"30" травня 2016 р.Справа № 916/604/16
За позовом: Товариства з додатковою відповідальністю "Агропромсервіс";
до відповідача: Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Порто-Франко";
про визнання правовідносин припиненими
Суддя Щавинська Ю.М.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 01.08.2014 р.;
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 04/35 від 01.02.2016 р.
У судовому засіданні було оголошено перерву відповідно до ст. 77 ГПК України.
СУТЬ СПОРУ: Товариство з додатковою відповідальністю "Агропромсервіс" звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просить визнати такими, що припинились, правовідносини за договором іпотеки нежитлових будівель, за адресою м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, 3, що був укладений 17.10.2005 року між Публічним акціонерним товариством акціонерним банком «Порто-франко» та Товариством з додатковою відповідальністю «Агропромсервіс», та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований за №У-463.
В обґрунтування заявлених вимог позивач, посилаючись на ч. 3 ст. 35 ГПК України, зазначає про те, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.04.2015р. при перегляді ухвали апеляційного суду Одеської області 19.11.2014р. було встановлено, що 29.01.2009р. між АБ «Порто-Франко» та ВАТ «Агропромсервіс» було укладено додатковий договір про внесення змін до договору іпотеки, яким сторони оформили припинення своїх взаємовідносин, виключивши з договору положення про предмет іпотеки, наявність заставної, права та обов'язки сторін, тощо. Вказані умови договору є істотними, відповідно до ст. 18 Закону України «Про іпотеку». Тобто, сторонами було підтверджено припинення правовідносин за договором іпотеки від 17.10.2005р.
Встановлення вказаних обставин має істотне значення для правильного вирішення спору, з урахуванням того, що зміни до договору, який припинив свою дію, не передбачені законодавством та суперечать принципам цивільного права, а як самостійний договір, така угода не породжує жодних прав та обов'язків, не містить істотних умов договору іпотеки.
Таким чином, за наявності припинення правовідносин, встановленого також рішенням суду у іншій справі, що набрало законної сили, а також, з огляду на положення ст.17 Закону „Про іпотеку”, позивач просить суд задовольнити заявлені вимоги.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.03.2016 року було порушено провадження у справі №916/604/16 із призначенням її до розгляду в засіданні суду 13.04.2016 року.
Одночасно з позовною заявою позивачем до суду було подану заяву про забезпечення позову (т.1 а.с.35), згідно якої ТДВ "Агропромсервіс" просить суд заборонити здійснювати будь-які дії стосовно реєстрації прав та їх обтяжень за договором іпотеки від 17.10.2005р., щодо вищезазначеної нежитлової будівлі, в тому числі дії щодо реєстрації відчуження майна Іпотекодержателем на користь третіх осіб.
Обґрунтовуючи подання вказаної заяви позивач вказує на те, що відповідач двічі здійснював самоправні дії щодо предмету спору, зокрема, намагався здійснити відчуження іпотечного майна. Вищевказане, на думку позивача, може не тільки утруднити, а взагалі зробити неможливим виконання судового рішення.
06.04.2016р. до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позов (т.1 а.с.37-38), згідно якого останній, заперечуючи проти його задоволення, вказує на необґрунтованість посилань позивача на рішення апеляційного суду Одеської області від 25.06.2015р., яким був задоволений зустрічний позов ТДВ "Агропромсервіс" до АБ „Порто-Франко” про визнання такими, що припинились, правовідносини за договором іпотеки, з огляду на його скасування 16.12.2015р. Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Відповідач зауважує, що сторони добровільно погодились з тим, що в дійсності додатковим договором про внесення змін до договору іпотеки вносилися зміни, виключно, до п. 1.1. договору, а не змінювали його в цілому. Відповідач вважає, що сторони таким чином здійснили тлумачення договору в порядку ст. 213 ЦК України. Відповідач вважає хибним посилання позивача на те, що сторони, уклавши 14.01.2009р. додаткову угоду, припинили правовідносини за іпотечним договором.
