Провадження № 22-ц/774/3308/16 Справа № 201/913/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Демидова С. О. Доповідач - Повєткін В.В.
Категорія 55
17 травня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:
Головуючого судді: Повєткіна В.В.
суддів: Рудь В.В., Кочкової Н.О.
при секретарі: Порубай М.Л.
Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2016 року
за позовом ОСОБА_2 до Казенного підприємства «Південукргеологія» про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку та стягнення суми індексації, -
22 січня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до КП «Південукргеологія» про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку та стягнення суми індексації посилаючись на те, що наказом № 44-к від 07 квітня 2015 року його звільнено з 07 квітня 2015 року за власним бажанням. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2015 року стягнено з КП «Південукргеологія» на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 55790,48 грн. за відпрацьований час, 11266,57 грн. - середній заробіток за час затримки розрахунку за період від звільнення по день розгляду справи судом та витрати на надання правової допомоги в сумі 500,00 грн., а всього 67557,05 грн. Не погодившись з вказаним рішенням позивачем було подано апеляційну скаргу та 16 лютого 2016 року рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області - рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2015 року скасоване в частині відмови у стягненні моральної шкоди та винесено нове яким стягнено з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн. Позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за період з листопада 2015 року по лютий 2016 року включно в розмірі 6438,04 грн., індексацію заробітної плати за період з квітня 2015 року по лютий 2016 року включно в розмір 10091,37 грн. та судові витрати (а.с.4-6).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2016 року в задоволенні позовних вимог - відмовлено (а.с.44-46).
В апеляційній скарзі (а.с.50-51) ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, як необґрунтоване і ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки;
- суд, не врахував того, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючи правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, і повторне звернення позивача до суду з заявою про стягнення сум за додатковий період не є підставою для відмови в задоволенні таких вимог;
- суд посилався в оскаржуваному рішенні на вже здійснену відповідачем індексацію до звільнення та помилково прийшов до висновку про відсутність підстав у позивача вимагати її здійснення, в той час як позивачем заявлені вимоги про компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції встановив, що рішення суду про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_2 не виконано у зв'язку з апеляційним оскарженням рішення суду; індексація оплати праці позивача відповідачем вже була здійснена при нарахуванні заробітної плати, яка своєчасно позивачу виплачена не була.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Положення ст.117 КЗпП України підлягають застосуванню за весь період невиплати у разі невиконання рішення суду про стягнення заборгованості з заробітної плати.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04.11.2015 року з КП «Південукргеологія» на користь ОСОБА_2 стягнено заборгованість по заробітній платі в сумі 55790,48 грн., в сумі 11266,57 грн. середній заробіток за час затримки розрахунку за період від звільнення по день розгляду справи судом в період, встановлений ухвалою суду від 26.11.2015 року, з квітня по листопад 2015 року в сумі 11266,57 грн. та судові витрати в сумі 500,00 грн., а всього 67557,05 грн., в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів і моральної шкоди відмовлено (а.с.7-9,10).
З матеріалів цивільної справи № 201/11052/15-ц (провадження № 2/201/ 2814/2015) вбачається, що рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04.11.2015 року було оскаржене ОСОБА_2 в апеляційному порядку в частині розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відмови у позові про стягнення моральної шкоди (а.с.78-79).
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.02.2016 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні моральної шкоди скасоване та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 1000,00 грн. (а.с.29-31).
За таких обставин рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04.11.2015 року в оскарженій частині набрало законної сили з дня проголошення апеляційним судом рішення від 16.02.2016 року.
Що ж стосується рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04.11.2015 року в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 заборгованості з заробітної плати в сумі 11266,57 грн., то в цій частині рішення суду сторонами не було оскаржене і набрало законної сили протягом десяти днів з дня його проголошення, а з врахуванням вихідних днів - 16.11.2015 року.
Разом з тим, з матеріалів цивільної справи № 201/11052/15-ц (провадження № 2/201/ 2814/2015), в якому ухвалені судові рішення від 04.11.2015 року та 16.02.2016 року, вбачається, що з заявою про отримання виконавчих листів ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції 26.02.2016 року (а.с.80).
