ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
01 червня 2016 року № 826/1077/16
Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі колегії суддів: головуючого судді Федорчука А.Б., суддів Кобилянського К.М., Мазур А.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України,
Головного управління державної міграційної служби України в місті Києві,
Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області,
Управління Державної міграційної служби України у Волинській області,
Головного управління Державної міграційної служби України
в Дніпропетровській області,
Головного управління Державної міграційної служби України у
Донецькій області,
Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області,
Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області,
Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області,
Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області,
Управління Державної міграційної служби України в Київській області,
Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області,
Управління Державної міграційної служби України у Луганській області,
Головного управління Державної міграційної служби України в
Львівській області,
Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області,
Головного управління Державної міграційної служби України в
Одеській області,
Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області,
Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області,
Управління Державної міграційної служби України в Сумській області,
Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області,
Головного управління Державної міграційної служби України в
Харківській області,
Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області,
Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області,
Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області,
Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області,
Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії.
ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (надалі - Відповідач 1), Головного управління державної міграційної служби України в місті Києві (надалі - Відповідач 2), Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (надалі - Відповідач 3), Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (надалі - Відповідач 4), Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (надалі - Відповідач 5), Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області (надалі - Відповідач 6), Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (надалі - Відповідач 7), Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області (надалі - Відповідач 8), Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (надалі - Відповідач 9), Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області (надалі - Відповідач 10), Управління Державної міграційної служби України в Київській області (надалі - Відповідач 11), Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області (надалі - Відповідач 12), Управління Державної міграційної служби України у Луганській області (надалі - Відповідач 13), Головного управління Державної міграційної служби України в Львівській області (надалі - Відповідач 14), Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області (надалі - Відповідач 15), Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (надалі - Відповідач 16), Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (надалі - Відповідач 17), Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (надалі - Відповідач 18), Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (надалі - Відповідач 19), Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області (надалі - Відповідач 20), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (надалі - Відповідач 21), Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області (надалі - Відповідач 22), Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області (надалі - Відповідач 23), Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області (надалі - Відповідач 24), Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області (надалі - Відповідач 25), Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області (надалі - Відповідач 26) про визнання протиправними вимоги (дії) Державної міграційної служби України та її територіальних органів (їх структурних підрозділів) щодо обов'язкової сплати платежів за оформлення, виготовлення, персоналізацію та видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон, крім платежів передбачених Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 "Про державне мито".
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2016 відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 21.03.2016, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів для вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.
Позовні вимоги обґрунтовано неправомірністю вимог органів міграційної служби щодо необхідності сплати додаткових послуг за отримання паспорту для виїзду за кордон, окрім тих, що визначені Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито», оскільки визначена цим Декретом сума покриває вартість витрат, пов'язаних з вчиненням дій щодо видачі закордонного паспорта, в тому числі і вартість бланку та повторну сплату державного мита за отримання паспорту для виїзду за кордон та додаткових послуг.
При цьому, заявою від 15.03.2016 вх. № 20024/16, позивач просив суд вийти за межі позовних вимог з метою повного захисту прав та інтересів позивача.
Позиція представника відповідачів зводиться до того, що в рамках спірних правовідносин відсутні докази наявності порушеного права позивача, яке підлягає судовому захисту, адже матеріали справи не містять доказів звернення позивача до органів міграційної служби з метою отримання закордонного паспорту, в задоволенні якого позивачу було б відмовлено з підстав, що зазначені в позовній заяві.
За тиках обставин представник відповідачів просить суд в позові відмовити.
Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.4 ст. 122 КАС України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд приходить до наступного.
Як зазначає позивач в позовній заяві, 06 серпня 2015 року він звернувся до Подільського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у місті Києві для оформлення та виготовлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм біометричної інформації в загальному порядку. ОСОБА_1, як він зазначає, було повідомлено, що відповідно до п. 22 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністра України від 07.05.2014 року № 152, окрім оригіналів документів необхідно надати їх копії в трьох екземплярах та здійснити оплату: 170,00 грн. - держмито згідно Декрету КМУ від 21.01.1993 р. № 7-93; 87,15 грн. - за та видачу паспорта згідно постанови КМУ від 4.06.2007 р. № 795; 304,32 грн. - за бланк паспорта згідно постанови КМУ від 26.10.2011 р. № 1098.
Вважаючи дії (вимоги) Державної міграційної служби України та її територіальних органів (структурних підрозділів) щодо вимагання обов'язкового здійснення платежів за виготовлення, оформлення та видачу закордонного паспорта, на підставі постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 р. № 795 та від 26.10.2011 р. № 1098 незаконними та такими, що не відповідають нормам матеріального права, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Пунктом 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360, визначено, що ДМС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
ДМС України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи. На утворені територіальні органи та територіальні підрозділи ДМС України може покладатися виконання окремих завдань за міжрегіональним принципом (пункт 7 Положення про ДМС України).
Пунктом 3 Типового положення про територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 563, визначено, що завданням територіальних органів є реалізація повноважень міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2011 року № 658 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи ДМС України.
Порядок оформлення і видачі закордонного паспорту регулюється Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 р. № 152, із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 р. № 682.
Відповідно до п.п. 1, 2 зазначеного Порядку паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі - паспорт для виїзду за кордон) є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на ім'я якої він оформлений, за кордоном і дає такій особі право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Кожен громадянин України має право на отримання паспорта для виїзду за кордон. Громадянин України, який через свої релігійні переконання відмовився від внесення інформації (у тому числі відцифрованих відбитків пальців рук) до безконтактного електронного носія, що імплантований до паспорту для виїзду за кордон, має право на отримання паспорта для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія.
Пунктом 20 зазначеного Порядку визначено, що оформлення, видача та обмін паспорта для виїзду за кордон здійснюється особі, яка досягла шістнадцятирічного віку, - на підставі її особистої заяви-анкети.
Згідно з п. 22 Порядку для оформлення паспорта для виїзду за кордон особа подає:
1) заяву-анкету;
2) паспорт громадянина України (для осіб, що досягли шістнадцятирічного віку та постійно проживають в Україні);
3) свідоцтво про народження (у разі оформлення вперше паспорта для виїзду за кордон особі, що не досягла шістнадцятирічного віку);
4) відповідні документи, що підтверджують здійснення встановлених законодавством платежів, або оригінал і копію документа про звільнення від таких платежів;
5) заяву про відмову від внесення інформації (у тому числі відцифрованих відбитків пальців рук) до безконтактного електронного носія, що імплантований до паспорта для виїзду за кордон (у разі потреби). У разі оформлення паспорта особі, яка не досягла шістнадцятирічного віку, таку заяву від її імені подають батьки (якщо батьки не перебувають у шлюбі, - той з батьків, з ким проживає особа), усиновлювачі, опікуни, піклувальники або інші представники чи представники закладів, які виконують функції опікунів чи піклувальників над цією особою. Заява від другого з батьків не вимагається, якщо він є іноземцем або особою без громадянства;
6) у разі оформлення паспорта особі, що не досягла дванадцятирічного віку, або особі, яка не може пересуватись самостійно у зв'язку із тривалим розладом здоров'я, що підтверджується відповідною довідкою лікувального закладу, може бути подано дві кольорові фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра та одну фотокартку розміром 10 х 15 сантиметрів для внесення відцифрованого зображення особи шляхом сканування.
В той же час, пунктом 42 Порядку визначено підстави для відмови у видачі паспорта для виїзду за кордон, зокрема, Територіальний орган або підрозділ ДМС має право відмовити особі у видачі паспорта для виїзду за кордон, якщо:
1) стосовно видачі паспорта для виїзду за кордон звернулася особа, яка не досягла шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документального підтвердження повноважень на отримання паспорта для виїзду за кордон;
2) особа вже отримала паспорт для виїзду за кордон, який є дійсним на день звернення (крім обміну, видачі паспорта замість втраченого або викраденого, а також наявності другого паспорта для виїзду за кордон з підстав, визначених цим Порядком);
3) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі паспорта для виїзду за кордон;
4) дані, отримані з баз даних Реєстру, не підтверджують інформацію, надану особою.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд приймає до уваги те, що позивачем до матеріалів справи не надано жодного письмового доказу звернення до органів міграційної служби з заявою про отримання закордонного паспорта, в задоволенні якої було б відмовлено з підстав, визначених абз. 3 п.42 Порядку, внаслідок чого судом вбачається відсутність порушеного права, яке підлягає судовому захисту.