З огляду на те, що 13.04.2016р. з 11 год. 10 хв. до 12 год. 50 хв. всі працівники та відвідувачі суду були евакуйовані з адміністративної будівлі господарського суду Одеської області у зв'язку із проведенням ГУДСНС України в Одеській області спільно з ГУНП в Одеській області оперативно-розшукових заходів з приводу анонімного повідомлення про закладення вибухового приладу в приміщенні суду, судове засідання не відбулося.
Ухвалою суду від 13.04.2016р. розгляд справи було призначено на 11.05.2016р.
26.04.2016р. до канцелярії суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог (т.1 а.с.50-55), прохальна частина якої є ідентичною прохальній частині первісної позовної заяви.
В обґрунтування вказаних уточнень позивач, залишаючи в повному обсязі правову позицію про наявність преюдиціального рішення суду (ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.04.2015р. (т.1а.с.15-19) та встановлення у ньому певних обставин, також наводить інші доводи щодо правомірності поданого позову.
Так, позивач вказує, що згідно п.1 ч.1 ст.17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
Позивач вважає, що за змістом п.6.1 договору іпотеки строком його дії є визначений сторонами строк виконання основного зобов'язання, тобто кредитного договору. Оскільки п.3.7 кредитного договору передбачено повернення кредиту у повному обсязі до 16.10.2008р., а зміни до іпотечного договору в частині строків повернення кредиту не були внесені та зареєстровані, за думкою позивача, з 17.10.2008р. договір іпотеки є припиненим.
Крім того, ТДВ "Агропромсервіс" зазначає, що за час дії кредитного договору було укладено декілька додаткових угод про зміну строку виконання зобов'язань та збільшення процентної ставки за договором з 12% річних до 13% річних, а в подальшому до 14,5% річних та збільшення відповідальності боржника за невиконання зобов'язань за договором. Приймаючи до уваги, що такі зміни не були узгоджені з майновим поручителем (ВАТ „Агропромсервіс”), позивач вважає, що забезпечення іпотекою припинилось.
Позивач також наполягає на тому, що 29.01.2009р. між АБ «ПОРТО-ФРАНКО» та ВАТ «Агропромсервіс» було укладено додатковий договір про внесення змін до договору іпотеки, яким сторони оформили припинення своїх взаємовідносин, виключивши з договору положення про предмет іпотеки, наявність заставної, права та обов'язки сторін, тощо. Враховуючи, що вказані умови договору є істотними відповідно до ст. 18 Закону України «Про іпотеку», на його думку, сторонами було підтверджено припинення правовідносин за договором іпотеки від 17.10.2005р.
При цьому вказує, що зміни до договору, який припинив свою дію, не передбачені законодавством та суперечать принципам цивільного права, а додатковий договір від 31.01.2011р., яким були внесені зміни до договору іпотеки від 17.10.2005р., не може розглядатися як самостійний договір та є недійсним, оскільки не містить істотних умов договору іпотеки, у зв'язку з чим не породжує жодних прав та обов'язків.
Одночасно, позивач зазначає, що чинним законодавством чітко визначено, що збільшення основного зобов'язання або процентів за ним, повинно бути викладено у нотаріально посвідчених угодах та набуває чинності після здійснення відповідної державної реєстрації. Враховуючи, що договір іпотеки та зміни до нього не було зареєстровано у встановленому законом порядку, при вирішенні спору немає підстав для їх використання.
Позивач також не погоджується із позицією відповідача щодо здійснення сторонами тлумачення правочину, оскільки, посилаючись на практику Верховного Суду України, стверджує, що тлумачення є можливим до початку виконання сторонами його умов, а не після тривалого виконання договору. Крім того, тлумачення неукладеної угоди чинним законодавством не передбачено.
В судовому засіданні 11.05.2016р. представником відповідача було надано заяву про застосування строку позовної давності (т.1 а.с.76), згідно якої останній просив суд до спірних правовідносин застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду з відповідним позовом 14.03.2016р., з урахуванням виникнення спірних правовідносин ще 29.01.2009р.
