Справа № 815/6359/15
20 травня 2016 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Потоцької Н.В.
за участю секретаря Мороз А.П.
сторін:
позивача ОСОБА_1
представник відповідача ОСОБА_2
представник відповідача не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Любашівської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління ДФС в Одеській області, реєстраційної служби Любашівського районного управління юстиції в Одеській області про визнання незаконними дій щодо складання Вимоги № Ф 27806-15 від 12.08.2015р., Податкового повідомлення-рішення № Р НОМЕР_1 від 29.09.2015р. та скасування державної реєстрації особи з назвою «Любашівська об'єднана державна податкова інспекція головного управління ДФС в Одеській області»,-
З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Любашівської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління ДФС в Одеській області, реєстраційної служби Любашівського районного управління юстиції в Одеській області в якому просить:
- визнати незаконними дії особи з назвою «Любашівська об'єднана державна податкова інспекція головного управління ДФС в Одеській області» (ОСОБА_3 ЄДРПОУ 39488074) щодо складання Вимоги №Ф 27806-15 від 12.08.2015р., та Податкового повідомлення-рішення №Р НОМЕР_1 від 29.09.2015р. у зв'язку з відсутністю у останньої відповідного обсягу повноважень;
- скасувати державну реєстрацію особи з назвою «Любашівська об'єднана державна податкова інспекція головного управління ДФС в Одеській області» (код ЄДРПОУ 39488074) як таку, що проведена на підставі не чинних установчих документів з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
У зв'язку із тим, що Любашівська ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області зареєстрована всупереч приписам Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», а відтак, вказана особа не має відповідного обсягу повноважень для прийняття вимоги №Ф 27806-15 від 12.08.2015р. та податкового повідомлення-рішення №Р НОМЕР_1 від 29.09.2015р.
У судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити в повному обсязі, з підстав, викладених в адміністративному позові та наданих в судовому засіданні поясненнях.
Представник відповідача /Любашівської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області/ проти позову заперечував. В обґрунтування заявленої правової позиції зазначив, що позивач є платником податків передбачених Податковим кодексом України. Згідно п. 15.1 ст.1.5 Кодексу платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. З огляду на викладене, податкове повідомлення рішення та вимога прийняті у відповідності до приписів чинного податкового законодавства через несплату позивачем узгодженого податкового зобов'язання з єдиного податку.
Представник відповідача /Реєстраційної служби Любашівського районного управління юстиції в Одеській області/ до судового засідання не з'явився, подавши заяву за вхід. № 6260/16 про розгляд справи без його участі. При цьому на виконання ухвали суду надав копію реєстраційної справи Любашівської об'єднаної ДПІ ГУ ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39488074)
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.
14.08.2015 року ОСОБА_1 отримав Вимогу №Ф 27806-15 від 12.08.2015р., яка видана Любашівською об'єднаною державною податковою інспекцією головного управління ДФС в Одеській області (Савранське відділення) код ЄДРПОУ 39488074 та підписана заступником керівника Любашівської ОДПІ ГУ ДФС ОСОБА_4
Вимогою № Ф 27806-15 від 12.08.2015 р. Любашівська ОДПІ ГУ ДФС вимагає перерахувати грошові кошти у розмірі 1070 грн. 40 коп.
На думку позивача, вказана вимога заявлена без жодної законної підстави та за відсутності будь-яких договірних чи інших зобов'язань за угодами чи правочинами перед цією особою.
19.08.2015р. ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до головного управління ДФС в Одеської області.
12.09.2015р. позивачем отримано рішення № 859/Х/15-32-23-01-05 від 09.09.2015р. згідно якого вимога № Ф 27806-15 від 12.08.2015р. залишена без змін.
16.09.2015 р ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до ДФС України.
10.10.2015 p. позивач отримав рішення № 9434/х/99-99-23-05-14 від 08.10.2015р., із змісту якого вбачається, що скарга від 16.09.2015р. залишена без задоволення.
Судом встановлено, що 1 квітня 2012 року ФОП ОСОБА_1Д (КК077030) обрав спрощену систему оподаткування, ставка єдиного податку з 1 січня 2015 року становить 243,60 грн. станом на 20 лютого 2015 року виникла заборгованість по єдиному податку у сумі 96, 00 грн. переплата в КОР станом на 01.02.2015 року складала 147, 60 грн.
