18 травня 2016 року м. Київ К/800/43609/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,
Суддів Ситникова О.Ф.,
Стародуба О.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2 до лікаря Попільнянського районного відділення Андрушівського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ «ЖОЛЦ ДСЕСУ» Орловської Наталії Андріївни про визнання відмови незаконною та зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року,
У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, про: визнання незаконною відмови відповідача у наданні обґрунтованої відповіді по суті питань, викладених у зверненні - запиті від 19 липня 2013 року; зобов'язання надати обґрунтовану відповідь по суті питань, викладених у вказаному зверненні - запиті та відшкодування моральної шкоди в розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Постановою Попільнянського районного суду Житомирської області від 8 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року скасовано постанову Попільнянського районного суду Житомирської області від 8 червня 2015 року, провадження в адміністративній справі закрито.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалене ним судове рішення та направити справу для продовження розгляду.
З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновків про задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Судами встановлено, що 19 липня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до Попільнянського відділення - філії відділу Андрушівського санітарного нагляду міжрайонного управління головного управління державної санітарно-епідеміологічної служби в Житомирській області із запитом на отримання інформації щодо сплати Попільнянською райсанепідстанцією за період його роботи з 11 лютого 1999 року по 18 лютого 2005 року обов'язкових страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Позивачу надано відповідь лікарем Попільнянського районного відділення Андрушівського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ «ЖОЛЦ ДСЕСУ» Орловською Н.О. від 13 червня 2014 року, оформлену без належних реквізитів, найменування посади та прізвища посадової особи, в якій, з посиланням на статтю 7 Закону України «Про звернення громадян» зазначено про повернення запиту у зв'язку із відсутністю повноважень у відділення та у посадової особи відділення на надання відповіді.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний позивачем лист не є рішенням суб'єкта владних повноважень, у розмінні статті 17 КАС України, а позивачем обрано невірний спосіб захисту порушених, на його думку, прав, шляхом визнання незаконною (тобто не передбачену жодним законом) відмови дати обґрунтовану відповідь по суті питань, порушених ним у зверненні-запиті від 19 липня 2013 року.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження в адміністративній справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що даний спір не є публічно-правовим, а стосується трудових відносин і має вирішуватися за правилами ЦПК України.
При цьому у рішенні суду апеляційної інстанції відсутні мотиви за яких суд прийшов до висновку про те, що спірні правовідносини є трудовими.
Разом з тим, предметом даного позову є визнання незаконною відмови відповідача у наданні обґрунтованої відповіді по суті питань, викладених у зверненні - запиті від 19 липня 2013 року.
Так, відповідно до статті 3 КАС України адміністративний позов - це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.
Відповідно до преамбули Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Статтею 4 вказаного Закону встановлено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
В Законі України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI зазначено, що цей Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Частиною третьою статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд апеляційної інстанції на зазначені норми Законів уваги не звернув, не встановив чи є запит позивача за своїм змістом зверненням громадян у розумінні Закону України «Про звернення громадян», чи інформаційним запитом у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації» та в залежності від встановленого не вирішив спір по суті.
Згідно з частиною 1 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю.Й. Рецебуринський
Судді О.Ф.Ситников
О.П. Стародуб