В засіданні суду 11.05.2016р. під час розгляду справи по суті представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у заяві про уточнення позовних вимог, наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача в свою чергу заперечував проти задоволення позову, просив суд відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позов та у вищевказаній заяві про застосування строку позовної давності.
Ухвалою суду від 11.05.2016р. строк розгляду справи за клопотанням представників сторін було продовжено на п'ятнадцять днів та у зв'язку із необхідністю витребування додаткових доказів, а також для додаткового дослідження доказів, розгляд справи було відкладено на 18.05.2016р.
17.05.2016р. до канцелярії суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі (т.1 а.с.126-127), в яких останній, зокрема, вказує, що зміна основного зобов'язання або процентів за ним у розумінні Закону України „Про іпотеку” має наслідком виникнення нового основного зобов'язання, якщо в договорі, яким визначається це зобов'язання, не встановлені критерії такого збільшення. А оскільки до іпотечного договору не було внесено змін щодо забезпечення нового основного зобов'язання про повернення кредиту, іпотека є припиненою з припиненням основного первинного зобов'язання згідно з ч. 5 ст.3 Закону України „Про іпотеку”.
В засіданнях суду 18.05.2016р. та 23.05.2016р. було оголошено перерви.
У судовому засіданні 30.05.2016р. представники сторін в повному обсязі підтримали свої правові позиції, що були викладені ними в попередніх судових засіданнях.
Представник позивача також просив суд не здійснювати розгляд заяви про забезпечення позову, з огляду на відсутність такої необхідності.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, надані в ході судового розгляду справи, суд встановив:
Як вбачається з матеріалів справи, 17.10.2005р. між Акціонерним комерційним банком "Порто-Франко" (Банк) та ОСОБА_4 (Позичальник) було укладено кредитний договір відзивної кредитної лінії №1388/1-05 (т.1 а.с.86-88), згідно п.1.1 якого передбачено, що банком надавалась відзивна кредитна лінія на поточні витрати в розмірі 600 000,00 (шістсот тисяч) доларів США з 17.10.2005 року по 16.10.2008 року з платою за користування кредитними коштами у розмірі 12% річних.
Для забезпечення належного виконання зобов'язання по вказаному кредитному договору ВАТ «Агропромсервіс», правонаступником якого є позивач, та ПАТ АБ «Порто-Франко» був укладений договір іпотеки від 17.10.2005р., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований за №У-463 (т.1 а.с.10-12).
Як вбачається зі змісту іпотечного договору, предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля під № 3 по вул. Генерала Цвєтаєва в м. Одесі, загальною площею 8167,5 кв.м., що розташована на земельній ділянці розміром 13 144 кв.м., яка складається в цілому з зазначених у ОСОБА_3 з Реєстру прав власності на нерухоме майно з реєстраційним №12358219, виданого КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" 11.10.2005 року з: літ "А,Б" - адміністративні будівлі, літ "Г, Г1, Г2, Г3"; "К"; "М, М1, М2" - склади; літ. "И, Л" - ангари; літ. "Ф" - побутове приміщення, літ "У" - туалет, 1-5 - огорожа, 1 - мостіння, що належать ВАТ "Агропрмсервіс" на підставі наказу Фонду державного Майна України регіонального відділення по Одеській області від 18.08.1995 року № 1326, зареєстрованого КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" в реєстровій книзі №9 під реєстровим номером №868 на сторінці 33.
Інвентаризаційна вартість об'єкта іпотеки на момент укладання договору іпотеки становила 400 000 грн. Заставна вартість предмету іпотеки визначена сторонами у сумі 7248578 грн. (п. 1.4 та п. 1.5 договору).
Згідно п. 6.1 іпотечного договору, договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання Боржником зобов'язань за кредитним договором та додаткових договорів до нього.
Додатковою угодою № 2 від 27.08.2008 року до кредитного договору №1388/1-05 від 17.10.2005 року був збільшений розмір відсоткової ставки за користування кредитом з 12 до 13% річних (т.1 а.с.90).
Додатковою угодою №3 від 16.10.2008 р. до вказаного кредитного договору (т.1 а.с.91), строк погашення заборгованості був продовжений до 16.01.2009 року. Процентна ставка підвищена до 14.5% річних.
