проте на даний час проводиться відновлення інфраструктури та встановлення належного рівня правопорядку. Крім того, важливим елементом повернення до нормального життя було проведення у 2015 році президентських виборів, на яких переміг Маітріпала Сірізена, який був єдиним кандидатом від опозиційної коаліції на чолі із Об'єднаною національною партією та який заручився підтримкою з боку тамільських лідерів у тому числі.
Відповідно до Рекомендацій Управління Верховного комісара ООН у справах біженців щодо оцінки потреб у міжнародному захисті шукачів притулку зі Шрі-Ланки від 21.12.2012 визначені групи ризику, що мають право на міжнародний захист, а саме: особи, яких підозрюють у зв'язку із терористичною організацією "Тигри звільнення Таміл-Ілама"; опозиційні політики та політичні активісти; журналісти та співробітники ЗМІ; правозахисники; свідки порушень прав людини; жінки за певних обставин; діти за певних обставин; тощо.
Як вбачається з протоколу співбесіди від 16.03.2016 (а.с. 42-50), позивач не належить до жодної політичної, релігійної, військової або громадської організації, що не дає підстав виділення його до потенційних груп ризику, які можуть зазнати переслідування чи серйозної шкоди в Шрі-Ланці.
Отже, інформація по країні походження, аналіз матеріалів особової справи та індивідуальних обставин свідчать, що не існує розумної можливості того, що позивачу буде завдано шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення в країну громадянської належності.
Крім того, суд зважає на ту обставину, що позивач не навів жодних конкретних фактів його особистого переслідування або погрози переслідування в країні свого постійного проживання, а також не надав жодного документа на підтвердження цих фактів.
Частиною 7 ст.7 Закону передбачено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Досліджуючи наявну судову практику вирішення подібних правових спорів, слід врахувати висновки Вищого адміністративного суду України, викладені в ухвалі від 10.10.2012 у справі №К-41452/10. Так, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновків про відсутність підстав для надання статусу біженця з урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні докази чи аргументи, які б підтверджували факт переслідування за ознаками раси, віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. В матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про наявність підстав для надання позивачу статусу біженця, а ті, які характеризують загальне положення в країні походження позивача, не містять конкретних відомостей про його утиски.
Крім цього, суд зазначає, що п. 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2013 № 31 звернуто увагу судів на те, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, зокрема наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Слід зауважити, що обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Під час розгляду особової справи позивача, органом міграційної служби встановлено відсутність у позивача об'єктивної сторони критерію побоювань стати жертвою переслідувань, який є визначальним, оскільки позивачем не надано жодного доказу того, що ці побоювання є реальними.
Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п.1, п.13 ч.1 ст.1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінились (ч.6 ст.8 Закону).
Отже, при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідачем було вивчено матеріали особової справи позивача та досліджено інформацію про країну походження, у зв'язку з чим з урахуванням імперативних приписів ч. 6 ст. 8 Закону суб'єкт владних повноважень правомірно відмовив в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Суд також звертає увагу, що під час проведення співбесіди позивач зазначав, що проживаючи в Шрі-Ланці коштів на проживання йому не вистачало, у зв'язку з чим мав намір потрапити до Європи.
Тобто, є обґрунтовані підстави вважати, що позивач має ознаки особи, яка відповідно до п.62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців є економічним мігрантом.
Так, п.62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців дає визначення відмінності економічного мігранта від біженця, а саме: якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.
Частиною 2 ст.5 Закону визначено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З матеріалів особової справи позивача вбачається, що він не мав наміру звертатися за захистом в Україні, оскільки із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернувся 25.02.2012, лише після розміщення його в Чернігівському ПТПІ.
Під час розгляду позовної заяви УДМС України в Чернігівській області про примусове видворення за межі території України позивача, Ріпкинським районним судом Чернігівської області (постанова від 11.01.2016 у справі № 743/25/16-а) було встановлено, що позивач не заперечував проти задоволення позову та видворення його за межі України, що також дає підстави вважати, що він взагалі не мав наміру звертатися за захистом в Україні (а.с. 31-32).
Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п. 1 чи п. 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п. 1 чи п. 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінились (ч. 6 ст.8 Закону)
Частиною 7 ст. 8 Закону визначено, що у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Зазначений порядок відповідачем дотримано, що підтверджується матеріалами справи.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що наказ від 17.03.2016 № 22 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" прийнято відповідачем у відповідності до вимог Закону України від 08.07.2011 № 3671 "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", на підставі та у межах повноважень, у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про повторне прийняття та оформлення документів, для ретельного дослідження обставин справи стосовно позивача та вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства, що вона є похідною, та відповідно задоволенню не підлягає також.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову громадянина Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову громадянина Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі.
Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя підпис В.В. Добрянський