19.05.16р. Справа № 904/1363/16
За позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ), м. Київ
до Павлоградського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, м. Павлоград Дніпропетровської області
про стягнення 11 828 грн. 04 коп.
Суддя Рудь І.А.
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_1, дов. № 42/12-4702 від 30.03.16р.
Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) звернулося до господарського суду з позовом, в якому просить стягнути з Павлоградського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області суму виплаченого страхового відшкодування в розмірі 11 828грн. 04 коп. в порядку регресу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до умов полісу № АА/501174 від 01.06.2011р. Моторно (транспортним) страховим бюро України 17.10.2012р. та 08.11.2012р. виплачено страхове відшкодування ОСОБА_2 у загальній сумі 32 581 грн. 82 коп., на підтвердження чого позивач надав копії платіжних доручень № 1/14834 від 17.10.2012р. та №2/14834 від 08.11.2012р. У якості підстави здійсненого відшкодування посилається на страховий випадок - майнову шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 10.06.2012р. о 14:15 год. на вул. Паторжинського в районі пр. Гагаріна, б.6 у м. Дніпропетровську через порушення водієм автомобіля НОМЕР_1 ОСОБА_3 та водієм автомобіля ВАЗ д/н 09-54 ОСОБА_4 Правил дорожнього руху України, що спричинило пошкодження транспортного засобу Нісан д/н НОМЕР_2, власником якого є ОСОБА_5
Відповідач позовні вимоги не визнав. У відзиві на позов зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки, статтею 257 ЦК України встановлено строк позовної давності в три роки. Позивачем позов подано 02.03.2016р., коли строк позовної давності сплинув 17.11.2015р.
10.05.2016р. на адресу суду надійшли пояснення позивача від 05.05.2016р., в яких останній зазначає, що про порушення його права саме відповідачем він дізнався у листопаді 2015р. під час судового розгляду Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області справи № 185/9298/15-ц за позовом МТСБУ до ОСОБА_4 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних із виплатою страхового відшкодування, а тому перебіг позовної давності відраховується з листопада 2015р. і позовна давність на дату звернення позивача з позовом до суду не спливла.
У судове засідання 19.05.2016р. представник позивача не з'явився.
11.05.2016р. на адресу суду надійшло клопотання позивача від 11.05.2016р. про розгляд справи без участі представника МТСБУ.
Господарський суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки про час та місце розгляду справи останній повідомлений належним чином.
Відповідно до ст. 77 ГПК України, у судовому засіданні оголошувалася перерва з 07.04.2016р. по 11.05.2016р.
В порядку ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд, -
10.06.2011р. о 14:15 год. на вул. Паторжинського в районі пр. Гагаріна, б.6 у м. Дніпропетровську сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю автомобіля НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_3, автомобіля марки ВАЗ 2107 д/н 09-54 під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_2
Відповідно до постанови Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16.05.2012р. по справі № 0418/3080/2012 (3/0418/1282/2012), дорожньо-транспортна пригода сталась з вини ОСОБА_3, який, рухаючись, не врахував дорожню обстановку, не дотримав безпечної дистанції руху і скоїв зіткнення із автомобілем НОМЕР_4, який рухався попереду. Після цього автомобіль Нісан продовжив некерований рух вперед в межах своєї смуги руху та скоїв зіткнення з автомобілем ВАЗ 2107 д/н 09-54, під керуванням водія ОСОБА_4, який рухався у зустрічному напрямку зліва. При чому, у той же час водій ОСОБА_4, керуючи автомобілем ВАЗ 2107 д/н 09-54, під час об'їзду перешкоди, перед початком зміни напрямку руху, не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на смугу зустрічного руху та скоїв зіткнення з автомобілем НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_2, що рухалася у зустрічному напрямку. Своїми діями ОСОБА_3 порушив п. 13.1 Правил дорожнього руху України, спричинивши пошкодження зазначеним транспортним засобам. Своїми діями ОСОБА_4 порушив п.п. 10.1, 11.3 Правил дорожнього руху України, спричинивши пошкодження зазначеним транспортним засобам.
Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16.05.2012р. по справі № 0418/3080/2012 (3/0418/1282/2012) ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано винними у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, але адміністративне провадження закрите у зв'язку зі збігом строку притягнення до адміністративної відповідальності. Адміністративну справу у відношенні ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 122 КУпАП закрито у зв'язку із відсутністю в його діях складу правопорушення.
Постанова Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16.05.2012р. по справі № 0418/3080/2012 (3/0418/1282/2012) відносно ОСОБА_4 залишена без змін постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.06.2012р.
На дату скоєння вказаної дорожньо-транспортної пригоди Павлоградський МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області, як власник транспортного засобу ВАЗ 2107 д/н 09-54, не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
01.06.2011р. між страховиком та ОСОБА_5 (власником автомобіля НОМЕР_4) підписано поліс № АА/5011704 (а.с. 11).
Згідно висновку експертного авто товарознавчого дослідження від 16.08.2012р. № 1957/1, проведеного судовим експертом ОСОБА_6, вартість матеріальної шкоди, спричиненої володільцю автомобіля НОМЕР_4 від автомобіля ВАЗ 2107 д/н 09-54 складає 11 828 грн. 04 коп.; вартість матеріальної шкоди, спричиненої володільцю автомобіля НОМЕР_4 від автомобіля НОМЕР_1 складає 20 753 грн. 78 коп.
19.07.2012р. ОСОБА_2 подала до Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) заяву про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті пошкодження транспортного засобу Нісан д/н НОМЕР_2 під час дорожньо-транспортної пригоди 10.06.2011р. з вини ОСОБА_3 - водія транспортного засобу Лексус д/н НОМЕР_5 та ОСОБА_4 - водія транспортного засобу ВАЗ 2107 д/н 09-54, який не мав договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на дату дорожньо-транспортної пригоди. Відповідно до цієї заяви розмір шкоди складає 39 400 грн. 66 коп.
17.10.2012р. Моторним (транспортним) страховим бюро України видано наказ № 3125 "Про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих ОСОБА_2", яким вирішено виплатити на рахунок отримувача - ОСОБА_2 без врахування ПДВ кошти у сумі 27 151, 52 грн. за шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до платіжного доручення від 17.10.2012р. № 1/14834 Моторним (транспортним) страховим бюро України перераховано на користь ОСОБА_2 27 151, 52 грн.; призначення платежу - страхове відшкодування згідно наказу № 3125 від 17.10.2012р., без ПДВ.
08.11.2012р. Моторним (транспортним) страховим бюро України видано наказ № 3297 "Про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих ОСОБА_2", яким вирішено виплатити на рахунок отримувача - ОСОБА_2 без врахування ПДВ кошти у сумі 5 430, 30 грн. за шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до платіжного доручення від 08.11.2012р. № 2/14834 Моторним (транспортним) страховим бюро України перераховано на користь ОСОБА_2 5 430, 30 грн.; призначення платежу - страхове відшкодування згідно наказу № 3297 від 08.11.2012р., без ПДВ.
Посилаючись на підпункт "а" п. 41.1. ст. 41, ст. 22, ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. 1191 ЦК України, позивач вважає, що виконавши покладений на нього обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, у позивача виникло право зворотної вимоги (регресу) до винної особи (відповідача) у розмірі виплаченого страхового відшкодування, яке відповідачем позивачу не відшкодоване, що і є причиною спору.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) регулює Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (редакція на дату виникнення спірних відносин) (далі - Закон), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Відповідно до п. 2.1. зазначеного Закону відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3 Закону).
Суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники, страховики, особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) та потерпілі (ст. 4 Закону).
За положеннями ст. 5 Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Стаття 6 Закону визначає, що страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Пункт 21.3. статті 21 Закону передбачає, що при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат), а згідно з пунктом 21.1. статті 21 Закону з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
При настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1. статті 21 Закону).
За визначенням, наведеним в ст. 28 Закону, шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Відповідно до ст. 29 Закону, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику (або якщо страховик невідомий - МТСБУ) відповідну заяву (пункт 35.1. ст. 35 Закону).
Порядок виплати страхового відшкодування визначає стаття 37 Закону.
Підпунктом а) пункту 41.1. статті 41 Закону передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду (регламентна виплата) на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Відповідно до підпункту 38.2.1. пункту 38.2. статті 38 Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Як встановлено судом, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 10.06.2011 року, зокрема, з вини водія автомобіля ВАЗ 2107 д/н 09-54, що належить відповідачу, цивільно-правова відповідальність якого при експлуатації зазначеного транспортного засобу перед третіми особами не застрахована, пошкоджено автомобіль НОМЕР_4, що належить ОСОБА_5, у зв'язку з чим за результатами проведеної оцінки пошкодженого транспортного засобу встановлено станом на 16.08.2012р. розмір матеріального збитку у сумі 11 828, 04 грн., який на підставі підпункту а) пункту 41.1. статті 41 Закону відшкодовано потерпілій особі Моторним (транспортним) страховим бюро України (МТСБУ).
За змістом положень частини першої статті 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
У справі, що розглядається, спір виник між страховою компанією (Моторним (транспортним) страховим бюро України (МТСБУ)) і особою, відповідальною за завдані збитки, яка не застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою страховою компанією ОСОБА_2 - особі, транспортний засіб якої постраждав внаслідок ДТП, страхового відшкодування, та пов'язаних з цим фактичних витрат.
Згідно зі ст.ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, наведеній у його постановах від 23.09.2015 року у справі № 3-303гс15, від 17.02.2016 року у справі № 2471цс15, від 25.12.2013 року у справі № 6-112цс13; "Судовій практиці Верховного Суду України з розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування". При цьому у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 року, прийнятій у справі № 3-303гс15, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України зазначила, що вважає за необхідне відійти від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 3-9гс15.