Додатковою угодою №4 від 10.12.2008 р. до кредитного договору від 17.10.2005р. (т.1а.с.93) сторони домовилися перенести строк виплати нарахованих відсотків за листопад та грудень 2008р. на 16.01.2009р., тобто на дату повного розрахунку по кредитному договору.
16.01.2009 року була укладена додаткова угода №5 до кредитного договору №1388/1-05 від 17.10.2005р., відповідно до якої строк користування кредитними коштами ОСОБА_4 був продовжений до 14.01.2011р., а також перенесено строк сплати процентів. (т.1 а.с.95-96).
Як свідчать матеріали справи, сторонами іпотечного договору був укладений додатковий договір, датований 14.01.2009р., який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 29.01.2009р. за №396 (т.1 а.с.13). Відповідно до цього договору договір іпотеки було викладено в такій редакції:
„1. Предмет договору. Цей договір іпотеки забезпечує вимоги Іпотекодержателя за кредитним договором (відзивної кредитної лінії) № 1388/1-05 від 17.10.2005р., додаткової угоди №1 до нього від 01.02.2006р., додаткової угоди №2 до нього від 27.08.2008р., додаткової угоди №3 до нього від 16.10.2008р., додаткової угоди №4 до нього від 10.12.2008р., додаткової угоди №5 до нього від 16.01.2009р., які укладено між Іпотекодержателем та Боржником, також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі. Кредит відповідно до вищевказаного кредитного договору надається Боржнику - Іпотекодержателем частками, далі іменовані „транш”, та/або „транші”на наступних умовах:
- сума кредитної лінії - 600 000 доларів США;
- строк повернення кредиту - 14.01.2011р.;
- розмір відсоткової ставки визначається кредитним договором розмірі 14,5 % річних.
Боржник зобов'язується проводити погашення кредиту відповідно до умов кредитного договору з кінцевим терміном повернення не пізніше 14.01.2011р.
Відсотки нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитом в термін з 1 по останнє число поточного місяця включно (метод нарахування факт/факт)та сплачуються відповідно до умов кредитного договору”.
Додатковою угодою №6 від 14.01.2011р. вносились зміни до п.1.1 кредитного договору щодо строку повернення кредиту, проте розмір відсоткової ставки не переглядався і залишився на період з 16.10.2008р. по 14.07.2011р. 14,5% річних. Змінами були відображені усі раніше прийняті доповнення до кредитного договору (т.1а.с.98-99).
В подальшому, 31.01.2011р. між ПАТ АБ „Порто-Франко” та ТДВ „Агропромсервіс” був укладений додатковий договір про внесення змін до договору іпотеки, також посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (т.1 а.с.14).
Згідно з цим договором було виправлено помилку в п.1 додаткового договору про внесення змін до договору іпотеки, посвідченого 29.01.2009р., якої визначено, що в новій редакції було викладено не весь договір, а п.1.1 договору від 17.10.2005р.
Цим же додатковим договором № 2 знову було внесено зміни до п.1.1 договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 17.10.2005р., за реєстровим № У-463, шляхом викладення його в наступній редакції:
„1.1 Цей договір іпотеки забезпечує вимоги Іпотекодержателя за кредитним договором (відзивної кредитної лінії) № 1388/1-05 від 17.10.2005р., додаткової угоди № 1 до нього від 01.02.2006р., додаткової угоди № 2 до нього від 27.08.2008р., додаткової угоди № 3 до нього від 16.10.2008р., додаткової угоди № 4 до нього від 10.12.2008р., додаткової угоди № 5 до нього від 16.01.2009р., додаткової угоди № 6 до нього від 14.01.2011р., які укладено між Іпотекодержателем та Боржником, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі („основне зобов'язання”). Кредит відповідно до вищевказаного кредитного договору надається Боржнику - Іпотекодержателем частками, далі іменовані „транш”, та/або „транші” на наступних умовах:
- сума кредитної лінії - 600 000 доларів США;
- строк повернення кредиту - 14.07.2011р.;
- розмір відсоткової ставки визначається кредитним договором розмірі 14,5 % річних.
