12 липня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Дідківського А.О.,
суддів:
Барсукової В.М., Лященко Н.П.,
Балюка М.І., Домбровського І.П., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення,
У квітні 2003 року позивачка, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначала, що її батькам на праві власності належав АДРЕСА_1. Її сестра - відповідачка ОСОБА_3 - проживала в цьому будинку на правах члена сім'ї. Відповідач ОСОБА_2 після реєстрації шлюбу з останньою в 1998 році також вселився в будинок на правах члена сім'ї, вони користувалися частиною будинку, яка складається з приміщень 1-7 та 1-8.
9 лютого 1999 року мати за згодою батька подарувала їй (позивачці) спірний будинок, однак відповідачі перешкоджають у користуванні власністю.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1. просила задовольнити позовні вимоги на підставі ст. 48 Закону України «Про власність».
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 листопада 2003 року позов задоволено.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 27 лютого 2004 року зазначене судове рішення скасовано та в задоволенні позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1. просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, а рішення районного суду залишити в силі.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про власність» власник має право вимагати усунення будь-яких порушень свого права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду й постановляючи нове рішення про відмову в позові, виходив із того, що ст. 48 Закону України «Про власність» не передбачає виселення, що відповідно до положень ст. 157 ЖК України члена сім'ї власника жилого будинку може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 ЖК України, однак із зазначених підстав позов не заявлявся.
Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.
Судом установлено, що 9 лютого 1999 року ОСОБА_4 за згодою свого чоловіка подарувала спірний будинок позивачці ОСОБА_1 Відповідачі проживали в указаному будинку в якості членів сім'ї ОСОБА_4
Оскільки права відповідачів були похідними від прав власника, то з припиненням права власності на спірний будинок ОСОБА_4 припиняється право на житло й у відповідачів.
Посилання апеляційного суду на те, що ст. 48 Закону України «Про власність» не передбачає задоволення вимог про виселення, є помилковим, оскільки вказана норма передбачає усунення будь-яких порушень права власності, у тому числі й шляхом виселення.
Позивачка, хоча проживає в даний час в Росії, однак має намір переїхати та жити в спірному будинку.
Крім того, власник сам визначає своє право володіння й розпорядження власністю.
Відповідно до ст. 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, скасовує судове рішення апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
Оскільки апеляційний суд помилково скасував законне й обґрунтоване рішення районного суду, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення районного суду.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Київської області від 27 лютого 2004 року скасувати, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 листопада 2003 року залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.О. Дідківський
Судді:
В.М. Барсукова
М.І. Балюк
І.П. Домбровський
Н.П. Лященко