24 травня 2016 р. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Усика Г.І.
суддів - Ратнікової В.М., Соколової В.В.
при секретарі - Ільченко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням, недоплачених коштів при звільненні, та відшкодування моральної шкоди,
У квітні 2015 р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (надалі - Концерн РРТ) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, недоплачених коштів при звільненні, та відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування своїх вимог зазначав, що наказом від 07.09.2009 р. № 28/ок він був прийнятий на посаду інженера сектору з питань державної власності.
Наказом від 17.03.2015 р. № 12/ок його звільнено з посади провідного інженера відділу з контролю за використанням державної власності за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором.
Посилаючись на те, що його звільнення є незаконним, оскільки він належно виконував обов'язки, передбачені умовами трудового договору, просив суд скасувати наказ Концерну РРТ від 17.03.2015 р. № 12/ок «Про припинення трудового договору/контракту», поновити його на посаді провідного інженера відділу з контролю за використанням державної власності Концерну РРТ, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.03.2015 р. по день ухвалення судового рішення, моральну шкоду в розмірі 15 000 грн., грошову компенсацію за 3 дні невикористаної відпустки у розмірі 722,37 грн. за період з 13.11.2014 р. по 23.11.2014 р. включно, а також 2 167,11 грн. за 9 робочих днів за період з 13.11.2014 р. по 25.112014 р. та допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за один місяць.
Справа № 761/9851/15-ц
№ апеляційного провадження:22-ц/796/5542/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Савицький О.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Усик Г.І.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17.03.2016 р. позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ Концерну РРТ від 17.03.2015 р. № 12/0к «Про припинення трудового договору (контракту)» про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного інженера відділу контролю за використанням державної власності Концерну РРТ.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного інженера відділу контролю за використанням державної власності Концерну РРТ з 18.03.2015 р.
Стягнуто з Концерну РРТ на користь ОСОБА_1 61 722,51 грн., що складається з середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 59 417,52 грн., не виплаченої заробітної плати за 9 робочих днів за період з 13.11.2014 р. по 25.11.2014 р. у розмірі 2 304,99 грн., без вирахування податків, зборів та обов'язкових платежів.
Стягнуто з Концерну РРТ на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 3 000 грн.
В задоволення решти позовних вимог відмовлено.
Зазначено, що рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного інженера відділу контролю за використанням державної власності Концерну РРТ, та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 5 122,14 грн. без вирахування податків, зборів та обов'язкових платежів, підлягає негайному виконанню.
Стягнуто з Концерну РРТ на користь держави судовий збір у розмірі 837,78 грн.
В апеляційній скарзі представник Концерну РРТ просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Зазначав, що суд першої інстанції не урахував, що ОСОБА_1 в порушення п.п. 1.4.,2.1, 3.2 посадової інструкції провідного інженера відділу з контролю за використання державної власності не виконав розпорядження Концерну РРТ від 26.12.2014 № 158/18, а також розпорядження від 08.01.2015 р. №2/1, розпорядження від 16.01.2015 р. 6/18, у зв'язку з чим наказом генерального директора Концерну РТТ від 22.01.2015 р. № 23 йому було оголошено догану.
Питання щодо систематичного неналежного виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків були предметом розгляду засідання первинної профспілкової організації Концерну РРТ 17.03.2015 р., який надав згоду на застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.
Висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача систематичності порушень посадових обов'язків, з посиланням на рішення Апеляційного суду м. Києва від 23.09.2015 р. яким скасовано наказ №23 від 22.01.2015 р., вважав помилковим з огляду на те, що станом на 17.03.2015 р. зазначений наказ був чинним, а отже звільнення ОСОБА_1 за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог діючого законодавства.
Крім того посилався на те, що суд безпідставно задовольнив вимоги позивача в частині стягнення заробітної плати за період з 13.11.2014 р по 25.11.2014 р., оскільки у цей період ОСОБА_1 був відсутній на роботі з нез'ясованих причин.
В судовому засіданні представник Концерну РРТ просив задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.
ОСОБА_1 та його представник в судове засідання не з׳явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належно, що підтверджується розпискою представника ОСОБА_1 (а.с. 66).
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом від 07.09.2009 р. ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в Концерн РРТ на посаду інженера сектора з питань державної власності.
Наказом від 11.07.2013 року № 79/ок його було переведено на посаду провідного інженера сектора з контрою за використанням державної власності.
Відповідно до посадової інструкції провідний інженер відділу з контролю за використанням державної власності Концерну РРТ у своїй роботі керується чинним законодавством України, розпорядчими документами Уповноваженого органу управління, наказами генерального директора Концерну РРТ тощо. На нього покладені обов'язки щодо оформлення права постійного користування земельними ділянками та права власності на будівлі та споруди, брати участь у проведенні інвентаризації державного майна, у проведенні заходів щодо передачі об'єктів соціальної сфери місцевих громад, у роботі з підготовки відповідних матеріалів щодо відчуження нерухомого майна та земельних ділянок до уповноваженого органу управління, готувати необхідну звітність, а також виконувати інші роботи за вказівкою начальника відділу.
Наказом № 23 від 22.01.2015 р. ОСОБА_1 оголошену догану за невиконання розпорядження 6/18 від 16.01.2015 р.
Після оголошення догани ОСОБА_1 на виконання були надані розпорядження від 03.03.2015 р. №18/18, №19/18, №20/18, які як зазначав представник Концерну РРТ, позивач не виконав в порушення вимог посадової інструкції, без поважних причин.
17.03.2015 р. на засіданні профспілкового комітету первинної профспілкової організації Концерну РРТ надано погодження на звільнення позивача, в цей же день відповідач видав наказ № 12/ок про припинення трудового договору з ОСОБА_1 за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу від 17.03.2015 р. №12/ок про припинення трудового договору з ОСОБА_1 за систематичне невиконання ним без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України, та про поновлення ОСОБА_1 на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства.
Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Під систематичним невиконанням трудових обов'язків мається на увазі неодноразове здійснення працівником цих вчинків.
Таким чином, для звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов'язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» за передбаченими п.3 ст.40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст.151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.
Наказом від 22.01.2015 р. № 23 ОСОБА_1 було оголошено догану за невиконання розпорядження № 6/18 від 16.01.2015 р. щодо надання документів та пояснень щодо укладення договору №55, з посиланням на порушення позивачем вимог п. 1.4. посадової інструкції та абз. 2 п. 3.2 правил внутрішнього трудового розпорядку Концерну РРТ.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23.09.2015 р., залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.12.2015 р., скасовано наказ Концерну РРТ від 22.01.2015 р. № 23 про оголошення догани ОСОБА_1
За змістом ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрали законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Ураховуючи, що лише правомірно накладені стягнення можуть ураховуватись і бути підставою для звільнення працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання систематичними невиконання ОСОБА_1 своїх обов'язків без поважних причин, і відповідно незаконності наказу про звільнення позивача та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Також суд обгрунтовано виходив з безпідставності невиплати позивачу заробітної плати за період з 13.11.2014 р. по 25.11.2014 р., оскільки у вказаний період позивача безпідставно не допускали до роботи, при тому, що в цей період наказ про його відсторонення не діяв.
Доказів які б спростовували правильність висновку суду в цій частині, представник Концерну РРТ в апеляційній скарзі не навів.
Розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 3000,00 грн., заподіяної позивачеві внаслідок його незаконного звільненням з роботи, суд визначив з урахуванням ступеня вини відповідача, істотності вимушених змін у життєвих та виробничих стосунках позивача та тривалості його моральних страждань.
Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому колегія суддів не убачає підстав для її задоволення.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення відхилити, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2016 р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий: Судді: