ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
01 червня 2016 року № 826/3689/16
Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до відповідачаДеснянського районного відділу у місті Києві Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві
провизнання протиправним та скасування рішення
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Деснянського районного відділу у місті Києві Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Деснянського районного відділу в місті Києві Головного управління державної міграційної служби України в місті Києві про скасування дозволу на імміграцію в України ОСОБА_1 від 20.01.2016 року № 4/261-16.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2016 відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 26.04.2015.
Під час розгляду справи в судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, посилаючись при цьому на те, що відповідачем у спірному рішенні жодним чином не обґрунтовано, яким саме законом керувався суб'єкт владних повноважень приходячи до переконання про необхідність скасування позивачу дозволу на імміграцію.
Представник відповідача проти позову заперечив з тих підстав, що позивач набув громадянства України за народженням, адже батько ОСОБА_1 на момент його народження був громадянином України, внаслідок чого позивач не може вважатись іноземцем, а фактично є особою, яка має подвійне громадянство.
Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.4 ст.122 КАС України.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив наступне.
Громадянин Латвійської республіки ОСОБА_1 27.05.2006 року, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» (поза квотою імміграції, як син громадянина України - ОСОБА_2), отримав дозвіл на імміграцію в Україну.
Як зазначає представник позивача та не заперечувалось представником відповідача, в Україні постійно проживає родина Позивача - зокрема його батько громадянин України ОСОБА_2 та громадяни Латвійської республіки мати ОСОБА_3 і рідний брат ОСОБА_4.
05.06.2010 року Позивач отримав тимчасову посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1, видану ВГІРФО Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві, з терміном дії - безстроково.
25.01.2016 року (згідно із штемпелем поштового відділення на конверті) Деснянським районним відділом в місті Києві Головного управління державної міграційної служби України в місті Києві на адресу Позивача направлено лист від 21.01.2016 року № 4/269-16, яким Позивача було проінформовано, що 20.01.2016 року Відповідачем прийнято рішення № 4/261-16 про скасування Позивачу дозволу на імміграцію в України, виданого 27.05.2006 року та про необхідність для Позивача знятися з реєстраційного обліку та вжити заходи, передбачені ст. 13 Закону України «Про імміграцію».
Приймаючи рішення Відповідач, як на підставу для скасування дозволу на імміграцію Позивача, послався на п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», яким, зокрема встановлюється можливість для скасування дозволу на імміграцію з інших (крім перелічених у ст. 12 Закону України «Про імміграцію») випадків, передбачених законами України.
Позивач вважає, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, адже Відповідач у рішенні не вказав, яким саме законом України він керувався, як підставою для прийняття рішення, що, на переконання представника позивача, викликає сумніви у правомірності, обґрунтованості та добросовісності дій Відповідача, а рішення, на думку Позивача, є формальним (оскільки не містить інформації про конкретні обставині скасовується дозвіл на імміграцію).
Вважаючи зазначене рішення протиправним позивач і звернувся за захистом своїх прав до суду.
Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Нормативно-правовий акт, який визначає умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства, є Закон України «Про імміграцію».
У відповідності до статті 6 Закону України «Про імміграцію», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Таким центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, є Державна міграційна служба України (ДМС), згідно з пунктом 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360 (надалі - Положення №360).
У силу підпункту 6 пункту 4 Положення №360, ДМС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, приймає рішення про видачу дозволу на імміграцію, відмову в його видачі та скасування такого дозволу.
Водночас, приписами пункту 7 Положення №360 передбачено, що ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи.
Вказане також підтверджується положеннями частини 3 статті 8 Закону України «Про імміграцію», згідно з якою інші органи виконавчої влади в межах наданої їм компетенції забезпечують виконання законодавства про імміграцію.
Також, слід зазначити, що положеннями пункту 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (надалі - Порядок №1983), дозвіл на імміграцію скасовується органом за місцем його видачі.
З огляду на викладені законодавчі положення, враховуючи те, що першочергово питання про оформлення посвідки на постійне проживання позивача розглядалося ВГІРФО Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві, вбачається, що відповідач, як територіальний орган Державної міграційної служби України, юрисдикція якого поширюється на Деснянський район міста Києва, наділений повноваженнями щодо прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україні.
У свою чергу, згідно з пунктом 6 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано в інших випадках, передбачених законами України.
Як зазначив в судовому засіданні представник відповідача, Дозвіл на імміграцію в Україну Позивачу був виданий помилково, внаслідок чого такий дозвіл підлягає скасуванню.
Зокрема, в обґрунтування помилковості видання Позивачу дозволу на імміграцію в Україну, представник відповідача зазначив, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про громадянство України» особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.
Оскільки на момент народження Позивача в м. Рига ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько - ОСОБА_2, був громадянином України, що позивачем не заперечується, то Позивач, відповідно до ст. 7 Закону України «Про громадянство України», є громадянином України.
Статтею 1 Закону України «Про імміграцію» визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Оскільки, як станом на дату отримання дозволу про імміграцію (27.05.2006), так і станом на дату отримання тимчасової посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_1 (05.06.2010) позивач, в розумінні імміграційного законодавства України, не підпадав під визначення особи-іммігранта (будучи при цьому громадянином України за народженням), то суд погоджується з доводами відповідача з приводу наявності підстав для скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну, виданого 27.05.2006.
При цьому, доводи представника позивача про те, що позивач вже має громадянство Латвії, що підтверджується копією латвійського паспорта, судом, в даному випадку, відхиляються, адже дана обставина свідчить про наявність у позивача подвійного громадянства, в тому числі громадянства України за народженням. До того ж, в матеріалах справи відсутні письмові докази волевиявлення позивача щодо відмови від українського громадянства.
Таким чином, у Деснянського районного відділу у місті Києві Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві були наявні законодавчо мотивовані підстави для скасування дозволу позивача на імміграцію, у відповідності до пункту 6 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», що і було зроблено у відповідності до оскаржуваного рішення.
Беручи до уваги викладене вище, враховуючи предмет та підстави заявлених позовних вимог, підстави для скасування рішення Деснянського районного відділу у місті Києві Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві від 20.01.2016 № 4/261-16 про скасування дозволу на імміграцію в Україну щодо ОСОБА_1 відсутні.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.Б. Федорчук