Дані камеральної перевірки свідчать про несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання з єдиного податку у сумі 1070,40 грн. за податковий період з 01.02.2015р. по 30.06.2015 р.
ФОП ОСОБА_1 не сплачувалися узгоджені податкові зобов'язання з єдиного податку у сумі 1070,40 грн. за податковий період з 20.02.2015 - по 30.06.2015 року в порушення пункту 295.1 статті 295 ПК України. Граничний строк сплати узгодженого податкового зобов'язання за лютий місяць сплив 20.02.2015 р.; за березень місяць сплив 20.03.2015 року; за квітень місяць сплив 20.04.2015 року; за травень місяць сплив 20.05.2015 року; за червень місяць сплив 20.06.2015 року.
Відповідальність платника передбачена пунктом 122.1 статті 122 розділу II ПУ України, а саме: штраф у розмірі 50% від суми боргу при затримці платежу за лютий - 129 днів, березень - 102 дні , квітень - 71 день, травень - 41 день, червень - 30 днів.
Оскаржувані суми платник податку ОСОБА_1 повинен сплатити на протязі 10 днів з дня вручення повідомлення - рішення, (ст. 57.1 ПК України).
17.10.2015р ОСОБА_1 отримав податкове повідомлення-рішення №Р НОМЕР_1 від 29.09.2015р., яке прийняте на підставі акта перевірки №221/1702/НОМЕР_2 від 12.08.2015 р.
Нараховані позивачеві податкові зобов'язання ним не сплачені.
Суд, встановивши порядок обставин, які викликали спірні правовідносини і. як наслідок, звернення до суду з вимогами про визнання незаконними дій та скасування державної реєстрації Любашівської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області надає правову оцінку таким доводам позивача.
По - перше: згідно «Положення про ДФС України» - ДФС України не має повноважень видавати нормативно - правові акти, зокрема, затверджувати положення, зведені норми права якого визначають організацію діяльності органів виконавчої влади, інших органів державної влади, а також їх посадових осіб у певних сферах діяльності.
Суд не приймає твердження позивача, з огляду на таке.
Статтею 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує та координує роботу цих
органів.
До основних завдань Кабінету Міністрів України, зокрема, належать: забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» встановлено, щосистему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади.
Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.
Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики.
Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.
Приписами Положення про державну фіскальну службу України, затвердженим Постановую КМУ № 236 від 21.05.2014 р. встановлено, що Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (п.1 Положення).
ДФС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства (п. 2 Положення).
Основними завданнями ДФС, зокрема, є: реалізація державної податкової політики та політики у сфері державної митної справи, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів, державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів (п. 3 Положення).
ДФС під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, громадськими спілками, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, профспілками та організаціями роботодавців, а також підприємствами, установами та організаціями (п. 8 Положення).
ДФС в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мінфіну видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує і контролює їх виконання (п. 9 Положення).
Пунктами 2, 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 встановлено, що державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації або мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.
Пунктом 5 Положення, визначено перелік ознак, за наявності яких акти на державну реєстрацію не подаються. Це, зокрема, акти оперативно-розпорядчого характеру, акти, спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають нових правових норм.
Разом з тим згідно з частиною третьою статті 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», державній реєстрації Міністерством юстиції України та включенню до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів підлягають накази міністерства нормативно-правового змісту.
Нормативно-правовий акт - офіційний акт-документ, ухвалений уповноваженими суб'єктами нормотворчості у визначеній формі і порядку, який встановлює (змінює, доповнює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин.
Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права. При цьому він є найбільш досконалим серед усіх форм (джерел) права.
Ознаки нормативно-правового акта:
1) є правоутворювальним актом, оскільки встановлює чи закріплює нові норми права або змінює (доповнює, скасовує) діючі; чітко формулює зміст юридичних прав, обов'язків, відповідальності;
2) є офіційним актом - приймається чи санкціонується уповноваженими органами держави (нормотворчими органами) або ухвалюється народом (референдум) в межах їх компетенції;
3) поширюється на неозначене коло осіб і розрахований на неодноразове застосування;
4) має конкретну форму, яка залежить від органу, котрий його (акт) видає. Його форма визначена Конституцією, а також законом про нормативно-правові акти (у разі його прийняття);
5) займає чітко визначене місце серед інших нормативних актів, відповідно до субординації за юридичною силою - не суперечить актам вищої юридичної сили, передусім Конституції, міжнародним договорам, ратифікованим парламентом тощо;
6) розробляється і приймається з додержанням встановленої законом нормотворчої процедури (нормотворча ініціатива, розробка, обговорення, прийняття, підписання, реєстрація, оприлюднення, набрання чинності);
7) має форму письмового документа, що складається відповідно до правил нормотворчої техніки, визначену структуру й офіційні реквізити - назва акта вказує на орган, який видав, вид акта, предмет регулювання; дата і місце прийняття; підпис (підписи) відповідальних посадових осіб;
8) підлягає обов'язковій державній реєстрації та обліку (в Україні існує Єдиний державний реєстр нормативних актів);
9) доводиться до відома населення у встановленому законом порядку - публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка.
У юридичній субординації з нормативно-правовим актом перебувають піднормативні акти:
- інтерпретаційні (акти тлумачення норм права) - мають допоміжний характер і, як правило, «обслуговують» нормативні акти;
- індивідуальні (акти застосування норм права) - породжують права й обов'язки лише у тих конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, з конкретного випадку.
Поєднує їх те, що вони усі - взаємозалежні акти правового змісту. Відмінність нормативного від піднормативного акта (акта застосування норм права та акта тлумачення норм права) полягає в такому:
- нормативно-правовий акт містить у собі правові норми, установлює нові права й обов'язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) їх, тому його називають правовстановлювальним актом. Акт застосування права та акт тлумачення права зазвичай не встановлюють норм права. Акт застосування права лише конкретизує (індивідуалізує) чинні норми, а акт тлумачення права дає роз'яснення цим нормам. Вони - піднормативні.
- нормативно-правовий акт містить норми права, що адресуються усім або певній частині населення, тоді як акт застосування норм права має індивідуальну спрямованість -стосується конкретної особи. Інтерпретаційний акт адресується суб'єктам, котрі застосовують норми права, що роз'яснюються.
- нормативно-правовий акт застосовується неодноразово, діє тривалий час, а правозастосовний - винятково при вирішенні певної юридичної справи, тобто в конкретному випадку. Інтерпретаційний акт, що роз'яснює норми права, виражені в приписах нормативного акта, діє разом з цим нормативним актом і мас допоміжне значення.
- нормативно-правовий акт "дає життя" індивідуальному та інтерпретаційному актам - скасування нормативно-правового акта призводить до неможливості дії на його підставі правозастосовного акта й автоматичного скасування інтерпретаційного акта.
- нормативно-правовий акт має іншу процедуру прийняття, ніж акт застосування та акт тлумачення норм права.
Крім того, з огляду на викладене суд, вважає за необхідне зазначити, що приписами ст. 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» встановлено, територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.
Територіальні органи центрального органу виконавчої влади можуть утворюватись, ліквідовуватись, реорганізовуватись керівником центрального органу виконавчої влади як структурні підрозділи апарату центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність
центрального органу виконавчої влади та Кабінетом Міністрів України.
Територіальні органи центрального органу виконавчої влади створюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про центральний орган виконавчої влади, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Територіальні органи центральних органів виконавчої влади можуть утворюватися в інших організаційно-правових формах у порядку, визначеному законодавством.
Територіальні органи центрального органу виконавчої влади можуть утворюватися в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи (у разі їх утворення).
Територіальні органи центрального органу виконавчої влади діють на підставі положень, що затверджуються керівником центрального органу виконавчої влади.
Типове положення про територіальні органи центрального органу виконавчої влади затверджується Кабінетом Міністрів України.
Територіальні органи центрального органу виконавчої влади набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи.
Територіальні органи центрального органу виконавчої влади припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію їх припинення.