Отже, у позивача, як у нового кредитора у зобов'язанні, виникло право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди, і заявлені ним відповідні вимоги до відповідача щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою страховою компанією страхового відшкодування, є обґрунтованими.
Проте, під час розгляду даної справи відповідач заявив про застосування позовної давності.
Відповідно до частини першої статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).
Стаття 258 ЦК України містить перелік вимог, до яких застосовується спеціальна позовна давність, однак на заявлені позивачем у даній справі вимоги вказана правова норма не поширюється.
За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Згідно з частиною шостою статті 261 ЦК України за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Разом з тим, як зазначено вище, у спірних відносинах нове зобов'язання з відшкодування збитків не виникало, а відбулася лише заміна кредитора у зобов'язанні.
Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ч. 1 ст. 262 ЦК України).
Виходячи з наведеного, наявні підстави дійти наступних висновків:
страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати з моменту заподіяння шкоди;
у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування (регламентними виплатами) до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності.
Перехід права вимоги за ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" слід відрізняти від зворотної вимоги (регресу), яка регулюється положеннями ст. 1191 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що для її застосування необхідні дві умови: 1) право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов'язання перед потерпілим; 2) регрес має місце після припинення зобов'язання з відшкодування шкоди.
Окрім того, за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання, зокрема виплати страхового відшкодування (ч. 6 ст. 261 ЦК України).
З огляду на викладене, саме положеннями ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" регулюються правовідносини між сторонами у справі, яка розглядається: позивач - страхова компанія (Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ)), виплативши страхове відшкодування потерпілому у ДТП (здійснивши регламентну виплату), отримала від останнього права кредитора, а не регресу до Павлоградського МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області, який не застрахував цивільно-правову відповідальність, пов'язану з експлуатацією належного йому автомобіля ВАЗ 2107 д/н 09-54, перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу.
Оскільки у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - потерпіла особа передала страховику, який виплатив страхове відшкодування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, тому строк позовної давності є загальним (три роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку.
За таких обставин, які свідчать про перехід до страховика права вимоги, а не набуття ним такого права, правильним і обґрунтованим є застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 257, 262, 512, 993 ЦК України, а не ст. 1191 ЦК України, на яку посилається позивач, та інших норм права, які регулюють регресні зобов'язання, а також не ч. 6 ст. 261 ЦК України, на яку посилається відповідач у відзиві.
Виходячи з наведеного вище, а також тих обставин, що ДТП у спірних відносинах сталася 10.06.2011р., потерпіла від ДТП особа про порушення свого права дізналась саме в дату ДТП, а заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, тому строк позовної давності є загальним (три роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку, тобто від 10.06.2011р., та спливає 10.06.2014р.
З позовом до господарського суду Дніпропетровської області до відповідача, який розглядається у даній справі, позивач звернувся 02.03.2016р., отже після спливу позовної давності щодо заявлених вимог.
Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Під час судового розгляду даної справи відповідач заявив про застосування позовної давності (відповідна заява наведена у відзиві на позов.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
За приписами частини п'ятої ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
При цьому суд враховує, що поважних причин пропуску строку позовної давності позивачем не вказано та позивачем факт пропуску вказаного строку заперечується із посиланням на ті обставини, що про порушення його права саме відповідачем він дізнався у листопаді 2015р. під час судового розгляду Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області справи № 185/9298/15-ц за позовом МТСБУ до ОСОБА_4 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних із виплатою страхового відшкодування. Як зазначає позивач, із вказаним позовом до міськрайонного суду бюро звернулось у вересні 2015р.
Проте, оскільки перебіг позовної давності у спірних відносинах, враховуючи їх належне правове регулювання, починається від дня настання страхового випадку, тобто від 10.06.2011р., та спливає 10.06.2014р., про що зазначено вище, на час звернення позивача з позовом до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з вимогами до ОСОБА_4 у справі № 185/9298/15-ц, позовна давність вже спливла, відповідно не могла бути перервана на підставі часини другої статті 264 ЦК України як в силу наведеного, так і в силу тих обставин, що звернення з позовом до відповідача, який не є належним відповідачем, не перериває перебіг позовної давності.
Відповідно, позовна давність за вимогами позивача до відповідача у даній справі також спливла, а проміжок часу, що минув від дня настання страхового випадку (від 10.06.2011р.), на дату звернення позивача з позовом до господарського суду становить більше ніж чотири роки.
За наведеного, обставини, про які зазначає позивач в обґрунтування поважності причин несвоєчасного звернення з позовом до відповідача, не є об'єктивними та такими, що не залежали від волі позивача, і унеможливлювали своєчасне подання позову до відповідача у даній справі, тобто в межах позовної давності; виключно суб'єктивна поведінка позивача, яка полягає у його бездіяльності щодо повноти встановлення обставин, пов'язаних з спірною дорожньо-транспортною пригодою, призвела до звернення позивача з позовом до господарського суду до належного відповідача поза межами позовної давності та зі значним терміном її спливу.
За вказаних обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя ОСОБА_7
Повне рішення складено - 24.05.16р.