Головуючий у 1 інстанції - Куденков К.О.
Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.
01 червня 2016 року справа №805/100/16-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Сіваченка І.В.,
суддів Шишова О.О., Чебанова О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року у справі № 805/100/16-а за позовом ОСОБА_2 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» Савельєвої Анни Миколаївни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство «Радикал Банк» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" Савельєвої Анни Миколаївни (надалі - відповідач-1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - відповідач-2) про, з урахуванням заяви про часткову зміну позовних вимог:
- визнання протиправним та скасування наказу відповідача-1 №204 від 09.11.2015 "Про визнання правочинів нікчемними" в частині визнання нікчемним правочину (транзакції) з внесення позивачем 09.07.2015 на власний банківській рахунок у Публічному акціонерному товаристві "Радикал Банк" грошових коштів у сумі 200 000,00 грн. із призначенням платежу: "внесення коштів на власний рахунок";
- зобов'язання відповідача-1 надати до відповідача-2 додаткову інформацію стосовно збільшення кількості вкладників, за рахунок включення до їх числа позивача, яким необхідно здійснити виплати (відшкодувати кошти) за вкладом в Публічному акціонерному товаристві "Радикал Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14.03.2016 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Публічне акціонерне товариство "Радикал Банк" (надалі - ПуАТ "Радикал Банк").
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 09.07.2015 було укладено договір банківського рахунку №18589/П-1 та внесено 200 000,00 грн. на відповідний рахунок. У наступному позивачу було відмовлено у включенні до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у зв'язку з визнанням нікчемним правочину (транзакції) з внесення 09.07.2015 на банківський рахунок позивача у ПуАТ "Радикал Банк" грошових коштів у розмірі 200 000,00 грн. Позивач вважає, що рішення про визнання вказаного правочину (транзакції) нікчемним є безпідставним та підлягає скасуванню. Позивач зазначає, що відповідачами не надано доказів на підтвердження нікчемності вказаного правочину (транзакції). Позивач вказує, що протиправність спірного рішення вказує на наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання подати додаткову інформацію стосовно збільшення кількості вкладників за рахунок включення до їх числа позивача.
Також, у наданих додаткових поясненнях позивач посилається на те, що грошові кошти були внесені в операційний час банку, вирок у кримінальній справі - відсутній, а грошові кошти були внесені до запровадження тимчасової адміністрації. Крім того, позивач вважає, що: п.1 ч.3 ст.38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон №4452-VI) не підлягає застосуванню; відповідачами не надано доказів, які підтверджують те, що внаслідок вчиненої позивачем транзакції банк став неплатоспроможним або виконання грошових зобов'язань банку перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим, що виключає ознаки нікчемності, які визначені п.2 ч.3 ст.38 Закону №4452-VI; проведення транзакції одночасно з відображенням інших транзакцій, які здійснені в одній касі банку одним касиром - не є обставиною для визнання нікчемним правочину з підстав, визначених п.7 ч.3 ст.38 Закону №4452-VI. Позивач звертає увагу на відсутність судового рішення про визнання недійсним договору банківського рахунку.
Відповідач-1 надав письмові заперечення на позовну заяву, якими просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач-1 зазначає, що 09.07.2015 в Дніпропетровському відділені ПуАТ "Радикал Банк" було відкрито 36 поточних рахунків в проміжок часу між 16 год. 25 хв. та 17 год. 05 хв. з документальним оформленням внесення готівки на загальну суму 7 073 531,00 грн., які були прийняті і внесені одним і тим самим касиром, що є фізично неможливим. Відповідач-1 вважає, що у спірних правовідносинах позивачу була надана перевага перед іншими кредиторами банку. Також, відповідач-1 вважає, що оскільки рішення про визнання нікчемним правочину (транзакції) з внесення позивачем 09.07.2015 на власний банківський рахунок грошових коштів у сумі 200 000,00 грн. є законним та обґрунтованим, вимога позивача про зобов'язання надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію є безпідставною.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року у справі № 805/100/16-а у задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.
Постанова суду першої інстанції вмотивована тим, що квитанція №13030 від 09.07.2015 була роздрукована одночасно з проведенням в цій касі, протягом хвилини, інших 31 транзакцій з поповнення рахунків по 200 000,00 грн. (в межах гарантованої Фондом гарантування вкладів фізичних осіб суми), які у наступному були визнані нікчемними. Тобто, протягом хвилини касир мала прийняти кошти від 32 осіб по 200 000,00 грн., здійснити заходи щодо перевірки та перерахунку цих коштів, та роздрукувати всім цим особам відповідні квитанції.
Тому, наявність формально оформлених (складених) документів щодо залучення грошових коштів не може слугувати підставою для твердження по фактичне залучення коштів за такими документами за відсутністю факту реального здійснення транзакцій.
Встановлення такої обставини, як проведення через рахунок каси протягом однієї хвилини 32 транзакції по 200 000,00 грн. щодо залучення коштів від фізичних осіб свідчить про нереальність фактичного залучення позивачем коштів у розмірі 200 000,00 грн. за квитанцією №13030 від 09.07.2015.
Також, суд першої інстанції зазначає, що такі обставини як відсутність судового рішення про визнання недійсним договору банківського рахунку, проведення транзакції час банку, відсутність вироку у кримінальній справі та внесення грошових коштів до запровадження тимчасової адміністрації не спростовують правомірність визнання відповідачем - 1 нікчемним правочину (транзакції) з підстав відсутності факту реального залучення коштів.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року у справі № 805/100/16-а та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що на підтвердження факту внесення грошових коштів на рахунок до банку позивач надав належним чином оформлений документ банківської установи (квитанції № 13386 від 09.07.2015), який не містить вказівки про час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час», що свідчить про те, що грошові кошти відповідно до укладеного договору внесені позивачем в операційний час банку.
Зі змісту оскаржуваної постанови і письмових заперечень відповідачів слідує, що підставою не включення позивача до переліку вкладників є те, що така трансакція відбулась одночасно з відображенням інших трансакцій, здійснених в одній касі банку одним касиром, що начебто свідчить про надання позивачу переваги іншими кредиторами банку та з метою одержання неправомірної вигоди.
Однак, відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону, правочин можливо вважати нікчемним, лише у тому випадку, якщо умови договору передбачають переваги (пільги), які не передбачені законодавством та документами банку. При цьому договір банківського рахунку, укладений між Позивачем та ПАТ «РАДИКАЛ БАНК», не передбачає жодних пільг (переваг) для позивача, які б не були передбачені законодавством чи внутрішніми документами банку. Це є цілком стандартний масовий договір банку з клієнтом.
Більш того, ні відповідачами, ні судом у своїй постанові не вказано яким чином і яким саме кредиторам (особам) позивач надав якісь пільги чи переваги, при тому що позивач раніш не мав будь-яких правовідносин із ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» та своїми діями не надавав і не міг надавати окремим кредиторам банку жодних пільг (переваг).
Щодо припущень про можливу неправомірність дій працівників банку, в обов'язки яких входить відкриття рахунків клієнтам та внесення інформації до відповідних баз даних банку про факти здійснення грошових транзакцій, зазначається, що такі обставини не можуть бути самостійною підставою для сумніву в добросовісності позивача як вкладника при виконанні умов договору банківського рахунку. Оскільки позивач безпосередньо не має доступу до проведення операцій із грошовими коштами в банку, навіть за умови неналежного виконання працівниками банку своїх посадових обов'язків, позивач як добросовісна сторона договору банківського вкладу не повинен нести відповідні негативні наслідки у зв'язку з цим.
Відповідачем не надано і судом у оскаржуваній постанові не зазначено жодних належних доказів (крім оціночних суджень), які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.
Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Судами встановлено, що згідно з копією паспорту громадянина України НОМЕР_1, виданого 05.02.2004 Краматорським МВ УМВС України в Донецькій області, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1.
До суду надана копія договору банківського рахунку №18589/П-1 від 09.07.2015, який укладено між ПуАТ "Радикал Банк" (Дніпропетровське відділення №3) та позивачем щодо відкриття поточного рахунку НОМЕР_2.
Крім того, в матеріалах справи міститься копія квитанції №13030 від 09.07.2015, в якій зазначено, що платником "ОСОБА_5" внесено 200 000,00 грн. на рахунок НОМЕР_2 (з рахунку НОМЕР_3), отримувач - ОСОБА_2, призначення платежу "Внесення коштів на власний рахунок" (а.с.11).
У копії вказаного договору та копії вказаної квитанції зазначено, що вони видані головним економістом ОСОБА_4
Відповідно до виписки з рахунку НОМЕР_2 вказана транзакція була проведена 09.07.2015 о 16 годині 25 хвилині 06 секунд.
Відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.07.2015 №130, на підставі постанови Правління Національного банку України від 09.07.2015 №452/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до категорії неплатоспроможних", вирішено розпочати з 10.07.2015 процедуру виведення ПуАТ "Радикал Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.
Згідно з відомостями з офіційного інтернет-представництва Національного Банку України (http://www.bank.gov.ua/files/Licences_bank/319111.pdf), 09 листопада 2015 року відкликано банківську ліцензію та прийнято рішення про ліквідацію ПуАТ "Радикал Банк".
Відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.11.2015 №203, на підставі постанови Правління Національного банку України від 09.11.2015 №769 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк", вирішено розпочати процедуру ліквідації ПуАТ "Радикал Банк" з 10.11.2015 по 09.11.2017 включно, з відшкодуванням з боку Фону коштів за вкладами фізичних осіб.
Також, вказаним рішенням призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПуАТ "Радикал Банк" Савельєвій Анні Миколаївні на два роки з 10.11.2015 по 09.11.2017.
Відповідно до п.1 наказу відповідача-1 №204 від 09.11.2015 визнано такими, що є нікчемними відповідно до ч.3 ст.38 Закону №4452-VI правочини (транзакції в системі АБС Б2 щодо розміщення коштів на депозитний/поточний рахунок клієнта через рахунки каси Банку 09.07.2015 поза межами робочого часу та/або операційного дня, а також транзакції в системі АБС Б-2 щодо розміщення коштів на депозитний/поточний рахунок клієнта через рахунки каси Банку 09.07.2015 за одним й тим самим часом проведення транзакції в одній касі одним і тим же касиром), які пов'язані з вкладними (депозитними) операціями за договорами банківського вкладу (депозиту) та/або договорами банківського рахунку (поточними рахунками), а також зарахування грошових коштів на рахунки таких осіб в ПуАТ "Радикал Банк", згідно з додатком №1 до наказу.