Типове положення про територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади, затверджено постановою КМУ від 25.05.2011 р. № 563. Так у ньому визначено, територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади (далі - територіальні органи) можуть утворюватися в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи, якщо це передбачено положенням про міністерство та інший центральний орган виконавчої влади.
Підпунктом 7 пункту 10 Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного і підприємства, установи та організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 року № 1040, юридична служба органу виконавчої влади відповідно до покладених на неї завдань вносить керівникові органу виконавчої влади пропозиції щодо подання нормативно-правового акта на державну реєстрацію в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.
Як встановлено судом, Наказ Державної фіскальної служби України від 27 серпня 2014 року № 81 «Про затвердження положень про територіальні органи ДФС в Одеській області» на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України не надходив.
Також, Міністерство юстиції України у листі № 5993/3278-0-32-16/10 від 24.02.2016 р. повідомило, що за результатами проведеної відповідно до Порядку проведення органами юстиції перевірок стану додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 19 січня 2012 року № 93/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2012 року за № 67/20380 (із змінами), щомісячної безвиїзної перевірки стану додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів Державною фіскальною службою за серпень 2014 року, на підставі переліку таких актів, надісланого на виконання пункту 3.3 розділу III зазначеного Порядку листом Державної фіскальної служби України від 04 вересня 2014 року № 2415/5/99-99-10-04-02-16, не виявлено нормативно-правових актів, що підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції.
Щодо повноважень територіальних органів Державної фіскальної служби України, слід зазначити, що відповідно до пункту 7 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236, Державна фіскальна служба України здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. При цьому всі повноваження, що містяться у положеннях про територіальні органи ДФС в Одеській області надані Державній фіскальній службі України відповідно до пункту 6 «Положення про Державну фіскальну службу України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236, зокрема, пп. 26 п. 6 «вчиняти правочини, спрямовані на забезпечення виконання функцій, передбачених законодавством».
Любашівська ОДПІ ГУ ДФС утворена, як юридична особа публічного права відповідно до пункту 1 Постанови КМУ від 06.08.2014 року № 311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України».
Крім того, п. 1 постанови КМУ від 21.05.2014р. № 160 «Про утворення Державної фіскальної служби» Міністерство доходів і зборів на сьогодні реорганізовано шляхом перетворення в Державну фіскальну службу, яка відповідно до пункту 9 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014р. № 236, видає накази виключно організаційно - розпорядчого характеру, організовує і контролює їх виконання.
Організаційно - розпорядчий документ це вид письмового документа, у якому фіксують рішення адміністративних і організаційних питань, а також питань управління , взаємодії, забезпечення і регулювання діяльності органів влади, установ, підприємств, організацій, їх підрозділів і посадових осіб.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що Наказ Державної фіскальної служби України від 27 серпня 2014 року № 81 «Про затвердження положень про територіальні органи ДФС в Одеській області» за своєю суттю є документом організаційно-розпорядчого характеру, який спрямований на організацію виконання рішень вищестоящих органів (Президента України, Кабінету Міністрів України і власних рішень Міністерства доходів і зборів України), та з огляду на відсутність у вказаному документі нових правових норм, відповідно до підпунктів «в» та «д» п. 5 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992р. № 731, необхідність здійснення державної реєстрації зазначеного наказу в Міністерстві юстиції України відсутня.
По - друге: наказ ДФС України № 81 від 27.08.2014р. підлягає обов'язковій реєстрації органами Міністерства юстиції України, оскільки затверджене ним положення про Любашівську ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області, є нормативно-правовим актом і містить правові норми, які зачіпають соціально-економічні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян та є обов'язковими для громадян.
Вказане твердження позивача також не приймається судом, оскільки обов'язковій реєстрації органами Міністерства юстиції України підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації або мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, оскаржуваний наказ до таких не відноситься.
По - третє: державна реєстрація особи з назвою «Любашівська ОДПІ ГУ ДФС» проведена з істотними порушеннями вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», що є підставою для її скасування з огляду на наявність очевидних підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи.
Державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором за місцезнаходженням юридичної особи (стаття 5 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»).
Порядок проведення державної реєстрації юридичної особи передбачений статтями 24, 25 - 27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».
