26 травня 2016 року м. Київ К/800/50196/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.02.2013 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2013 по справі № 1570/7037/2012
за позовом Малого приватного підприємства «SWIFT»
до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби
про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення,-
Підприємством до суду заявлений позов про визнання протиправними дій щодо проведення документальної позапланової перевірки, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.11.2012 № 0006502210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 12 004,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1,00 грн.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26.02.2013 позовні вимоги Підприємства задоволено частково, визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 08.11.2012 № 0006502210 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на суму 306,00 грн., в решті позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2013 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено частково, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 08.11.2012 № 0006502210 визнано протиправним та скасовано, в решті позову відмовлено.
Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким Підприємству у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо підтвердження господарських взаємовідносин з платниками податків ПП «Клин-Маркет» за податковий період - вересень 2009 року - лютий 2011 року, ПП «Орвіл-Трейдінг» за податковий період - квітень 2010 року, ПП «ОСК-Компані» за податковий період - березень 2011 року, за результатами якої складено акт від 12.10.2012 № 6207/221/22480684 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення.
У ході зазначеної перевірки встановлено порушення позивачем ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження Підприємством суми ПДВ за на суму 12 004,00 грн.
Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції між Підприємством та його контрагентами ПП «Клин-Маркет», ПП «Орвіл-Трейдінг» та ПП «ОСК-Компані» не спрямовані на настання реальних правових наслідків.
Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.
Так, згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).
З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, зокрема, і податковими накладними.
У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про допущення позивачем порушення вимог податкового законодавства. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договорів, укладених з контрагентами, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених первинних документів (договори, податкові та видаткові накладні, специфікації, акти наданих послуг, платіжні документи).
Крім того, судами також було враховано і правосуб'єктність сторін на час укладення відповідних правочинів, зокрема, контрагенти позивача на момент укладення договорів та оформлення податкових накладних були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.
Також необхідно зазначити, що деякі помилки чи неточності у оформленні первинних документів, не є безумовною підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.
Таким чином, з урахуванням досліджених судом та наявних в матеріалах справи первинних документів, суд приходить до висновку, що всі документи в сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності Підприємства, а враховуючи принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презюмується податковим законодавством, зокрема, за умови подання платником податків необхідних, належним чином оформлених, документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), суд апеляційної інстанцій дійшов до правомірного висновку про те, що позивач підтвердив факт реального настання правових наслідків за господарськими операціями з придбання товару та отримання послуг у контрагентів.
Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення, а тому, з огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
За таких обставин, в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно, тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2013 по справі № 1570/7037/2012 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді І.Я. Олендер
А.О. Рибченко