ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
23 травня 2016 року № 826/15270/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інстарт»
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві
про скасування податкових повідомлень-рішень від 03.04.2015 р. № 0002462205, № 0002452205,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інстарт» звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.04.2015 р. № 0002462205, № 0002452205.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 20.03.2015 р. № 104/26-59-22-05/38517780 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства винесено податкове повідомлення-рішення від 03.04.2015 р.№ 0002462205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 330 023,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 03.04.2015 р. № 0002452205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 366 692,00 грн.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі. Вважає, що документальна позапланова невиїзна перевірка проведена поверхнево, без з'ясування фактичних обставин справи, реальності взаємовідносин ТОВ «Інстарт» з контрагентами, а висновки акту перевірки є помилковими, незаконними, необґрунтованими та безпідставними, у зв'язку із чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні з огляду на те, що реальність господарських операцій позивача не підтверджується наданими до перевірки первинними документами.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, у судовому засіданні 09.11.2015 р. за згодою сторін, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Інстарт» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.08.2014 р. по 31.08.2014 р. та податку на прибуток за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р. при взаємовідносинах з ТОВ «Фріоллі» та ТОВ «Аркона Лідер».
Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Інстарт»:
1. п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 п. 201 Податкового кодексу України, п. 9.1, п. 9.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4, п. 2.16 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», в результаті чого занижено податок на додану вартість за серпень 2014 р. на загальну суму 244 461,00 грн.
2. Пункту 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України, п. 9.1, п. 9.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4, п. 2.16 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 р. на загальну суму 220 015,00 грн.
За результатами перевірки складено акт від 20.03.2015 р. № 104/26-59-22-05/38517780 та винесено податкові повідомлення-рішення:
- від 03.04.2015 р. № 0002462205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 330 023,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 220 015,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 110 008,00 грн.;
- від 03.04.2015 р. № 0002452205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 366 692,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 244 461,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 122 231,00 грн.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.
В силу ж п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:
прямих матеріальних витрат;
прямих витрат на оплату праці;
амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;
вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:
а) у паперовому вигляді;
б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дата виписування податкової накладної;
в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;
д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;
е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;
є) ціна постачання без урахування податку;
ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;
з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;
и) вид цивільно-правового договору;
і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);
ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.
Відповідно до п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Згідно п. 5 «Порядку заповнення податкової накладної» затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 N 1379, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за N 1333/20071, сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.
Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інстарт» зареєстровано Головним територіальним управлінням юстиції у м.Києві. Взято на облік в органах податкової служби від 24.12.2012 р. за № 133. Станом на день проведення перевірки товариство перебувало на обліку в ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м.Києві та було зареєстровано платником податку на додану вартість. Основним видом діяльності є оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення.
Як вбачається з матеріалів справи предметом перевірки податкового органу стали фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Фріоллі» та ТОВ «Аркона Лідер».
Щодо господарських взаємовідносин ТОВ «Інстарт» та ТОВ «Фріоллі», суд зазначає наступне.
ТОВ «Фріоллі» (постачальник) з ТОВ «Інстарт» (покупець) укладено договір поставки № 208 від 02.06.2014 р., відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передавати за замовленням у власність покупця інструменти (електричні та ручні) та інші товари народного споживання для ведення господарської діяльності, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати поставлений товар, відповідно до умов цього договору. Найменування, кількість та ціна товару, що підлягає поставці за цим договором, узгоджується сторонами в усному порядку.
Доставка товару здійснюється за рахунок покупця (п. 2.3 договору). Датою поставки товару є підписання сторонами відповідних накладних (п. 2.4 договору). Підтвердженням передачі товару покупцю є підписання сторонами відповідних накладних (п. 2.5).
На підтвердження виконання названого договору позивачем надано суду податкові накладні (а.с. 41-80, а.с. 106-154, а.с. 187-212 том 1), видаткові накладні (а.с. 81-92, а.с. 155-169, а.с. 213-216 том 1, а.с. 1-18 том 2), як свідчать про прийняття-передачу товару, товарно-транспортні накладні (а.с. 93-105, а.с. 170-176 том 1), які свідчать про перевезення товару. На підтвердження часткової сплати за поставлені товари позивачем надано суду банківські виписки.
Між ТОВ «Аркона Лідер» (постачальник) та ТОВ «Інстарт» (покупець) укладено договір поставки № 108 від 01.08.2014 р., відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передавати за замовленням у власність покупця інструменти (електричні та ручні) та іншу продукцію народного споживання для ведення господарської діяльності, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати поставлений товар, відповідно до умов цього договору.
Доставка товару здійснюється за рахунок покупця (п. 2.3 договору). Датою поставки товару є підписання сторонами відповідних накладних (п. 2.4 договору). Підтвердженням передачі товару покупцю є підписання сторонами відповідних накладних (п. 2.5).
На підтвердження виконання умов цього договору позивачем надано суду податкові накладні (а.с. 22-41 том 2), видаткові накладні (а.с. 42-55 том 2), які свідчать про приймання-передачу товарів, товарно-транспортні накладні (а.с. 56-83 том 2).
Як вбачається з матеріалів справи, у позивача виникла заборгованість перед ТОВ «Аркона Лідер» у сумі 561 050,00 грн. та перед ТОВ «Фріоллі» у сумі 3 283 653,00 грн.
Однак, наявність заборгованості по сплаті за поставлені товари за укладеними договорами не може впливати на формування позивачем витрат, оскільки сторонами дотримано правил першої події, а факт поставки товарів є реальним та підтверджується матеріалами справи. Слід зазначити, що несплата заборгованості повинна бути відображена у бухгалтерському обліку продавців як дебіторська заборгованість та стягнута з боржника в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Водночас, згідно бухгалтерської довідки, підприємством ТОВ «Інстарт» був отриманий товар (електроінструменти, ручні інструменти, інвентар тощо) від ТОВ «Аркона Лідер» за період з 01.08.2014 р. по 31.08.2014 р.) на суму 561050,00 грн. (в т.ч. ПДВ 20 %). Цей товар був проданий на суму 863345,86 грн. (в т.ч. ПДВ -20 %). Дохід в реалізації товару склав 302295,86 грн. із торговою націнкою 53,88 %.
Згідно бухгалтерської довідки, ТОВ «Інстарт» було отримано товар (електроінструменти, ручні інструменти, інвентар тощо) від ТОВ «Фріоллі» за період з 01.06.2014 р. по 31.08.2014 р. на суму 3569188,00 грн. (в т.ч. ПДВ -20 %). Товар було продано на суму 5491349,46 грн. (в т.ч. ПДВ- 20 %). Дохід від продажу товару склав 1922161,46 грн. Торгова націнка на товар становить 53,85 %.
На підтвердження руху активів між сторонами за вищевказаними договорами позивачем надано оборотно-сальдові відомості по рахунку: 281 за серпень 2014 р., липень 2014 р.(а.с. 119-170 том 2).
На підтвердження наявності складських приміщень позивачем надано копію договору оренди складських приміщень від 12.12.2013 р. № 59. В рамках даного договору ТОВ «Інстарт» взяв у ПАТ «Облагротехсервіс» в оренду складські приміщення площею 2700 м 2 та відриту площадку площею 60 м 2 за адресою: Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Київська 8. Вказана адреса зазначена в товаро- транспортних накладних як пункт розвантаження.
Подальша реалізація придбаного у ТОВ «Фріоллі» та ТОВ «Аркона Лідер» товарів здійснювалася через ТОВ «Леруа Мерлен Україна» (мережа будівельних гепермаркетів), ТОВ «Фірма «Посад» (мережа магазинів в Харківській області), ТОВ «Будмен» (будівельні гіпермаркети в м. Харкові), ТОВ «Е-комерс» (національна мережа електроніки Vicotec), ТОВ «Торгово-будівельний дім «Олді» (будівельний супермаркет «Олді»), ТОВ «Торгівельно-фінансова група «Прайд», ТОВ «Практікер Україна», ПП «ОККО-Нафтопродукт», значна частина була реалізована фізичним особам-підприємцям.
Факт оплати за реалізований товар підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунку.
Висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблені з огляду на отриману податкову інформацію з АІС «Податковий блок». Так, за період з 01.08.2014 р. по 31.08.2014 р. у ТОВ «Фріоллі» відсутні трудові ресурси, матеріальні ресурси, виробничі потужності, транспортні засоби, що ставить під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання господарської діяльності.
При перевірці встановлено, що ТОВ «Фріоллі» виписано на адресу ТОВ «Інстарт» податкові накладні, які містять коди УКТ ЗЕД (для товарів, ввезених на митну територію України), які підлягають включенню в Єдиний реєстр податкових накладних. Податкові накладні виписані при поставці товарів, ввезених на митну територію України, незалежно від розміру ПДВ в одній податковій накладній на кожному етапі перепродажу імпортних товарів. ТОВ «Фріоллі» за 2014 рік не декларувало імпортні операції.