Перелік документів для проведення державної реєстрації юридичної особи встановлений статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».
Судом надано правову оцінку дослідженої копії реєстраційної справи Любашівської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39488074).
Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців регулюються Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (Закон №755-ІV).
За приписами статті 4 Закону №755-ІV, державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення
юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців включає, зокрема: перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній
картці; перевірку документів, які подаються державному реєстратору,
на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації; внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру; оформлення і видачу виписки з Єдиного державного реєстру.
У силу частини тринадцятої статті 29 Закону №755-ІV проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи здійснюється за процедурами, передбаченими частинами першою - п'ятою статті 25 та частинами другою-третьою статті 27цього Закону для проведення державної реєстрації юридичної особи.
За нормами частини першої статті 25 Закону №755-ІV державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду зобов'язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, які передбачені частиною першою статті 27 цього Закону.
За правилами частини першої статті 27 Закону №755-ІV (у редакції на час виникнення спірних відносин) підставами для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи є: невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації юридичної особи; невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону; порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом, зокрема: наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встановлених законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління юридичної особи; невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі; наявність обмежень щодо вчинення засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженою ними особою юридичних дій, які встановлені абзацом четвертим частини другої статті 35 цього Закону; наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися; використання у найменуванні юридичної особи приватного права повного чи скороченого найменування державного органу або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України; наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися; використання у найменуванні юридичної особи приватного права повного чи скороченого найменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав не допускається.
Згідно положень статті 30 Закону №755-ІV державний реєстратор відмовляє у проведенні державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи за наявності підстав, встановлених частиною першою статті 27 цього Закону.
Дії або бездіяльність державного реєстратора можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом (частина друга статті 53 №755-ІV).
Дослідивши в судовому засіданні копію реєстраційної справи Любашівської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області, суд встановив наступне.
Для проведення реєстраційної дії «державна реєстрація новоутвореної шляхом заснування юридичної особи» юридична особа Любашівською ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області подані наступні документи:
- Реєстраційна картка на проведення державної реєстрації юридичної особи, утвореної шляхом заснування нової юридичної особи (форма 1), яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 3178/15 від 14.10.2011 р.
- Рішення засновника або уповноваженого ним органу про створення юридичної особи (надана Постанова КМУ від 06.08.2014 р. № 311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету міністрів України, якою зокрема, утворено і Любашівську ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області;
- Положення про Любашівську ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області, затверджене наказом ДФС України від 27.08.2014 р. № 81.
- Вказані документи надані на реєстрацію ОСОБА_5, який наказом № 1293-о від 10.11.2014 р. визначений, як повноважний представник для проведення дій щодо реєстрації юридичної особи: Любашівська ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області.
Документи на реєстрацію подано 12.11.2014 року.
Встановлені судом фактичні обставини свідчать про відповідність дій державного реєстратора вимогам національного законодавства, а отже, підстав для скасування реєстрації відповідача судом не встановлено.
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Суд зауважує, що дана стаття також визначає рішення, дії та бездіяльність суб'єктів владних повноважень як основний об'єкт адміністративного судочинства та встановлює загальні критерії для оцінювання судом таких рішень, дії або бездіяльності.
Завдання адміністративного судочинства обумовлені головним обов'язком держави - утвердження і забезпечення прав і свобод людини (стаття 3 Конституції України). Правовою основою для визначення завдань адміністративного судочинства є положення:
- частин першої і другої статті 55 Конституції України про те, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;
- статті 2 і частини першої статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"
Адміністративне судочинство, спрямоване на захист прав, свобод та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень).
Слід звернути увагу на те, що у даній статті та інших положенях КАСУ йдеться про захист не будь-якого інтересу, а тільки правового. Конституційний Суд України визначив його як "прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам".
Суд констатує, що при визначенні об'єкту захисту в адміністративному судочинстві не можна обмежуватися категорією "суб'єктивні публічні права". Важливо, щоб порушення прав, свобод та інтересів відбулося у публічно-правових відносинах та виходило від суб'єктів владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Слід виділити такі ознаки публічно-правових відносин:
- ці відносини пов'язані з виконанням державою чи територіальними громадами своїх публічних функцій, зокрема щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина;
- у цих відносинах домінує публічно-правовий інтерес (прагнення забезпечити блага, які мають загальносуспільну вагу, тобто блага, що є важливими не лише для однієї окремої особи, а для значної кількості людей - громади, суспільства);
- урегульовані нормами публічного права (передусім це норми, що закріплені в актах конституційного, кримінального, адміністративного, у тому числі фінансового, соціального тощо законодавства; також норми публічного права можуть містити окремі положення цивільного, господарського, сімейного законодавства).
Додатковими ознаками публічно-правових відносин, тобто такими, що проявляються не в усіх публічно-правових відносинах, але які характеризують адміністративну юрисдикцію, можна назвати:
- участь у цих відносинах суб'єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями (для визнання відносин публічно-правовими потрібно, щоб суб'єкт, якого наділено публічно-владними повноваженнями, здійснював у цих відносинах ці повноваження; таким суб'єктом, як правило, є державний орган, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа або інший суб'єкт, якому делеговані відповідні повноваження держави чи місцевого самоврядування);
- можливість суб'єкта владних повноважень, здійснюючи свої повноваження, вирішувати питання про права, свободи, інтереси та обов'язки іншої особи, яка бере участь у правовідносинах;
- зв'язаність суб'єкта владних повноважень межами, підставами та способом реалізації повноважень, що визначені законом.
Стаття 55 Конституції України не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи посадових і службових осіб можуть бути оскаржені, а тому встановлює принцип, відповідно до якого в суді можуть бути оскаржені будь-які їхні рішення, дії та бездіяльність. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень. Винятки з цього правила встановлено Конституцією та законами України, які можуть визначати інший порядок судового провадження для таких рішень, дій чи бездіяльності. Тут враховано принцип, за яким жоден правовий акт (нормативний чи індивідуальний) не може бути виведено з-під контролю судової влади на предмет конституційності, законності цього акта чи його відповідності правовому акту вищої сили.
Усі рішення суб'єкта владних повноважень повинні бути прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Досліджена судом реєстраційна справа свідчить про вчинення суб'єктом владних повноважень дій щодо вчинення реєстраційних дій справи в межах та у спосіб, визначений чинним законодавством.
По четверте: вимога №Ф 27806-15 від 12.08.2015р. та повідомлення-рішення №Р НОМЕР_1 від 29.09.2015р. видані особою, яка не має права визначати суми податкових і грошових зобов'язань, застосовувати штрафні санкції.
З встановленого та підтвердженого належними письмовими доказами вбачається, що Любашівська ОДПІ є органом, який мав законні повноваження щодо вчинення дій на прийняття податкового повідомлення - рішення та вимоги.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Дискреційні повноваження - сукупність прав і обов'язків, що дають можливість діяти на власний розсуд у межах закону. Дискреційні повноваження є елементом компетенції, і їх використання повинно відбуватися лише у рамках закону, що відповідає принципу законності та зміцнює законність.
Так, наприклад, у рішенні від 17.06.2008 р. у справі «Мелтекс ЛТД та ОСОБА_12 проти Вірменії» суд зазначив, що в будь-якому випадку закон має визначати обсяг будь-яких дискреційних повноважень компетентних органів і порядок їх реалізації з достатньою ясністю, беручи до уваги законну мету таких заходів, та надавати особі адекватний захист від свавільного втручання (§81 рішення).
Іншими словами, дискреційні повноваження у державного органу виникають лише тоді, коли такі повноваження надані законами України. Тобто, саме закони, а не «власний розсуд» суб'єкта владних повноважень, мають дозволяти останньому прийняти одне з декількох рішень. І кожне з цих рішень має бути чітко передбачене законом. У протилежному випадку, за відсутності відповідного законодавчого положення, держорган яких-небудь дискреційних повноважень мати не може.
Ця концепція цілком підкріплюється положеннями Конституції. Статтею 19 Конституції України не допускає інших дій для державних та комунальних органів крім тих, які передбачені законом. Тому, з огляду на такі конституційні обмеження, не може бути іншого розуміння дискреційних повноважень, крім як повноважень, передбачених законом. Пленумом Вищого адміністративного суду України у своїй постанові «Про судове рішення в адміністративній справі» від 2013 р. вказано, що суб'єкт владних повноважень вправі приймати рішення «на основі адміністративного розсуду» лише «відповідно до закону», тобто у передбачених законом випадках.