Боржник зобов'язується проводити погашення кредиту відповідно до умов кредитного договору з кінцевим терміном повернення не пізніше 14.07.2011р.
Згідно п. 3 вказаного додаткового договору, п. 8.4 договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 17.10.2005р. за реєстровим № У-463, вирішено доповнити пунктом 8.4.1 такого змісту:
„8.4.1 Сторони дійшли згоди, що у разі внесення змін до кредитного договору щодо зміни строку повернення кредиту, суми кредитної лінії, розміру відсотків за користування кредитом (у тому числі при його збільшенні ) та штрафних санкцій, зміни до іпотечного договору не вносяться, і строк повернення кредиту, сума кредитної лінії, розміри відсотків та штрафних санкцій у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки підтверджуватиметься відповідними договорами про внесення змін до кредитного договору”.
Додатковою угодою №7 від 8.07.2011р. до кредитного договору строк сплати кредиту перенесено на 14.10.2011р, без зміни відсоткової ставки (т.1 а.с.101).
Додатковими угодами №8 та №9 від 14.10.2011р. та 14.12.2011р. до кредитного договору від 17.10.2005 р. строк користування кредитними коштами було продовжено до 14.11.2011р. та 14.03.2012р. відповідно (т.1а.с.103, 105).
В подальшому, до кредитного договору була укладена додаткова угода №10 від 14.03.2012 р. (т.1а.с.107-108), якою кінцевий строк виплат по кредиту переносився на 14.03.2013р. року та встановлювалась пеня в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Банк отримав можливість перевіряти фінансовий стан Боржника та його сім'ї.
Згідно укладеної 10.10.2012р. додаткової угоди №11 (т.1а.с.110), п. 3.8 кредитного договору № 1388/1-05 від 17.10.2005р. було викладено у такій редакції: „Починаючи з жовтня 2012р. сплачувати відсотки за користування кредитним коштами щомісячно з 1 по 25 число місяця, наступного за звітним і при повному погашенні кредиту, від фактичної заборгованості по кредиту на рахунок № 22080441502840.
Додатковими угодою №12, 13 від 22.03.2013 року (т.1а.с.112, 114), строк користування кредитними коштами продовжений до 20.03.2013, та 20.09.2013р.
Останньою додатковою угодою №15 від 20.09.2013р. (т.1 а.с.118-119), строк користування кредитними коштами продовжений до 19.03.2014 року. Пунктом 3 цієї угоди сторони визначили, що строки позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів встановлюються тривалістю п'ять років.
Враховуючи, що боржник за кредитним договором ОСОБА_4 не повернув банку кредитні кошти, ПАТ „АБ” Порто-франко” звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до вищевказаної особи та ТДВ «Агропромсервіс», в якому просив в рахунок відшкодування заборгованості ОСОБА_4 за укладеним ним кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 17.10.2005 року, шляхом продажу з прилюдних торгів нерухомого майна, переданого в іпотеку.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 05.08.2014р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19.11.2014р., первісний позов задоволено частково.
В рахунок відшкодування заборгованості ОСОБА_4 за укладеним ним з ПАТ АБ «Порто-Франко» кредитним договором від 17.10.2005 року у розмірі 12 886 574,70 грн., з яких: заборгованість по кредиту - 7 006 270,75 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 827 732,03 грн., пеня за 12 міс. - 5 052 571,92 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 17.10.2005 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 В.К.17.10.2005р. за реєстровим № У-463, шляхом продажу з прилюдних торгів нерухомого майна, переданого в іпотеку, а саме: нежитлової будівлі під №3 по вулиці Генерала Цвєтаєва в місті Одеса, загальною площею 8167,5 кв.м, що розташована на земельній ділянці розміром 13144 кв.м, яка складається з: літ «А,Б» - адміністративні будівлі, літ «Г, Г1, Г2, Г3», «К»; «М, М1, М2» - склади; літ. «И, Л» - ангари; літ. «Ф» - побутове приміщення, літ «У» - туалет, 1-5 - огорожа, І - мостіння, що належать ТДВ «Агропромсервіс». Визначено спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження». Встановлено початкову ціну продажу предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки нерухомого майна, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов ТДВ «Агропромсервіс» до ПАТ АБ «Порто-Франко», ОСОБА_4 про визнання такими, що припинились, правовідносини за договором іпотеки» залишено без задоволення.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.04.2015р. скасовано ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19.11.2014р., справу передано до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
25.06.2015р. рішенням апеляційного суду Одеської області (т.1 а.с.20-22) рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05.08.2014р. скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ АБ «Порто-Франко» до ОСОБА_4, ТДВ «Агропромсервіс» про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовлено.
