Справа № 463/1696/15 Головуючий у 1 інстанції: Шеремета Г.І.
Провадження № 22-ц/783/2104/16 Доповідач в 2-й інстанції: Федоришин А. В. Категорія: 47
26 травня 2016 року м. Львів
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого - Федоришина А.В.,
суддів: Приколоти Т.І., Тропак О.В.,
секретаря: Іванової О.О.
з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Григи Ф.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, третя особа: відділу Держгеокадастру у м. Львові та Львівській області про визнання права власності, -
Оскаржуваним рішенням відмовлено у задоволенні зазначеного позову, яким ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7 просили визнати право спільної часткової власності на земельну ділянку площею 600 кв.м., що знаходиться на АДРЕСА_1 пропорційно часткам у праві власності сторін на будинки АДРЕСА_2
Рішення оскаржив ОСОБА_2 Просить його скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилається на те, що суд невірно встановив фактичні обставини справи, його висновки не відповідають дійсним обставинам справи, суд невірно застосував норми матеріального права. Зокрема зазначає, що суд не взяв до уваги приписи ч. 4 ст. 120 ЗК України, відповідно до яких при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди. Так як позивачі стали співвласниками будинку на спірній земельній ділянці, то в силу наведеного Закону вони набули право спільної власності і на землю.
Заслухавши доповідь судді, пояснення апелянта ОСОБА_2, ОСОБА_3 і їх представника ОСОБА_4 на підтримання скарги, представника ОСОБА_8- ОСОБА_5 і адвоката Григи Ф.В. на її заперечення, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги колегія суддів не знаходить законних підстав для її задоволення з огляду на викладені мотиви.
Встановлено, що ОСОБА_8 є власником спірної земельної ділянки, яка знаходиться на АДРЕСА_1 площа - 600 кв.м., цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку. Відповідач набула її у власність на підставі ухвали 4-ї сесії 2-го скликання Львівської міської Ради народних депутатів від 11.05.1995 року.
Відповідно до розпорядження Личаківської районної адміністрації м. Львова № 93 від 12.02.1998 року житловий будинок НОМЕР_1 який відповідач ОСОБА_8 збудувала на спірній земельній ділянці, було введено в експлуатацію. На підставі розпорядження ОСОБА_8 видано свідоцтво про право власності.
16.06.1998 року ОСОБА_8 відчужила будинок АДРЕСА_3 своєму сину - ОСОБА_9 на підставі договору дарування. 24.07.1998 року ОСОБА_10 зареєстрував право особистої власності на вказане нерухоме майно.
Із матеріалів справи убачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_10 помер.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом №396591 від 14.11.2002 року, виданого державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_12, ОСОБА_7 успадкували, кожен, по ? частині житлового будинку з усіма приналежними до нього господарськими будівлями на спорудами, що знаходяться у АДРЕСА_3 ? частина спадкового майна залишилася відкритою для іншого спадкоємця - ОСОБА_8
12.12.2002 року ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ОСОБА_7 зареєстрували право власності на ? частину будинку, кожен.
За змістом ст. 524 ЦК УРСР, чинної на час відкриття спадщини унаслідок смерті ОСОБА_10, спадкуванням є перехід прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб.
Як зазначено вище, спадкове майно ОСОБА_10 складалося із житлового будинку зі всіма приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться у АДРЕСА_3
Саме це майно успадкували позивачі. Спірна земельна ділянка до складу спадщини не входила.
Ця обставина свідчить про те, що ОСОБА_10 не був власником спірної земельної ділянки, яка, як помилково вважають позивачі, перейшла до нього за договором дарування житлового будинку АДРЕСА_3 відповідно до приписів ст. 120 ЗК України.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із положень ст. 30 ЗК України 1991 року (в редакції, чинній на час укладення договору дарування жилого будинку - 16.06.1998 року) та ст.120 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до яких при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.
При цьому, земельне законодавство передбачало необхідність оформлення такого переходу права власності.
Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_10 не оформляв переходу права власності на земельну ділянку при переході до нього права власності на житловий будинок.
Із договору дарування від 16.06.1999 року убачається, що відповідач ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_10 житловий будинок, АДРЕСА_3
Протягом часу провадження у справі ОСОБА_8 заперечувала дарування ОСОБА_10 земельної ділянки.
Крім цього слід зазначити, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 01.10.2013 року встановлено постійний, безоплатний земельний сервітут для належного обслуговування житлового будинку АДРЕСА_3 у м. Львові.
З урахуванням змісту земельного сервітуту (ст. 98 ЗК України) та наведеного рішення суду випливає, що спірна земельна ділянка є власністю відповідача ОСОБА_8 і землекористувачам ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7 надано право на безоплатне користування нею.
Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків місцевого суду і тому рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 317 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 грудня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий :
Судді: