10 травня 2016 року м. Київ
Справа № 21-1079а16
суддів Верховного Суду України Кривенди Олега Вікторовича та Прокопенка Олександра Борисовича щодо рішення Верховного Суду України від 10 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України, Голови Верховної Ради України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (далі - Комісія), про визнання протиправними та скасування указів, поновлення на роботі.
Вищий адміністративний суд України постановою від 24 лютого 2016 року позов задовольнив частково: визнав незаконним та скасував Указ від 17 травня 2014 року № 478/2014 «Про звільнення Голови та членів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації» (далі -Указ) у частині звільнення ОСОБА_1 з посади та поновив його на посаді члена Комісії; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Верховний Суд України, розглянувши заяву представника Президента України про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2016 року в зазначеній справі, у її задоволенні відмовив.
З обґрунтованістю рішення Верховного Суду України та правильністю його висновків погодитися не можемо з огляду на таке.
Підставою для звернення до Верховного Суду України, на думку представника Президента України, було порушення норм матеріального та процесуального права при розгляді та ухваленні у справі судового рішення Вищим адміністративним судом України. Так, зазначалося, що оспорюваний Указ підписано та видано у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України. Крім того, суд надав неправильну правову оцінку нормам Закону України від 18 листопада 2003 року № 1280-IV «Про телекомунікації» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1280-IV), який не містить вимог щодо обов'язкового обґрунтування у відповідному Указі Президента України підстав припинення повноважень членів Комісії, так само, як і підстав призначення.
Не погоджуючись із рішенням Верховного Суду України, вважаємо, що суд ухвалив передчасне рішення щодо відмови в задоволенні заяви представника Президента України, а доводи, зазначені на обґрунтування поданої заяви, не спростовані.
Згідно зі статтею 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до частини третьої статті 106 Основного Закону України Президент України на основі та на виконання Конституції України і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Із частини першої статті 17 Закону № 1280-IV вбачається, що органом державного регулювання у сфері телекомунікацій є Комісія.
Відповідно до частини другої статті 17 Закону № 1280-IV Комісія є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України.
Статтею 20 цього Закону визначено склад, порядок призначення та звільнення членів Комісії, організацію, повноваження та порядок її діяльності.
Комісія як колегіальний орган утворюється у складі Голови Комісії та шести членів Комісії, які призначаються на посади та звільняються з посад Президентом України шляхом видання відповідного указу. Аналогічне положення закріплено в Положенні про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, затвердженому Указом Президента України від 23 листопада 2011 року № 1067/2011. Гранична чисельність працівників Комісії затверджується також Президентом України.
На нашу думку, має місце виконання установчих функцій главою держави щодо формування органів державної влади й здійснення повноважень з підбору, підготовки та розстановки кадрів, яка спрямовується на структурні перетворення у державному апараті й не може залежати від наявності чи відсутності пропозиції Голови Комісії щодо звільнення членів Комісії, тому доходимо висновку, що Президент України мав право видати Указ про звільнення, зокрема, ОСОБА_1 з посади відповідно до вимог Конституції України та
Закону № 1280-IV.
Разом із тим необхідно зазначити, що відносини, які виникають між Президентом України та членами Комісії, не є трудовими. Між сторонами існують відносини щодо проходження публічної служби, умови якої врегульовані спеціальним законодавством, а саме Законом № 1280-IV та Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу», тому застосування та посилання Вищим адміністративним судом України при постановленні рішення у справі за позовом ОСОБА_1 на положення статті 235 Кодексу законів про працю України при обґрунтуванні поновлення позивача на роботі є неправильним. При цьому суди не дослідили питання повноважень Президента України щодо виконання такого рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі та не перевірили наявність чи відсутність вакантних посад у складі Комісії.
Крім того, варто вказати, що будь-який правовий акт, зокрема і Указ Президента України, є вираженням державної волі, але це лише кінцевий результат колективних підготовчих дій, направлених на оптимізацію змісту владного рішення. А суди, розглядаючи позов ОСОБА_1, не з'ясували питання, у який спосіб і хто розробив проект Указу Президента і за чиїм дорученням його було внесено на розгляд. Також необхідно було б перевірити пояснювальну записку до проекту Указу (при її наявності) з відповідними обґрунтуваннями, довідковий та аналітичний матеріал, проходження проекту Указу та його погодження відповідно до Положення про порядок підготовки та внесення проектів актів Президента України, затвердженого Указом Президента України від 15 листопада 2006 року № 970/2006 за наступними змінами.
Враховуючи викладене, вважаємо, що у цій справі Верховний Суд України повинен був заяву представника Президента України задовольнити: постанову Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2016 року скасувати, дослідити викладені в окремій думці обставини та залежно від їх встановлення постановити судове рішення відповідно до статей 242-243 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді
Верховного Суду України О.В. Кривенда
О.Б. Прокопенко