"24" травня 2016 р. м. Київ К/800/27402/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області про визнання незаконним та скасування наказу, визнання незаконними дій, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У січні 2015 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача. Просив визнати незаконними дії посадових осіб Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області щодо звільнення його з посади, визнати незаконним та скасувати наказ від 18 грудня 2014 року про звільнення ОСОБА_4, поновити його на посаді завідувача юридичним сектором Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області, визнати незаконними дії відповідача щодо ненадання йому відпустки по догляду за дитиною віком до трьох років та зобов'язати надати таку відпустку, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.
Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 18 грудня 2014 року на виконання пунктів 2, 3 постанови Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі № 811/4037/14 наказом в. о. начальника Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області № 575-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_4» скасовано наказ від 21 жовтня 2014 року № 536-к «Про звільнення ОСОБА_4» та поновлено на посаді завідувача юридичним сектором Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області з 21 жовтня 2014 року.
Наказом в.о. начальника Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області № 576 від 18 грудня 2014 року, тобто у цей же день, ОСОБА_4 звільнено з посади завідувача юридичним сектором Інспекції за прогули без поважних причин за періоди з 2 липня 2014 року по 31 липня 2014 року, з 6 жовтня 2014 року по 21 жовтня 2014 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. У наказі зазначено, що завідувач юридичним сектором ОСОБА_4 у періоди з 2 липня 2014 року по 31 липня 2014 року, з 6 жовтня 2014 року по 21 жовтня 2014 року не вийшов на роботу без поважних причин, дана обставина встановлена постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2014 року (справа № 811/4037/14).
На пропозицію адміністрації відповідача позивач не надав пояснень щодо причин відсутності на роботі у зазначений період, зазначивши про необхідність додаткового часу для надання пояснень.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що звільнення ОСОБА_4 за прогул є правомірним, оскільки позивач всупереч вимогам статті 149 КЗпП України не надав письмових пояснень щодо порушення ним трудової дисципліни, а також доказів поважності причин відсутності на робочому місті.
Проте повністю погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна.
Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Всупереч вищенаведеній нормі закону висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, до того ж не ґрунтуються на матеріалах справи та законі.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Як роз'яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Відповідно до роз'яснень, наданих у п. 22 цієї постанови, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі.
Факт відсутності працівника на роботі може підтверджуватися, зокрема, письмовими свідченнями інших працівників, письмовим поясненням самого працівника, відповідним актом, складеним в присутності його безпосереднього керівника у довільній формі, доповідними чи службовими записками безпосереднього керівника, працівника, його співробітників та інших осіб.
Визнаючи правомірним наказ відповідача від 18 грудня 2014 року № 567-к про звільнення ОСОБА_4, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що обставини щодо відсутності позивача у певні дні липня та жовтня 2014 року, встановлено постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2014 року у справі № 811/4037/14.
Однак, зі змісту постанови Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі №811/4037/14 вбачається, що вона мотивована тим, що наказ від 21 жовтня 2014 року № 536-к прийнято відповідачем необґрунтовано, оскільки не підтверджено факт відсутності позивача на роботі протягом більш як чотирьох місяців підряд саме внаслідок тимчасової непрацездатності, а тому відповідачем було безпідставно звільнено ОСОБА_4 з посади на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Суд поновив ОСОБА_4 на посаді. Визнав протиправними дії відповідача щодо відмови надати ОСОБА_4 відпустку по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку та зобов'язав Державну інспекцію сільського господарства в Кіровоградській області повторно розглянути заяви ОСОБА_4 від 14 та 16 жовтня 2014 року про надання такої відпустки. Тобто, у вказаній постанові зазначено, що з 2 липня 2014 року по 31 липня 2014 року та з 6 жовтня 2014 року по 21 жовтня 2014 року
позивач на лікарняному не перебував. При цьому вказаним судовим рішенням не досліджувались причини його відсутності на роботі у вказаний період.
Проте суди як першої так і апеляційної інстанцій в порушення вимог ст. 159 КАС України не з'ясували чи був відсутній позивач на роботі протягом зазначеного часу без поважних причин.
Оцінка причин як поважних здійснюється судом при розгляді спору про звільнення, такі причини повинні виключати вину працівника: доведена непрацездатність працівника, хоча б вона і не була підтверджена листком непрацездатності, причини сімейно-побутового характеру, вихід працівника на роботу за яких міг би заподіяти працівнику чи іншим особам істотної шкоди, тощо.
Однак, суди попередніх інстанцій причин відсутності позивача на роботі не з'ясовували, хоч це має істотне значення для вирішення спору. Не звернули уваги суди й на те, що судове рішення, яким відповідача зобов'язано повторно розглянути заяви позивача від 14 та 16 жовтня 2014 року про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення трьохрічного віку не виконано.
Судами залишено поза увагою й те, що поновлення та звільнення позивача з посади відбулось в один день, що не передбачено чинним законодавством.
Крім того, згідно ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
У даній справі суди встановили, що у зв'язку з наданням позивачем листка непрацездатності серії АГН № 200785 за період з 18 грудня 2014 року до 2 січня 2015 року, 27 січня 2015 року Державною інспекцією сільського господарства в Кіровоградській області видано наказ №16-к «Про внесення змін до наказу «Про звільнення ОСОБА_4», яким п.1 наказу № 576-к від 18 грудня 2014 року змінено в частині дати звільнення позивача: з 18 грудня 2014 року на 5 січня 2015 року.
Проте зміна дати звільнення не може вважатися належним захистом порушеного права позивача. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 1 липня 2014 року (справа № 21-212а14).
Посилання ж відповідача та судів попередніх інстанцій на те, що на день звільнення позивача 18 грудня 2014 року доказів його тимчасової непрацездатності до Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області не надано, не ґрунтується на положеннях Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 року № 455.
Суди першої та апеляційної інстанцій вищенаведених обставин не врахували. Між тим від з'ясування вказаних обставин залежить правильність вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно ч. 2 ст. 227 цього Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин, коли судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення вищезазначених норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції в силу положень статті 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню на підставі ч. 2 ст. 227 КАС України з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді:В.В. Тракало Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк