ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.05.2016Справа № 910/5777/16
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Мельник Ю.О., розглянувши матеріали справи
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція"
до Комунального підприємства "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва"
про стягнення 204 489,51 грн.
за участю представників:
від позивача:Мельник Н.В.- представник за довіреністю № 3 від 12.01.2016 р.
від відповідача:Клинківська М.В.- представник за довіреністю № 103/46-134 від 22.03.2016 р.
До господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (далі - ТОВ "Євро-Реконструкція") з позовом до Комунального підприємства "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" (далі - КП "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва") про стягнення 204 489,51 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору № 460058 від 01.10.2014 р. в частині своєчасної оплати послуг за теплову енергію у гарячій воді, внаслідок чого у КП "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" утворилась заборгованість.
У позові ТОВ "Євро-Реконструкція" просить суд стягнути з КП "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у вигляді гарячої води в сумі 110 424,53 грн., пеню у сумі 53 997,84 грн., інфляційну складову боргу у сумі 36 743,95 грн. та 3 % річних у сумі 3 323,19 грн., а всього - 204 489,51 грн.
У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив задовольнити позов.
Представник відповідача позов визнав частково, зазначив, що починаючи з 16.02.2015 р., балансоутримувачем цього будинку є інша організація - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва", а тому з указаного часу остання має оплачувати вартість наданих послуг.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
01.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (енергопостачальна організація) та Комунальним підприємством "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" (покупець) укладено договір на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 460058 (далі - договір), відповідно до умов якого енергопостачальна організація зобов'язується виробляти, систематично поставляти та передавати у власність покупцю теплову енергію у вигляді гарячої води (надалі - товар або теплоносій, теплова енергія) у період з 01.10.2014 р. по 30.09.2015 р. в кількості 345,152 Гкал, з максимально тепловим навантаженням на потреби опалення 0,175 Гкал/год, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити оплату за нього на умовах даного договору.
Відповідно до пункту 6.4 договору розрахунки за теплову енергію поточного місяця здійснюються на умовах попередньої оплати, величина якої відповідає кількості теплової енергії на місяць, розрахованої відповідно до теплових навантажень, визначених цим договором із урахуванням характеристик вбудованих приміщень та субспоживачів.
Згідно з пунктом 6.5 договору покупець щомісяця з 07 по 14 число самостійно отримує в енергопостачальної організації оформлені акти приймання-передавання теплової енергії за попередній період, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звіряння розрахунків за спожиту теплову енергію на початок поточного розрахункового періоду, а також рахунок-фактуру на оплату теплової енергії у формі попередньої оплати. Покупець не пізніше 15 числа поточного місяця підписує, скріплює печаткою та повертає енергопостачальній організації по одному примірнику підписаних актів приймання-передавання теплової енергії та звіряння розрахунків за спожиту теплову енергію, складених на початок цього розрахункового періоду. У разі не підписання або неповернення вчасно акту звіряння або акту приймання-передавання теплової енергії ці документи вважаються прийнятими в редакції енергопостачальної організації.
Відповідно до пункту 6.6 договору покупець самостійно сплачує за прийняту теплову енергію згідно з отриманим рахунком-фактурою не пізніше 25 числа поточного місяця, в тому числі теплову енергію, яка використана субабонентами покупця.
Даний договір укладений на термін з 01.10.2014 до 30.09.2015 р. Договір вважається подовженим на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін даного не повідомить іншій стороні протилежне не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії цього договору. В частині розрахунків дія договору триває до повного їх завершення. (пункт 10.1. договору).
Додатком № 3 до договору визначено абонентів, які знаходяться на балансі КП "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" та яким надаються послуги, а саме: житловий будинок за адресою вул. Челябінська, 9-Г (особистий рахунок 440058).
У судовому засіданні встановлено, що позивач умови договору № 460058 від 01.10.2014 р. виконав у повному обсязі, за період з 01.10.2014 року по 01.12.2015 р. надав послуги з постачання теплової енергії у гарячій воді зазначеному абоненту на загальну суму 127 424,53, що підтверджується рахунком фактичного споживання теплової енергії, актами приймання-передавання товарної продукції, особовими картками та нарядами на підключення/відключення опалення, а також рахунками-фактури на оплату за вказаний період, наявними в матеріалах справи.
Відповідач зі свого боку умови договору в частині оплати послуг з постачання теплової енергії виконав неналежним чином, сплатив вартість наданих позивачем послуг частково - у сумі 17 000,00 грн., про що свідчить банківська виписка з рахунку позивача.
Отже, судом встановлено, що у КП "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" виникла заборгованість з оплати вартості наданих послуг у сумі 110 424,53 грн.
Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Відповідно до ст.ст. 1, 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
Як вбачається з матеріалів справи, тарифи на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води були погоджені сторонами та на час розгляду даної справи не скасовані та недійсними не визнані.
Статтею 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Відповідно до ч.ч. 3, 6 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договір на надання житлово-комунальних послуг набирає чинності з моменту його укладення. У разі зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугою виконавця/виробника споживач має право розірвати договір у порядку, встановленому законом.
Судом встановлено, що Розпорядженням Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 13.02.2015 р. № 61 «Про організаційно-правові заходи, пов'язані з виконанням рішення Київради від 09.10.2014 р. № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» об'єкти житлового і нежитлового фонду, зокрема і будинок, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Челябінська, 9-Г, та перебував та балансі відповідача, з 16.02.2015 р. закріплений на праві господарського відання за іншою організацією - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва».
У подальшому зазначений будинок був переданий відповідачем на баланс КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва», що підтверджується актом приймання - передачі від 01.04.2014 р.
Відповідач вважає, що за таких обставин заборгованість, яка виникла після 16.02.2015 р., має бути сплачена новим балансоутримувачем - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва».
Разом з тим, суд приймає до уваги, що у зв'язку зі зміною балансоутримувача договір постачання № 460058 від 01.10.2014 р. розірваний не був, також не було проведено і зміни сторони цього договору з КП "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" на нового балансоутримувача - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва».
Наданий відповідачем акт приймання - передачі від 01.04.2014 р. свідчить лише про передачу ним на баланс КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва», зокрема, житлового будинку за адресою вул. Челябінська, 9-Г, на виконання Розпорядження Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 13.02.2015 р. № 61.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач є належною стороною договору, яка несе відповідальність за невиконання господарського зобов'язання.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи та підтверджується поясненнями відповідача, після прийняття вищевказаного розпорядження будь-яких розподільчих балансів чи передавальних актів між відповідачем та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва», які стосуються договору № 460058 від 01.10.2014 р., цими підприємствами не складались, з чого суд робить висновок, що зобов'язання за вказаним договором новому балансоутримувачу не передавалось.
Отже, суд вважає, що відповідач є особою, яка фактично отримувала надані позивачем послуги з постачання теплової енергії у вигляді гарячої води, та він зобов'язаний оплатити їх вартість.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач правомірно заявив вимоги про стягнення несплаченої заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії у вигляді гарячої води в сумі 110 424,53 грн. за період з 01.10.2014 року по 01.12.2015 р.
Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оскільки доказів належної оплати заборгованості відповідачем суду не надано, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Крім основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 53 997,84 грн. за неналежне виконання зобов'язання, нараховану за кожним виставленим рахунком-фактурою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно з пунктом 9.2 договору в разі несплати покупцем за прийняту теплову енергію у встановлені строки енергопостачальна організація нараховує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день до моменту погашення.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перерахувавши заявлену позивачем суму неустойки відповідно до подвійної облікової ставки Національного банку України та вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача пеню в сумі 26 982,12 грн. грн., тобто у меншій сумі, ніж просить позивач, оскільки ним не враховано шестимісячний строк нарахування пені, який не може бути більшим, ніж визначено законом та взято неправильну суму основного боргу для розрахунку пені.
Так, відповідно до п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" приписом ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Також позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу у сумі 36 743,95 грн. та 3 % річних у сумі 3 323,19 грн., нарахованих за кожним виставленим рахунком-фактурою.
Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.
Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зважаючи на вищенаведені норми законодавства та умови укладеного сторонами правочину, вимоги про стягнення інфляційної складової суми боргу та 3 % річних є такими, що заявлені правомірно.
Провівши перерахунок заявленої до стягнення суми матеріальних втрат, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційна складова боргу у сумі 36 743,95 грн. та 3 % річних у сумі 3 323,19 грн., тобто у сумах, яких просить позивач.
Згідно з ч. 5 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-35, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" до Комунального підприємства "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" про стягнення 204 489,51 грн. задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" (02002, м. Київ, вул. Челябінська, буд. 9-Г, ідентифікаційний код 38133008) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 28, офіс 20, ідентифікаційний код 37739041) основний борг у сумі 110 424 (сто десять тисяч чотириста двадцять чотири) грн. 53 коп., пені у сумі 26 982 (двадцять шість тисяч дев'ятсот вісімдесят дві) грн. 12 коп., інфляційної складової боргу у сумі 36 743 (тридцять шість тисяч сімсот сорок три) грн. 95 коп., 3 % річних у сумі 3 323 (три тисячі триста двадцять три) грн. 19 коп., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 11 коп.
У решті позовних вимог - відмовити.
Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 16 травня 2016 року.
Повний текст рішення підписаний 23 травня 2016 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.
Суддя Головіна К.І.