До суду першої інстанції було наданий витяг з вказаного додатку, з якого вбачається, що до нього включено транзакцію з поповнення рахунку позивача НОМЕР_2 з рахунку НОМЕР_3 на суму 200 000,00 грн., яка була здійснена 09.07.2015 о 16 годині 25 хвилині.
Також, у вказаному витязі наведені інші транзакції (в АБС Б2 щодо внесення коштів на поточний рахунок клієнта через касу Банку одночасно з відображенням інших транзакцій, здійснених в одній касі Банку одним касиром) з рахунку НОМЕР_3 щодо перерахування 31 іншими особами, у тому числі ОСОБА_5, на інші рахунки по 200 000,00 грн. о 16 годині 25 хвилині.
З копії витягу з виписки по рахунку НОМЕР_3 каса Дніпропетровського відділення №3 за 09.07.2015 вбачається, що 09.07.2015 в 17 год. 05 хв. по поточному рахунку НОМЕР_4 проведена транзакція по видачі коштів ОСОБА_6 на суму 7 073 531,00 грн. після того як о 16 год. 25 хв. на користь 32 осіб, у тому числі позивача, о 17 год. 03 хв. на користь однієї особи та о 17 год. 05 хв. на користь 3 осіб внесені кошти на загальну суму 7 073 531,00 грн. При цьому, всі вказані транзакції на суму 200 000,00 грн. крім транзакції за №34 на суму 73 531,00 грн.
До суду надано відповідну виписку з рахунку НОМЕР_4 ОСОБА_6 щодо видачі коштів у розмірі 7 073 531,00 грн. з рахунку.
Відповідно до копії заяви позивача від 23.11.2015 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПуАТ "Радикал Банк", ОСОБА_2 просить внести його до реєстру виплат на отримання гарантованого платежу.
Вказана заява отримана ПуАТ "Радикал Банк" 24.11.2015.
До суду надана копія акта від 07.10.2015, який затверджено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПуАТ "Радикал Банк" Савельєвою А.М., та в якому зазначено, що з використанням сортувальника банкнот SBM SB-1050 зафіксовано хронометраж часу необхідного для прийому і перерахунку грошових коштів в обсязі 200 000,00 грн., а саме: купюрами номіналом по 100 грн. - протягом 3 хвилин 20 секунд; купюрами номіналом по 200 грн. - протягом 1 хвилини 40 секунд, купюрами номіналом по 500 грн. - протягом 0 хвилин 40 секунд.
Листом від 23.03.2016 №5514/125/23/2-16 слідче управління Головного управління Національної поліції України повідомляє відповідача-1 про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016100000000504 відомостей щодо виявлених фактів протиправної діяльності з боку службових осіб ПуАТ "Радикал Банк", а саме: протягом 2015 року службові особи ПуАТ "Радикал Банк" зловживаючи своїм службовим становищем, діючі всупереч інтересам ПуАТ "Радикал Банк" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, з порушенням ряду нормативних актів НБУ та ПуАТ "Радикал Банк", шляхом проведення банківських операцій з перерахування грошових коштів з рахунків вкладників та клієнтів банку, сума яких перевищувала гарантовані 200 000,00 грн., на рахунки фізичних осіб, відкритих в банку протягом 2015 року, а також щодо дострокового припинення депозитних договорів фізичних осіб розтратили грошові кошти ПуАТ "Радикал Банк" в особливо великому розмірі, з попередньою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 Кримінального кодексу України.
Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні статті 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом».
Юрисдикція адміністративних судів визначена в частинах першій та другій статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме: юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <...> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <...>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів апеляційної інстанції, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на наступне.
Частиною третьої статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року №2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон №2343-XII) передбачено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.
Відповідно до статті 1 Закону України від 7 грудня 2000 року №2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон №2121-III) цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційній і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.
Пунктом шостим статті 2 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон №4452-VI) визначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Частиною першою статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів; 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; 7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України; 8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.
Виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства та враховуючи положення статті 12 ГПК України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Такий правовий висновок викладено в постанові колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15 за позовом Управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Дніпропетровської області до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо ліквідації публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» ОСОБА_7 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Частиною першою статті 244-2 КАС України встановлено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
У відповідності до п.1 ч.1 ст.157 цього ж Кодексу суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
При цьому ч.1 ст. 203 КАС визначає, що постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 157 ч.1 п.1, 195, 196, 198 ч.1 п.4, 199 ч.1 п.4, 203 ч.1, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року у справі № 805/100/16-а за позовом ОСОБА_2 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» Савельєвої Анни Миколаївни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство «Радикал Банк», про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - скасувати, а провадження в справі - закрити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий: І.В.Сіваченко
Судді: О.О.Шишов
О.О.Чебанов