Провадження № 22-ц/774/3161/16 Справа № 209/3156/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Лобарчук О. О. Доповідач - Повєткін В.В.
Категорія 48
17 травня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:
Головуючого судді: Повєткіна В.В.
суддів: Рудь В.В., Ткаченко І.Ю.
при секретарі: Порубай М.Л..
Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 лютого 2016 року
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, треті особи: Дніпропетровський РВ у м. Дніпродзержинськ ГУ ДМС України у Дніпропетровській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Абонент ХХІ»,
за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, третя особа: ОСОБА_4, -
У липні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням посилаючись на те, що з 04 вересня 1993 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3, від якого вони мають повнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 В період зареєстрованого шлюбу ним та ОСОБА_3 26 березня 2001 року була придбана двокімнатна квартира по АДРЕСА_1. Нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу зазначеної квартири був укладений від його імені, як покупця нерухомого майна, і 14 червня 2010 року за ним було зареєстроване право власності на вказану квартиру в державному реєстрі речових прав. 21 квітня 2001 року на його ім'я був відкритий особовий рахунок на зазначену квартиру і 04 травня 2001 року дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 були зареєстровані у придбаній квартирі. В червні 2003 року сімейно-шлюбні відносини між ним та ОСОБА_3 були припинені і вона разом з неповнолітнім на той час сином ОСОБА_4 залишила квартиру по АДРЕСА_1 та стала постійно проживати в АДРЕСА_2, яка належить їй на праві приватної особистої власності. 09 листопада 2004 року шлюб між ним та ОСОБА_3 було розірвано. Після припинення шлюбних відносин та розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_3 була досягнута домовленість щодо поділу майна подружжя, за якою квартира по АДРЕСА_1 залишилася у його приватній особистій власності. Після розірвання шлюбу та до теперішнього часу, тобто протягом більше десяти років, ОСОБА_3 з позовом про поділ майна подружжя не зверталася, квартиру не ділила, визнаючи належність спірної квартири на праві власності тільки йому. Відповідачі залишаються зареєстрованими у належній йому спірній квартирі. Сину ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 року виповнилося 18 років, але після досягнення повноліття він так і не повернувся проживати до квартири за своєю реєстрацією. З 2003 року в спірній квартирі відсутні речі та особисті документи відповідачів, вони не цікавилися і не цікавляться квартирою, як приміщенням, що потрібно їм для проживання, не сплачують комунальні послуги, не приймають участі у витратах на утримання квартири та збереження її житлового стану. Через реєстрацію відповідачів у належній йому квартирі йому нараховуються додаткові платежі за комунальні послуги, вартість яких в теперішній час значно збільшилася і він не має можливості сплачувати ці послуги за осіб, які 12 років не проживають у квартирі. Факт не проживання відповідачів в спірній квартирі з червня 2003 року по теперішній час підтверджується актами про їх не проживання від 27 червня 2005 року, 01 вересня 2008 року, 01 квітня 2010 року, 29 травня 2015 року, що складені ТОВ «Крона» на підставі свідчень мешканців сусідніх із спірною квартир. Він не створював відповідачам перешкоди в користуванні житловим приміщенням в квартирі і вони з відповідними заявами до ТОВ «Крона» та до Дніпровського РВ Дніпродзержинського МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області про перешкоди в проживанні не зверталися. Позивач просив суд визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням в по АДРЕСА_1, що є підставою для зняття ОСОБА_3 з реєстраційного обліку по зазначеній квартирі та виключенням відомостей про неї з особового рахунку на квартиру; визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі на АДРЕСА_1, що є підставою для зняття ОСОБА_4 з реєстраційного обліку по зазначеній квартирі та виключенням відомостей про нього з особового рахунку на квартиру (а.с.3-6).
У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя посилаючись на те, що з 04.09.1993 року по 09.11.2004 року вони з позивачем перебували в зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу 26.03.2001 року ними з позивачем була придбана квартира по АДРЕСА_1. Сімейне життя з відповідачем не склалося. Внаслідок несумісності характерів, негідної поведінки позивача вона була вимушена разом з неповнолітнім на той час сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, піти з квартири та проживати в квартирі разом з батьками, де мешкає в нинішній час. Відповідач в своєму позові про визнання її та їх сина такими, що втратили право на користування житловим приміщенням зазначив, що після розірвання шлюбу між ними досягнута домовленість, про те, що спірна квартира залишається в його приватній особистій власності. При цьому жодного доказу ОСОБА_2 на підтвердження своїх доводів не надає. Між ними з відповідачем ніяких домовленостей щодо спірної квартири не існувало. К нотаріусу щодо розподілу спірного нерухомого майна вони з відповідачем не звертались. Також, в своєму основному позові відповідач зазначив, що вона протягом 10 років після розірвання шлюбу не зверталась за розподілом майна в судовому порядку і за таких умов вважає спірну квартиру лише своєю приватною особистою власністю. Відповідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка його порушила. Вона довідалась про порушення своїх прав лише з моменту отримання нею позову про визнання її та їхнього сина такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, з якого вбачається намагання ОСОБА_2 позбавити її права користування належним їм на праві спільної власності подружжя житловим приміщенням і за таких умов строк позовної давності нею не пропущений. Спірна квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Позивач за зустрічним позовом просила суд виділити їй в порядку розподілу спільного майна подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири по АДРЕСА_1 загальною площею 53,1 кв.м., житловою площею 30,5 кв.м. (а.с.53-54).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 лютого 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено, зустрічні позовні вимоги задоволено (а.с.82-85).
В апеляційній скарзі (а.с.90-94) ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, як необґрунтоване і ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та відмовити в задоволені зустрічних позовних вимог, оскільки;
- суд безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про залучення до матеріалів справи копії позовної заяви ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, з якого вбачається, що позивач не наполягала на розподілі майна станом на 2004 рік, а тому строк позовної давності почав спливати саме з моменту звернення ОСОБА_3 з зазначеним позовом;
- ОСОБА_3 не надала суду доказів щодо вчинення перешкод з боку апелянта відносно проживання в спірній квартирі.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог та задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дитину; за час шлюбу було придбано спірну квартиру, що є спільною власністю подружжя, в якій зареєстровані відповідачі; строк позовної давності за зустрічним позовом починає обчислюватись з моменту звернення позивача до суду з позовом про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Як встановлено судом першої інстанції, спірна квартира придбана сторонами під час шлюбу в 2001 році.
Відповідно до ст.22 КпШС УРСР, який діяв на час придбання квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю; кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном; подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Особистою власністю позивача спірна квартира не визнана.
Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін, оскільки придбана ними під час шлюбу.
На час розірвання сторонами шлюбу в листопаді 2004 року їх правовідносини щодо поділу майна регулюються Сімейним кодексом України.
Відповідно до ч.2 ст.72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки; позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Доводи апеляційної скарги про те, що при розірванні шлюбу в 2004 році ОСОБА_3 не наполягала на розподілі майна станом на 2004 рік не можуть бути прийняті до уваги.
З доданої позивачем до апеляційної скарги копії позовної заяви ОСОБА_3 про розірвання шлюбу вбачається, що остання заявляла про необхідність поділу майна, але такі позовні вимоги до останнього часу не заявляла (а.с.95).
Згідно ч.1 ст.12 СК України строки, встановлені у цьому Кодексі, обчислюються відповідно до Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦПК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже перебіг позовної давності починається не з того дня, коли особа могла, але не реалізувала своє право на поділ спільного майна, а з того дня, коли ця особа довідалася про порушення свого права на поділ цього майна.
Тому суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що відповідач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя в межах строку позовної давності.
Як вбачається зі справи, позовні вимоги щодо визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, обґрунтовані позивачем положеннями ст.405 ЦК України.
Відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Доводи апеляційної скарги щодо ненадання відповідачем ОСОБА_3 доказів щодо вчинення перешкод з його боку відносно проживання в спірній квартирі не мають правовго значення, оскільки ОСОБА_3 є співвласником спірної квартири.
Згідно ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
З матеріалів справи вбачається, що сторони не є сім'єю в розумінні ч.2 ст.3 СК України, а є колишніми членами сім'ї, а тому відсутні підстави для застосування до відповідача ОСОБА_4 вимог ч.2 ст.405 ЦК України без вимоги щодо усунення останнім перешкод позивачу у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном - квартирою.
Як вбачається зі справи, позовні вимоги з підстав, передбачених ч.1 ст.391 ЦК України, позивачем до відповідача ОСОБА_4 не заявлені.
З огляду на це колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними.
Суд першої інстанції всебічно і повно дослідив обставини справи, надав належну оцінку доказам, які надані суду сторонами, і постановив законне і обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.
Порушень матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення не допущено.
Тому підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції немає.
У зв'язку з викладеним і керуючись ст.ст.307,308,314,315 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 лютого 2016 року - залишити без змін.
Ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: