Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
закриття провадження у справі
"17" липня 2006 р. Справа № АС-54/193-06
вх. № 6721/1-54
Суддя господарського суду Харківської області Хачатрян В.С.
За участю секретаря судового засідання Кириленко М.Ю.
представників сторін:
позивача - Щебаніц Н.М., головний спеціаліст за довіреністю № 06-54/191 від 17.02.2006р.
відповідача - Уханьов А.О., юрисконсульт за довіреністю № 621 выд 17.07.2006р.
по справі за позовом Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Х-в
до ДП "Білоколодязький елеватор" ДАК "Хліб України", смт.Білий Колодязь
про стягнення 18885,73 грн.
Позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції за незайнятіробочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2005 році, в сумі 18885,73 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що у 2005 році відповідач повинен був створити 4 робочих місця для працевлаштування інвалідів, а фактично згідно даних у звіті № 10-ПІ працює 2 особи, але оскільки відповідачем не виконаний встановлений чинним законодавством норматив, він повинен сплатити штрафні санкції за 2 незайнятих інвалідами в 2005 році робочі місця у розмірі половини середньої річної заробітної плати на його підприємстві.
Відповідач в судове засідання з*явився надав супроводжувальний лист (вх.№13232 від 17.07.2006 р.) з додатком копії виписки з банку від 06.07.2006 р. про сплату штрафних санкцій у сумі 18885,73 грн. за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2005 р., який був прийнятий судом та доданий до матеріалів справи.
До початку розгляду справи позивач у судовому засіданні надав заяву (вх. 21370 від 17.07.2006р.) про відмову від позову, в якій повідомляє, що відповідач заборгованість зі сплати штрафних санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2005р. у сумі 18885,73 грн. сплатило повністю, від позову відмовляється та просить суд закрити провадження у справі. На підтвердження викладеного представником позивача суду надано докази.
Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Відповідно до редакції ст.ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. із змінами та доповненнями, діючої у 2005 році, для підприємств, об'єднань, установ незалежно від форм власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу - 89 осіб, яка вказана в поданій відповідачем державній звітності «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» (форма № 10-ПІ поштова-річна) за 2005 р., відповідач повинен був створити у 2005 р. 4 робоче місце для працевлаштування інвалідів.
Згідно з п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, із змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 р. № 19, (далі -Положення), робоче місце інваліда, це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.З). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).
Отже, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда.
Відповідач зобов'язаний, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування -підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
Відповідно до ст. 20 зазначеного Закону підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша ніж встановлено нормативом, щорічно сплачують відповідному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.
Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік форми № 10-ПІ середньорічна заробітна плата на його підприємстві у 2005 р. становила 9343,82 грн.
Згідно п.4 Порядку сплати підприємствами, об'єднаннями, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 р. № 1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Згідно списку працюючих інвалідів -штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2005 р. (розділ ІІ) звіту форми № 10-ПІ у відповідача працювало 2 інваліда, а повинно було створити 4 робочих місця.
Відповідач не надав суду доказів подачі в 2005 році статистичної звітності по формі № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" та доказів повідомлення уповноважених органів про наявність вільних робочих місць та потребу в інвалідах.
Таким чином відповідачем не вчинялись заходи щодо повідомлення органів, визначених частиною першою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів, які здійснюють працевлаштування інвалідів.
Обов'язок інформування компетентних органів про можливість в працевлаштуванні інвалідів випливає з Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні», ст. 20 Закону України «Про зайнятість», постанови Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 р., Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, п. 2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і № 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.98 р. № 244.
Не інформування відповідачем компетентних органів про можливість працевлаштування інвалідів унеможливлює виконання ними вимог ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Оскільки відмова позивача від позову не суперечить вимогам чинного законодавства і не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд вважає за можливе прийняти її і закрити провадження у справі, відповідно до п.2 ст.157 КАС України.
Керуючись статтями п.2 ст. 157, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Прийняти відмову позивача від позову .
2. Закрити провадження усправі.
3. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції повністю або частково.
На ухвалу через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання ухвалу у повному обсязі.
Апеляційна скарга може бути подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст ухвали підписаний 20.07.2006р.
Суддя Хачатрян В.С.