Суд також критично ставиться до обраного позивачем способу захисту порушеного права у формі визнання протиправними вимог (дій) ДМС щодо сплати платежів за оформлення закордонного паспорту, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (пункт 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Право на ефективний засіб юридичного захисту встановлено ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до положень цієї статті, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В матеріалах справи відсутні рішення суб'єкта владних повноважень, що оформлені вимогою про сплату платежів за оформлення закордонного паспорту, натомість позивач посилається на ряд відповідей від ДМС та її структурних підрозділів, що наявні в матеріалах справи, відповідно до яких обов'язковими платежами є державне мито, плата за оформлення та видачу закордонного паспорту, плата за видачу бланку закордонного паспорту.
Відповідно до ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Враховуючи положення законодавства, під нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму рішень цих органів - офіційний письмовий документ, який породжує певні наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
За визначенням, наведеним у п. 6 ч. 1 ст. 3 КАС України, адміністративний позов - це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно - правових відносинах.
Відповідно до ст. 105 КАС України зміст адміністративного позову - це адресоване адміністративному суду прохання позивача процесуально-правового характеру задовольнити його вимогу до відповідача. Частина четверта і п'ята даної статті визначають формулювання позовних вимог, що можуть становити зміст адміністративного позову. За суттю, це бажаний для позивача спосіб захисту адміністративним судом прав, свобод чи інтересів, які він вважає порушеними.
За приписами ст. 162 КАС України, при вирішенні справи по суті суд зобов'язаний зробити висновок щодо позовних вимог та застосувати спосіб захисту порушених прав, свобод чи інтересів.
Так, оцінка правомірності/неправомірності доводів органу міграційної служби щодо відмови у видачі особі закордонного паспорта за результатами розгляду заяви про видачу такого паспорта, досліджується судом в межах формування конкретного рішення суб'єкта владних повноважень і саме через такий спосіб захисту, передбачений ст. 162 КАС України, а саме, скасування рішення, права позивача можуть будуть відновлені.
В той же час, листи територіальних органів міграційної служби, в яких зазначено про необхідність сплати інших платежів (окрім мита) при оформленні закордонного паспорта, є лише думкою посадової особи, відповідальної за складання такого листа, не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а відтак прав, свобод та інтересів позивача не порушують, чим не створюють підстав для їх захисту.
До того ж, в рамках спірних правовідносин, відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, не здійснювали по відношенню до позивача жодних владних управлінських функцій, що, в свою чергу, виключає захист права, порушення якого ще не настало.
Посилання позивача на Постанову Верховного Суду України від 03.12.2013 № 21-416а13, судом відхиляються, адже в рамках вказаної справи Верховним Судом України надавалась правова оцінка питанню відмови особі в оформленні паспорта громадянина України для тимчасових поїздок за кордон, в той час як в рамках спірних правовідносин відмова позивачу у видачі паспорту взагалі відсутня.
Суд також не вважає за можливе, в даному випадку, вийти за межі позовних вимог, як того просить позивач, адже передумовою виходу за межі позовних вимог, є задоволення заявлених позивачем вимог повністю або частково. Враховуючи те, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а також враховуючи відсутність у суду процесуальної можливості захищати порушені права позивача на власний розсуд, вихід за межі позовних вимог є неможливим.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Таким чином, з'ясувавши фактичні обставини справи та проаналізувавши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 86, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю
Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.Б. Федорчук
Судді К.М. Кобилянський
А.С. Мазур