Як встановлено судом податкове повідомлення-рішення № Р НОМЕР_1 від 29.09.2015р., вимоги № Ф 27806-15 від 12.08.2015р. прийняті відповідно до Податкового кодексу України.
Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Терміну «спір» (французькою мовою «contestation») необхідно надавати основного, а не формального значення (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium (ОСОБА_3, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 проти Бельгії), § 45). Важливо також не звертати уваги на форму та мовні засоби, що використовуються, а спиратися на реалії події відповідно до обставин кожної справи (Gorou v. Greece (no. 2) [GC] (Гору проти Греції №2) [ВП], § 29; і Boulois v. Luxembourg (Boulois проти Люксембургу) [ВП], § 92).
«Спір» повинен бути справжнього і серйозного характеру (Sporrong and Lцnnroth v. Sweden (Спорронґ і Льоннрот проти Швеції), § 81).
Результат проваджень має бути значущим для відповідного права (наприклад, Ulyanov v. Ukraine (dйc.) (Ул'янов проти України)). Відповідно, незначний зв'язок чи непов'язані наслідки є недостатніми обставинами для застосування статті 6 § 1 (Boulois v. Luxembourg (Boulois проти Люксембургу)) [ВП], § 90).
Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Принцип «рівності сторін» є складовою більш широкого розуміння поняття справедливого судового розгляду. Умова «рівності сторін» у розумінні «справедливого балансу» між сторонами фактично застосовується як у цивільних, так і у кримінальних провадженнях (Feldbrugge v. the Netherlands (Фелдбрюгге проти Нідерландів), § 44).
Зміст: забезпечення «справедливого балансу» між сторонами: рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази, в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента: Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands (Домбо ОСОБА_8 проти Нідерландів), § 33.
ОСОБА_3 сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (серед інших рішень та mutatis mutandis, "Кресс проти Франції" (Kress v. France), [GC], № 39594/98, п. 72, ECHR 2001-VI; "Ф.С.Б. проти Італії" (F.C.B. v. Italy) від 28 серпня 1991 року, Серія A № 208-B, п. 33; "Т. проти Італії" (Т. v. Italy) від 12 жовтня 1992 року, Серія A № 245-C, п. 26; та "Кайя проти Австрії" (Kaya v. Austria), № 54698/00, п. 28, від 8 червня 2006 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 71, ст. 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, а також із застосуванням практики ЄСПЛ.
Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 94,128, 158-163, 167, 186, 254, 256 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 (66200, Одеська область, смт. Саврань, вул. Куйбишева, буд. 52, паспорт серії КК 077030 виданий Савранським РВУМВС України в Одеській області 28.08.1998 р.) судовий збір у сумі 974, 40 грн. за подання до адміністративного суду фізичною особою адміністративного позову , який містить дві немайнові вимоги та перерахувати вказану суму за такими реквізитами:
Отримкувач коштів: УК у м. Одесі/Київський район, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38016923, банк отримувача ГУДКСУ в Одеській області, МФО 828011, рахунок отримувача 31212206784005, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу судовий збір, за позовом ОСОБА_1, Одеський окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ 35118626.
Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.
Суддя Потоцька Н.В.
Стягнути з ОСОБА_1 (66200, Одеська область, смт. Саврань, вул. Куйбишева, буд. 52, паспорт серії КК 077030 виданий Савранським РВУМВС України в Одеській області 28.08.1998 р.) судовий збір у сумі 974, 40 грн. за подання до адміністративного суду фізичною особою адміністративного позову , який містить дві немайнові вимоги та перерахувати вказану суму за такими реквізитами:
Отримкувач коштів: УК у м. Одесі/Київський район, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38016923, банк отримувача ГУДКСУ в Одеській області, МФО 828011, рахунок отримувача 31212206784005, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу судовий збір, за позовом ОСОБА_1, Одеський окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ 35118626.
25 травня 2016 року.