Відомостей про отримання ОСОБА_2 виконавчих листів вказана цивільна справа не містить.
Таким чином на час звернення в січні 2016 року до суду з позовом до відповідача про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку з листопада 2015 року по лютий 2016 року включно у зв'язку з невиконанням відповідачем рішення суду від 04.11.2015 року про стягнення з відповідача заборгованості з заробітної плати ОСОБА_2 виконавчий лист про стягнення відповідної суми заробітної плати не отримувався і на виконання до державної виконавчої служби не передавався.
За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що не виплату заборгованості з заробітної плати, стягнутої за рішення суду, не здійснено в період з листопада 2015 року по лютий 2016 року включно не з вини відповідача.
Тому доводи апеляційної скарги про обґрунтованість застосування положень ст.117 КЗпП України за період невиконання рішення суду про стягнення заборгованості з заробітної плати не можуть бути прийняті до уваги.
Як вбачається зі справи, в позовній заяві ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача суму індексації заробітної плати за період з квітня 2015 року по лютий 2016 року, посилаючись на вимоги Закону України «Про виплату компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати», «Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати» та Закону України «Про індексації грошових доходів населення» про здійснення щомісячної індексації заробітної плати» (а.с.4-6).
Отже за змістом позовної заяви вбачається, що позовні вимоги в цій частині позивачем невизначені щодо їх правового обюгрунтування.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 про стягнення з відповідача суми індексації заробітної плати за період з квітня 2015 року по лютий 2016 року, суд першої інстанції виходив з положень Закону України «Про індексації грошових доходів населення» і правильно дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення таких позовних вимог.
Тому, зважаючи на невизначеність позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з відповідача суми індексації заробітної плати, відсутні підстави вважати, що судом в цій частині розглянуті позовні вимоги, які на думку позивача ним до відповідача не заявлялись.
Разом з тим, поза увагою суду першої інстанції залишились вимоги ОСОБА_2 про стягнення з відповідача суми індексації заробітної плати за період з квітня 2015 року по лютий 2016 року, обґрунтовані позивачем посиланням на положення законодавства, яким передбачено компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
З матеріалів цивільної справи № 201/11052/15-ц (провадження № 2/201/ 2814/2015), в якому ухвалені судові рішення від 04.11.2015 року та 16.02.2016 року, вбачається, що 07.07.2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача в тому числі про стягнення компенсації втрати заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати з врахуванням індексу інфляції за період з квітня 2014 року по червень 2015 року, посилаючись на вимоги Закону України «Про виплату компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати» (а.с.75-77), в задоволенні яких йому було відмовлено рішенням суду від 04.11.2015 року, яке в цій частині ОСОБА_2 не було оскаржене і набрало законної сили протягом десяти днів з дня його проголошення, а з врахуванням вихідних днів - 16.11.2015 року.
Таким чином в частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з квітня 2014 року по червень 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 до відповідача вже заявлялись, в їх задоволенні було відмовлено і таке рішення суду набрало законної сили.
У цій цивільній справі, що є предметом апеляційного розгляду, позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з квітня 2014 року по лютий 2016 року включно, щодо частини яких, що стосуються періоду часу з квітня 2014 року по червень 2015 року, наявне судове рішення, яке набрало законної сили, судом першої інстанції не розглянуті.
Судове рішення про повне або часткове задоволення цих позовних вимог, або про відмову у задоволенні цих позовних вимог, або про закриття провадження в частині цих позовних вимог судом першої інстанції не ухвалене.
За таких обставин суд апеляційної інстанції відповідно до положень ст.307 ЦПК України позбавлений права ухвалити будь-яке судове рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції щодо позовних вимог, які не були предметом судового розгляду в суді першої інстанції та з якими позивач не позбавлений права звернутись до суду з позовом до відповідача.
З огляду на це колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними.
Тому підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції немає.
У зв'язку з викладеним і керуючись ст.ст.307,308,314,315 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2016 року - залишити без змін.
Ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: