Справа: № 750/2019/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Коверзнев В.О.
Суддя-доповідач: Федотов І.В.
Іменем України
24 травня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Федотова І.В.,
суддів: Губської Л.В. та Оксененка О.М.,
за участю секретаря Полякової А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради на постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 23 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради до Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови,-
Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області (далі - відповідач) про скасування постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області про накладення штрафу від 16 лютого 2016 року в сумі 680 грн. (ВП 47745071).
Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 березня 2016 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст.12, ч. 1 ст.41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 2 ч. 1 ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою Корюківського районного суду Чернігівської області зобов'язано позивача здійснити обчислення і виплату ОСОБА_2 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати допомоги по народженню дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за 2011-2013 рр. відповідно до вимог Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
На підставі постанови, 27.03.2015 року судом видано виконавчий лист № 736/27/15-а, який знаходиться на примусовому виконанні в відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області.
Виконуючи вказане судове рішення, позивач нарахував ОСОБА_2 компенсацію втрати частини доходів в сумі 2117 грн. 18 коп., проте до цього часу нараховані грошові кошти стягувачеві не виплатив. Позивач обґрунтовує неможливість повного виконання судового рішення відсутністю відповідного фінансування з боку держави.
У зв'язку з невиконанням судового рішення в самостійному порядку у встановлений державним виконавцем строк, постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Постилякової М. Б. від 16.02.2016 року, яку позивач фактично отримав 19.02.2016 року, на позивача накладено штраф у розмірі 680 грн.
Не погоджуючись із вказаною постановою позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що належним відповідачем у цій справі повинно бути управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області. Оскільки позивачем пред'явлено позов до неналежного відповідача, даний позов не підлягає задоволенню.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів виходить з наступного.
Умови і порядок виконання на території України судових рішень визначається Законом України від 21 квітня 1999 року №606-ХІV «Про виконавче провадження» (Закон №606-ХІV).
Положеннями частин першої та третьої статті 5 Закону №606-ХІV визначено, що вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.
Згідно із частинами першою та другою статті 25 цього Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 89 Закону №606-ХІV, у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Враховуючи викладене, постанова про стягнення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише при умові, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість, у тому числі і фінансову, виконати судове рішення, проте не зробив цього.
Відповідно до ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Разом з тим, виходячи з положень Закону України «Про місцеві державні адміністрації» Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради є виконавчим органом відповідної міської ради у системі регулювання праці та соціального захисту населення, який утримується за рахунок коштів районного у місті бюджету та здійснює виконання державних програм відповідного соціального спрямування за рахунок коштів державного бюджету, та не наділене повноваженнями здійснювати розподіл бюджетних коштів.
Отже, невиконання судового рішення Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Саме до такого висновку зводиться правова позиція, викладена в Постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року (справа №750/8608/14), яка відповідно до статті 244-2 КАС України, є обов'язковою до виконання.
Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на приписи до статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України, відповідно до яких будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки у позивача були поважні причини невиконання судового рішення, то постанова про стягнення з нього штрафу є передчасною.
Разом з тим, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем заявлено позовні вимоги до неналежного відповідача, з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Частиною третьою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про державну виконавчу службу» органами державної виконавчої служби є:
- Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень;
- управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;
- районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним.
Структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділи примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, підрозділи примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції в АРК, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - не є органами державної виконавчої служби, що виключає можливість їх участі як сторони в адміністративному процесі.
З огляду на наведене, у разі подання позовних заяв до структурних підрозділів органів державної виконавчої служби судам першої інстанції згідно з вимогами статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно здійснювати заміну первинного відповідача на належного - відповідний орган державної виконавчої служби, або ж, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, залучати цю особу як другого відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції на вказаний недолік позовної заяви було звернуто увагу позивача ухвалою судді від 01.03.2016 року і запропоновано уточнити особу належного відповідача, однак позивач не надав згоди на заміну відповідача іншою особою.
При цьому, всупереч положенням вимог ч.3 ч. 52 КАС України, суд першої інстанції не залучив належного відповідача - управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, як другого відповідача.
З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що на стадії апеляційного розгляду не вправі здійснювати таку заміну, з огляду на що виникають підстави для відмови позивачу в задоволенні позовних вимог до зазначеного ним відповідача - структурного підрозділу органу державної виконавчої служби.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду з адміністративним позовом про скасування постанови про накладення штрафу, визначивши при цьому належного відповідача.
Підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, відповідно до п. 4 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, є порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні постанови порушено норми процесуального права, в зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 41, 160, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради задовольнити частково.
Постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 23 березня 2016 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради до Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст постанови виготовлено 31.05.2016 року.
Головуючий суддя Федотов І.В.
Судді: Оксененко О.М.
Губська Л.В.