23 травня 2016 року Чернігів Справа № 825/761/16
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Житняк Л.О.,
за участі секретаря Стасюк Т.В.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Селянського (фермерського) господарства "Світанок" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
21.04.2016 позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Селянського (фермерського) господарства "Світанок", в якому просить стягнути з відповідача 20 500,00 грн адміністративно-господарських санкцій та 86,10 грн пені.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік відповідач вказав, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2015 році становила 18 осіб, відповідно чотирьох відсоткового нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштовано 1 особу з інвалідністю, але відповідачем не було працевлаштовано жодної особи. Наявність заборгованості визнано відповідачем, оскільки, на думку позивача, дана сума заборгованості у розмірі 20 500,00 грн по адміністративно-господарських санкціях самостійно вказана ним у звіті за формою 10-ПІ №2324 від 18.02.2016 за 2015 рік. Проте, зазначена сума відповідачем добровільно не сплачена, а тому за ним утворилась заборгованість. При цьому позивач зазначає, що несплата адміністративно-господарських санкцій до Фонду соціального захисту інвалідів завдає значної шкоди державним інтересам та не дозволяє в повній мірі створити інвалідам необхідні умови, які дають можливість їм вести повноцінний спосіб життя.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, з наданням додаткових пояснень.
Представник відповідача позов не визнав, надавши письмові заперечення та додаткові пояснення, зазначивши, що відповідачем належним чином виконуються вимоги нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини соціальної захищеності інвалідів, у тому числі щодо створення робочих місць для інвалідів, в зв'язку з чим, вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими що задоволенню не підлягають.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідачем подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік до Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за формою № 10-ПІ, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 18 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України від 21.03.1991 № 875 "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1 особа (а.с.6).
Як передбачено ч.3 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. У ч.1 ст.20 даного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
За змістом ч.3 ст.50 Закону України від 05.07.2012 № 5067 "Про зайнятість населення" роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Форма звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (п.2.1. Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316).
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань (ч.3 ст.18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні").
Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов'язок роботодавця створити робочі місця для інвалідів відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості. При цьому, законодавством не встановлено обов'язку для роботодавця здійснювати пошук працівників (інвалідів) самостійно. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ст.18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач протягом 2015 року подавав до Прилуцького міськрайонного центру зайнятості інформацію про попит на робочу силу (вакансії) із зазначенням громадян-інвалідів для влаштування на підприємство та щомісяця підтверджував дану інформацію для працевлаштування інваліда за формою № 3-ПН (а.с.16-29). При цьому, відповідач також звертався до Погребівської сільської ради про надання інформації щодо зареєстрованих на території Погребівської сільської ради громадян з інвалідністю для подальшого їх працевлаштування, про що свідчить відповідь, надана головою Погребівської сільської ради від 08.05.2015 №03-04/156, згідно якої відповідача було повідомлено, що виконавчий комітет Погребівської сільської ради Прилуцького району обліку інвалідів, котрі проживають на території Погребівської сільської ради не веде (а.с.37).
Тобто, відповідачем було виконано вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", зокрема, створено робочі місця для інвалідів, що підтверджується копією наказу від 01.07.2013 №25/1 "Про затвердження штатного розпису" та штатним розписом (а.с.46-47), а також поінформовано Прилуцький міський центр зайнятості про вакансії для працевлаштування інвалідів.
Разом з тим суд зазначає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У ч.2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення адміністративно-господарського правопорушення.
Як вже зазначалось, згідно зі ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (у редакції до 18.03.2006) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23.02.2006 №3483 зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875 доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює саме державна служба зайнятості. Крім того, позивачем не надано суду доказів відмови в працевлаштуванні інвалідів збоку відповідача, а також, не надано доказів, що органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів направляли інвалідів для працевлаштування відповідачу. Не надано доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштування, і відмови в такому працевлаштуванні. Отже, позивач не надав жодного доказу, який би свідчив про порушення відповідачем вимог чинного законодавства.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, згідно ч.1 ст.71 та ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя Л.О. Житняк