07 червня 2016 року Чернігів Справа № 825/967/16
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Непочатих В.О.,
при секретарі Ул'яничеві М.В.,
за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Климішиної І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом громадянина Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_7 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання неправомірним наказу та зобов'язання вчинити певні дії, -
Громадянин Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_7 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, в якому просить визнати неправомірним та зобов'язати відповідача скасувати наказ № 22 від 17.03.2016 про відмову у вирішенні питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати відповідача прийняти рішення про повторне прийняття та оформлення документів для ретельного дослідження обставин справи стосовно позивача та вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 17.03.2016 наказом Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області № 22 йому було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, у якої відсутні умови передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 цього Закону. Зазначене рішення відповідача вважає незаконним та необґрунтованим, прийнятим без дійсного вивчення обставин справи та ситуації, що склалася в країні походження позивача. Також зазначає, що причинами для виїзду зі Шрі-Ланки є погрози та переслідування з боку провладних військ, так як є членом опозиційної партії та почав відстоювати права на гідну оплату праці. Крім того, вказує, що відповідачем в повідомленні не викладено причин відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та не роз'яснено порядок оскарження рішення.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні в задоволенні позову просив відмовити та пояснив, що позивач не навів жодних конкретних фактів його особистого переслідування або погрози переслідування в країні свого постійного проживання, а також не надав жодного документа на підтвердження цих фактів, а тому оскаржуваний наказ був винесений в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.
Вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_1) є громадянином Шрі-Ланки і 22.12.2015 прибув до України, де 25.02.2016 звернувся до сектору у справах біженців та соціальної інтеграції відділу у справах іноземців, осіб без громадянства та протидії нелегальній міграції УДМС України в Чернігівській області з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У своїй заяві позивач зазначив, що йому погрожували офіцери армійських спецслужб та збройні формування, запитували про місцевого лідера Тармендіна, а тому, у зв'язку з тривалими погрозами, вирішив залишити країну (а.с. 26, 30).
Під час процедури розгляду заяви позивача з ним була проведена співбесіда, що підтверджується копією протоколу співбесіди від 16.03.2016 (а.с. 38-45).
17.03.2016 головним спеціалістом сектору у справах біженців та соціальної інтеграції відділу у справах іноземців, осіб без громадянства та протидії нелегальній міграції УДМС України в Чернігівській області Федоренко Т.Л. був винесений висновок щодо прийняття рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, по справі № 2016CN0007 громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_7, згідно якого вважає за доцільне відмовити громадянину Шрі-Ланки ОСОБА_7 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту, на підставі частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону (а.с. 52-59).
За результатами розгляду матеріалів справи позивача, відповідачем було прийнято наказ № 22 від 17.03.2016 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_7 біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону (а.с. 60).
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з приписами частини другої статті 5 Закону особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина сьома статті 7 Закону).
Згідно частини першої статті 6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
В силу частини першої статті 8 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону).
Згідно з частиною шостою статті 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.
Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.
Відповідно до Директиви Європейського Союзу від 29.04.2009 «Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається», яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутності поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
У відповідності до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Суд враховує, що перебуваючи в Україні з грудня 2015 року позивач звернувся з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тільки 25.02.2016 та лише після затримання працівниками УДМС України в Чернігівській області спільно з поліцейськими відділу по боротьбі зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми Головного Управління Національної поліції в Чернігівській області на території м. Чернігів, що підтверджується копією постанови Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 11.01.2016 у справі № 743/26/16-а та ставить під сумнів реальність побоювань переслідування та намір позивача отримати в Україні статус біженця.
Тобто, позивачем не була доведена поважність причин неподання заяви про міжнародний захист відразу після прибуття.
З анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та протоколу співбесіди, наявного в матеріалах справи, суд робить висновки, що державні органи та політичні, релігійні, військові, етнічні, громадські організації не загрожували життю позивача, він ніколи не був членом жодної релігійної, військової чи громадської організації, утисків на батьківщині за релігійною чи гендерною ознаками не зазнавав, а тому не може вважатися жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Крім того, суд зауважує, що позивачем не наведено жодних нових обставин, які б вказували про можливість визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту.
З викладеного слідує, що відповідачем при прийнятті рішення було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань в країні походження є реальними, а тому обґрунтовано прийнято наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною сьомою статті 8 Закону передбачено, що у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
21.03.2016, тобто протягом трьох робочих днів з дня прийняття наказу, позивачу було направлено за адресою перебування повідомлення № 95 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, в якому вказано причин відмови і роз'яснено порядок оскарження рішення, що підтверджується копією журналу реєстрації видачі повідомлень та копією фіскального чеку (а.с. 62-64).
25.03.2016 вказане повідомлення було вручено позивачу за участю перекладача ОСОБА_6, про що свідчить особистий підпис позивача (а.с. 9).
Отже, відповідачем дотримано строк та вимоги Закону щодо повідомлення позивача про прийняте рішення.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову громадянина Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_7 необхідно відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову громадянина Демократичної Соціалістичної Республіки Шрі-Ланка ОСОБА_7 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання неправомірним наказу та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.О. Непочатих