"24" травня 2016 р. м. Київ К/800/25100/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Донця О.Є.,
суддів: Мороза В.Ф.,
Чалого С.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах та Лубенському районі Полтавської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах та Лубенському районі Полтавської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08.04.2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено. Визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах та Лубенському районі Полтавської області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії відповідно до довідки від 19.12.2014 року № 2010, виданої військовою частиною НОМЕР_1 . Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах та Лубенському районі Полтавської області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію відповідно до довідки від 19.12.2014 року № 2010, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , починаючи з 06.01.2015 року з урахуванням сплачених сум.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2015 року апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах та Лубенському районі Полтавської області було задоволено. Постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08.04.2015 року - скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, посилається на допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08.04.2015 року.
Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є ліквідатором аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії, має ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС безстроково, отримує пенсію по інвалідності.
Проходячи службу у в/ч НОМЕР_2 , правонаступником якої є в/ч НОМЕР_1 , ОСОБА_1 08.06.1986 року був направлений на роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, де перебував по 03.09.1986 року, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 19.12.2014 року № 2010 та довідкою галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 14.02.2012 року № 64498.
Згідно із довідкою військової частини НОМЕР_1 № 2010 від 19.12.2014 року, ОСОБА_1 за час роботи в зоні відчуження з 01.07.1986 року по 31.08.1986 року за місцем роботи в/ч НОМЕР_2 перераховане грошове забезпечення, яке враховується при обчисленні пенсії та склало 2328,78 крб.
06.01.2015 року ОСОБА_1 звернувся до управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах та Лубенському районі Полтавської області із заявою про перерахунок та виплату йому пенсії згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 19.12.2014 року № 2010.
Однак, управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах та Лубенському районі Полтавської області листом від 23.02.2015 року повідомило ОСОБА_1 про відмову у перерахунку пенсії.
Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що участь позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, підтверджується наявними у матеріалах справи довідкою військової частини НОМЕР_1 від 19.12.2014 року № 2010 та довідкою галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 14.02.2012 року № 64498.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем було правомірно відмовлено ОСОБА_1 в проведенні перерахунку пенсії згідно заяви від 19.01.2015 року та довідки про заробітну плату, виданої військовою частиною НОМЕР_1 19.12.2014 року № 2010, оскільки обчислення заробітку за роботу в зоні відчуження за період з липня по серпень 1986 року проведено з порушенням норм законодавства; галузевим державним архівом Міністерства оборони України тривалість робочого дня не підтверджена; відомості про роботу по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що зазначені в наданій копії табелю обліку робочого часу, суперечать даним про роботу в зоні відчуження, зазначеним в первинному документі - архівній довідці Міністерства оборони України, а в розрахунку заробітної плати, наданому військовою частиною, зазначений інший варіант розподілення днів роботи по зонах небезпеки.
Відповідно до частини 1 статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
Частиною 4 статті 15 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами, організаціями (військоматами).
Після аварії на Чорнобильській АЕС 26.04.1986 року Уряд колишнього СРСР та Української РСР ухвалили рішення із грифом «таємно» щодо оплати праці осіб-ліквідаторів. Після зняття грифа «таємно» та для «службового користування» стало відомо, що при нарахуванні заробітної плати не були враховані вимоги нормативно-правових актів: розпорядження Ради Міністрів СРСР від 17.05.1986 року № 964; постанова Ради Міністрів СРСР від 07.05.1986 року № 524-156; розпорядження Ради Міністрів СРСР від 23.05.1986 року № 1031; постанова Ради Міністрів СРСР від 05.06.1986 року № 655-195; постанова Ради Міністрів УРСР від 10.06.1986 року № 207-7 та інші.
У зазначених нормативно-правових актах йдеться про умови оплати праці і матеріального забезпечення робітників підприємств, організацій і закладів, які брали участь у роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, дія яких поширюється на військовослужбовців та військовозобов'язаних запасу, яких було призвано на військові збори та які в 1986-1990 роках виконували роботи в зоні відчуження, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Так, відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 05.06.1986 року № 665-195 «Про оплату праці і матеріальне забезпечення працівників підприємств, організацій і установ, які виконували роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і запобіганням забрудненню навколишнього середовища» (постанова Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10.06.1986 року № 207-7) оплата праці працівників підприємств, організацій і установ, розташованих у зоні ЧАЕС, які виконували роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, повинна провадитись з дня аварії в розмірах, передбачених розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 17.05.1986 року № 964 - у III, II, I зонах небезпеки у 5-, 4-, 3-кратному розмірах в порівнянні з нормами, встановленими діючим законодавством.
Пунктом 1 постанови ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 07.05.1986 року № 524-156 «Про умови оплати праці й матеріального забезпечення працівників підприємств і організацій зони Чорнобильської АЕС» передбачено підвищення тарифних ставок (посадових окладів) працівникам підприємств і організацій, безпосередньо зайнятим на роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, до 100 %.
Відповідно до постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 07.05.1986 року № 153/10-43, премія за роботу в зоні ЧАЕС виплачувалась відповідно до діючої на підприємстві системи преміювання. Встановлені граничні розміри премій було дозволено підвищувати до 60 % тарифної ставки (окладу) на місяць (підпункт 4 пункту 1 постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10.06.1986 року № 207-7).
Пунктом 7 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою № 1210, передбачено, що пенсії призваних на військові збори військовозобов'язаних, які брали участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та працювали у зоні відчуження в 1986-1990 роках, призначаються виходячи із заробітної плати, яку вони одержували за основним місцем роботи, з урахуванням фактично відпрацьованого часу у зоні відчуження, характеру виконуваної роботи, місця і тривалості робочого дня (незалежно від періоду проведення розрахунку оплати праці за умови, якщо такий розрахунок проведено на підставі первинних документів про місце роботи і тривалість робочого дня згідно із сумарною кратністю оплати праці, встановленою у відповідні періоди за зонами небезпеки: у III зоні - 5, у II - 4, І - 3). При цьому у всіх випадках заробітна плата для розрахунку пенсії не повинна бути нижчою від фактично одержаної суми у зазначений період.
Таким чином, розмір пенсії по інвалідності ставиться в залежність від заробітку, фактично отриманого особою у період її роботи в зоні відчуження.
Проте, вирішуючи спір, суди не встановили, в якому розмірі позивач фактично отримав заробітну плату в період його роботи у зоні відчуження та якими первинними документами бухгалтерського обліку про тривалість робочого дня та місце її виконання це підтверджується (розрахунковим листом, табелем обліку робочого часу тощо). Судами також не здійснено і аналізу первинних документів щодо нарахування заробітної плати, а також нормативних актів, згідно з якими проводилися такі нарахування.
Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, порушення судом першої та апеляційної інстанції норм процесуального права призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості і таке неправильне вирішення справи не може бути усунено судом касаційної інстанції, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду слід врахувати вищенаведене та прийняти обґрунтоване та законне рішення за результатами повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08.04.2015 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2015 року - скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах та Лубенському районі Полтавської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому статтями 235 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: О.Є. Донець
В.Ф. Мороз
С.Я. Чалий