Зустрічний позов ТДВ «Агропромсервіс» до ПАТ АБ «Порто-Франко», ОСОБА_4 про визнання такими, що припинились, правовідносини за договором іпотеки» задоволений. Іпотечний договір від 17.10.2005р., укладений між ТДВ «Агропромсервіс» та АКБ «Порто-Франко», визнано таким, що припинив свою дію
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.12.2015р. (т.1а.с.24-27) касаційна скарга ПАТ АБ «Порто-Франко» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ АБ «Порто-Франко» - ОСОБА_5 задоволена частково. Рішення апеляційного суду Одеської області від 25.06.2015р. скасовано, справа направлена на новий розгляд до цього ж суду.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14.03.2016р. (т.1 а.с.128-133) апеляційну скаргу ТДВ «Агропромсервіс» - задоволено. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05.08.2014р. в частині позовних вимог ПАТ АБ «Порто-Франко» до ТДВ «Агропромсервіс», та зустрічних позовних вимог ТДВ «Агропромсервіс» до ПАТ АБ «Порто-франко» - скасовано. Постановлено нову ухвалу, якою провадження по цивільній справі за позовною заявою ПАТ АБ «Порто-франко» до ТДВ «Агропромсервіс», та зустрічною позовною заявою ТДВ «Агропромсервіс» до ПАТ АБ «Порто-франко» - закрито. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
З урахуванням встановлення Апеляційним судом Одеської області підвідомчості вимог про визнання правовідносин припиненими господарському суду, позивач і звернуся до суду із відповідним позовом до господарського суду Одеської області.
Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку господарський суд дійшов наступних висновків:
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно ст.2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
При цьому, вирішуючи питання щодо належності обраного позивачем способу захисту, суд вказує наступне.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цією ж статтею визначено і орієнтовний перелік способів захисту. Так, пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України визначає припинення правовідношення, як один із способів захисту цивільних прав.
Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України визначено, що способами захисту прав суб'єктів господарювання є, зокрема, визнання наявності або відсутності прав та припинення господарських правовідносин.
Укладення між сторонами у справі іпотечного договору стало підставою для виникнення між ними прав та обов'язків з приводу виконання його умов. Слід зазначити, що у разі існування між сторонами, які перебувають між собою в певних правовідносинах, спору про припинення зобов'язань за договором, такий спір може бути передано на вирішення суду, а вимога про визнання припиненими зобов'язань за договором по суті є вимогою про припинення господарських правовідносин за цим договором, що відповідає передбаченим статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України способам захисту.
З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем обрано належний спосіб захисту свого права та інтересу, а спір, з урахуванням суб'єктного складу сторін, підвідомчий господарському суду Одеської області.
При цьому предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Як зазначено раніше судом, позовні вимоги стосуються встановлення факту припинення правовідносин по договору іпотеки.
Так, згідно ст. 17 Закону України „Про іпотеку”, іпотека припиняється у разі:
- припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору;
- реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;
- набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;
- визнання іпотечного договору недійсним;
- знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;
- з інших підстав, передбачених цим Законом.
Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Таким чином, предметом доведення у даній справі є встановлення наявності або відсутності обставин, з якими закон пов'язує припинення іпотечних правовідносин.
При цьому відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оцінюючи зазначені Товариством з додатковою відповідальністю "Агропромсервіс" підстави припинення правовідносин за договором іпотеки, суд вказує наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, перш за все, посилається на встановлення певних фактів Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 01.04.2015р.