Крім того, висновки відповідача ґрунтуються на аналізі господарської діяльності постачальників ТОВ «Фріоллі», а саме: ТОВ «Елітстройбуд-2014» та ТОВ «Креативкомпані».
Згідно із базами даних АІС «Податковий блок», у ТОВ «Аркона Лідер» відсутні матеріальні ресурси, виробничі потужності, транспортні засоби, що дало підстави відповідачу поставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання господарської діяльності.
Листом ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 03.11.2014 № 1/7/26-50-22-08 надано копію заяви гр. ОСОБА_2, згідно яким встановлено, що СУ ФР ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві надано висновок про результати відпрацювання ризикового платника податків від 22.09.2014 р. № 819/10-26500703, у якому зазначено, що суб'єкт господарювання відсутній за податковою адресою; ОСОБА_2 надав заяву щодо непричетності до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності підприємства.
Крім того, ТОВ «Аркона Лідер» виписано на адресу ТОВ «Інстарт» податкові накладні, які містять коди УКТ ЗЕД, однак у 2014 році їх не декларувало.
З огляду на викладене вище, відповідач дійшов висновку про факт постачання товарів з номенклатурою: молоток, киянка сокира, плоскогубці, пасатижі, бокорізи, пила тощо на адресу ТОВ «Інстарт» не підтверджується.
Вирішуючи питання обґрунтованості права позивача на формування податкового кредиту та валових витрат, суд має дослідити: встановлення факту здійснення господарської операції (в т.ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської діяльності), встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку), встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що висновки відповідача не підкріплені належними доказами та не спростовують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.
Відповідно, витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.
Як встановлено судом всі витрати здійснені позивачем в межах господарської діяльності платника податків.
Згідно з підпунктом 14.136 Податкового кодексу України підприємництво - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.
Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) підчас здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.
Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину.
При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).
Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.
В ході розгляду справи судом встановлено, що господарські операції позивача обумовлені розумними економічними причинами та здійснені з метою отримання матеріальної вигоди.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «Фріоллі», ТОВ «Аркона Лідер» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.
Суд також враховує вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Фріоллі», ТОВ «Аркона Лідер» були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мало статус платника ПДВ.
Висновки про сумнівність господарських операцій податковим органом були зроблені не у зв'язку з непідтвердженням товарності цих операцій, відсутністю чи неправильним складанням первинних документів або неналежним їх відображенням у бухгалтерському чи податковому обліку, а на підставі аналізу господарської діяльності контрагентів позивача та інших контрагентів в ланцюгу постачання.
Враховуючи наведене, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.
Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни є підставою для застосування правових наслідків саме щодо цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції. Зазначена позиція узгоджується з Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.10.2007 р. N К-24186/06.
При цьому, в акті перевірки від 20.03.2015 р. № 104/26-59-22-05/38517780 відповідачем не наведено жодного доказу того, що укладені між позивачем і ТОВ «Фріоллі», ТОВ «Аркона Лідер» угоди суперечать актам цивільного законодавства чи свідчать про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання цих угод або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету тощо. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про фіктивність контрагентів позивача, зокрема, вироків у кримінальних справах.
Відсутність продавців за юридичною адресою, відсутність митних декларацій у позивача, не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.
Вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.
Викладене свідчить, що позивач, придбані у послуги, використав у подальших оподатковуваних операціях в межах своєї основної господарської діяльності.
Отже, судом встановлено, що податковий кредит був сформований позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «Фріоллі», ТОВ «Аркона Лідер», що не заперечується податковим органом.
Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд не знаходить порушень чинного законодавства щодо оформлення первинних документів у фінансово - господарських взаємовідносинах між позивачем та ТОВ «Фріоллі», ТОВ «Аркона Лідер», а тому вважає, що формування ТОВ «Інстарт» податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток є правомірним, а нарахування позивачу сум з податку на додану вартість та податку на прибуток - протиправним.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України визначено, у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу сплачує штрафні санкції.
Оскільки, суд визнав неправомірним нарахування позивачу сум з податку на додану вартість та податку на прибуток, то нарахування штрафних санкцій є також неправомірним.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 03.04.2015 р. № 0002462205, № 0002452205 прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстарт» підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстарт» задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві від 03.04.2015 р. № 0002462205, № 0002452205.
3. Судові витрати в сумі 487,20 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстарт» за рахунок державних асигнувань ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Іщук