Дійсно, відповідно до ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Разом з тим, преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Крім того, не надається преюдиціального значення також обставинам, зазначеним у судових рішеннях касаційної інстанції, оскільки останню не наділено правом, зокрема, встановлювати або вважати доведеними обставини і вирішувати питання, пов'язані з доказуванням, - за винятком випадків, коли касаційна інстанція, скасувавши рішення попередніх судових інстанцій, прийняла нове рішення на підставі встановлених ними обставин. Вказані висновки суду цілком кореспондують правовій позиції, зазначеній у п.2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”.
Більш того, як вбачається зі змісту ухвали від 01.04.2015р. (т.1 а.с.15-19) Вищим спеціалізованим судом не надавалася оцінка обставинам припинення договору, а лише перераховувались доводи позивача за зустрічним позовом ТДВ "Агропромсервіс", які не були перевірені апеляційним судом.
З огляду на викладене, посилання ТДВ "Агропромсервіс" на встановлення Вищим спеціалізованим судом фактів припинення правовідносин як таких, що не потребують подальшого доведення, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
Щодо наведених у описовій частині рішення посилань на припинення іпотечного договору у зв'язку із закінченням його строку та строку основного зобов'язання, суд вказує наступне.
Відповідно до змісту іпотечного договору, зокрема п. 6.1, договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання Боржником зобов'язань за кредитним договором та додаткових договорів до нього.
За змістом абзацу 3 статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки (стаття 11 Закону України "Про іпотеку").
Відповідно до частини п'ятої статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до ст.599 ЦК зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. У кредитора за договором залишається право вимоги до боржника, а боржник не звільняється від обов'язку розрахуватися з кредитором, відповідне право вимоги залишається навіть після спливу строку договору.
Будь-які забезпечувальні зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти свою дію у разі, якщо основне зобов'язання залишилося невиконаним.
Аналіз вищенаведених правових норм, а також ст.17 Закону „Про іпотеку” дає підстави для висновку про те, що сам факт закінчення строку дії кредитного договору за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.
Аналогічний висновок міститься також у постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року N 6-153цс14, яка в силу вимог ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для застосування.
Щодо посилань позивача в якості обґрунтування позову на те, що зміни та доповнення до договору, в порушення ст. 4 Закону України „Про іпотеку”, не пройшли державної реєстрації, що має наслідком відсутність підстав для їх використання, суд вказує наступне.
Дійсно, Законом України „Про іпотеку” у чинній редакції передбачено, що взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону, а не з моменту нотаріального посвідчення іпотечного договору. У зв'язку із зазначеним, з моменту набрання чинності відповідними змінами (4 серпня 2013 р.) реєстрація іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є підставою для її дійсності. Разом із тим права, які виникли на підставі іпотек, укладених до набрання чинності змінами щодо моменту виникнення прав та обов'язків за іпотечними правовідносинами (до 4 серпня 2013 р.), у разі відсутності їх державної реєстрації визнаються дійсними. Зазначена позиція висвітлена в Аналізі судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна, зробленому Верховним Судом України 01 лютого 2015 року.
Як встановлено судом із матеріалів справи (т.1 а.с.10-14), як договір іпотеки від 17.10.2005р., так і додаткові договори до нього, пройшли нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію. Крім того, проведення державної реєстрації іпотеки підтверджується інформаційною довідкою (т.1 а.с.66).
Не можуть бути також прийняті до уваги посилання позивача на те, що з моменту укладення додаткового договору, посвідченого 29.01.2009р., сторони оформили припинення своїх взаємовідносин, шляхом виключення з договору істотних умов.
Так, статтею 18 Закону N 898-IV передбачено обов'язкові істотні умови, які повинні міститись в договорі, за відсутності хоча б однієї з яких договір іпотеки може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду, а саме:
- найменування, місцезнаходження та код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців - для юридичних осіб-резидентів. Найменування, місцезнаходження й державу, де зареєстровано, - для юридичних осіб-нерезидентів;
- прізвище, ім'я, по батькові, адресу постійного місця проживання, ідентифікаційний номер - для фізичних осіб - громадян України;
- прізвище, ім'я, по батькові, громадянство, адресу постійного місця проживання за межами України - для фізичних осіб - іноземних громадян та осіб без громадянства;
- зміст та розмір основного зобов'язання, строк та порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому вказане основне зобов'язання;
- опис предмета договору іпотеки, достатній для його ідентифікації, та (або) його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер, та у разі іпотеки земельної ділянки її цільове призначення;
- посилання на видачу заставної або її відсутність.
Приймаючи до уваги, що, по-перше, при укладенні цього договору мала місце помилка, яка в подальшому була виправлена сторонами, а, по-друге, закон пов'язує недійсність договору за відсутності істотних умов виключно з наявністю рішення суду з цього питання, натомість доказів наявності такого рішення позивач суду не надав, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про припинення з 29.01.2009р. іпотечних правовідносин.
Крім того, як встановлено судом, свої вимоги ТДВ «Агропромсервіс» обґрунтовує також тим, що договір іпотеки припинився внаслідок того, що ПАТ АБ «Порто-Франко» та ОСОБА_4 було змінено умови кредитного договору, а саме: збільшено розмір процентної ставки та змінено (збільшено) строк повернення грошових коштів без згоди іпотекодавця - ТДВ «Агропромсервіс».
Разом з тим, як вбачається додаткового договору до договору іпотеки від 31.01.2011 року, іпотекодавець погодився на продовження строку користування боржником кредитом до 14.07.2011 року за збільшеною процентною ставкою 14,5% річних.
Більш того, п.3 Додаткового договору було вирішено доповнити іпотечний договір пунктом 8.4.1, відповідно до якого сторони дійшли згоди, що у разі внесення змін до кредитного договору щодо зміни строку повернення кредиту, суми кредитної лінії, розміру відсотків за користування кредитом (в тому числі при його збільшенні) та штрафних санкцій, зміни до іпотечного договору не вносяться і строк повернення кредиту, сума кредитної лінії, розмір відсотків та штрафних санкцій у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки підтверджуватиметься відповідними договорами про внесення змін до Кредитного договору.
Вказаний додатковий договір був підписаний директором ТДВ «Агропромсервіс» ОСОБА_6 та скріплений печаткою товариства (т.1 а.с.14). При цьому укладенню вказаного додаткового договору передували установчі збори засновників позивача (протокол №3 від 20.01.2011р. (т.1 а.с.40-41).
За таких обставин, доводи позивача про те, що він не давав свою згоду на зміну умов кредитного договору, спростовуються додатковим договором від 31.01.2011р. до договору іпотеки.
При цьому, оскільки договір іпотеки є різновидом договору застави та окремим способом забезпечення зобов'язань, регулювання якого здійснюється статтями 572 - 593 гл. 49 ЦК і спеціальним законом, то до іпотечних правовідносин за участі майнового поручителя не підлягають застосуванню положення § 3 гл.49 ЦК щодо поруки, зокрема в частині її припинення у зв'язку зі збільшенням відповідальності. Вказаний висновок також сформульовано в обов'язковій для застосування постанові Верховного Суду України від 16 жовтня 2012 р. у справі N 3-43гс12.
З огляду на вищенаведене у сукупності, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог ТДВ «Агропромсервіс» у повному обсязі, що має наслідком відмову у задоволенні позову.
При цьому, суд зазначає, що у відповідності до висновків Вищого господарського суду України, викладених у п.2.2. постанови Пленуму №10 від 29.05.2013р., перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право на охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право та чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку із спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
З огляду на викладене, з урахуванням встановлення відсутності порушеного права позивача, суд не надає оцінку заяві відповідача про застосування строку позовної давності.
Враховуючи відмову у позові, витрати по сплаті судового збору, згідно до ст.ст.44, 49 ГПК України, покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.
Повне рішення складено 02 червня 2016 р.
Суддя Ю.М. Щавинська