ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.05.2016Справа №910/4557/16
Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Пилипенка В.О., розглянув у відкритому судовому засіданні
справу № 910/4557/16
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Київ,
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, м. Київ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», м. Бориспіль,
про визнання договору оренди від 26.11.2014 № 1640 недійсним,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_2); ОСОБА_2 (довіреність від 03.06.2015 № б/н);
відповідача - Колода Є.Г. (довіреність від 17.02.2016 № 11);
третьої особи - Дзюбайло О.О. (довіреність від 04.01.2016 № 00-22/7-8).
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (далі - Відділення) про визнання договору оренди нерухомого майна від 26.11.2014 № 1640 недійсним (далі - Договір).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2016 порушено провадження у справі; призначено судовий розгляд на 29.03.2016; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - Підприємство).
28.03.2016 третя особа подала суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
У судовому засіданні 29.03.2016 представник позивача надав довідку про відсутність аналогічних спорів між сторонами та письмові пояснення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2016 розгляд справи було відкладено на 12.05.2016, у зв'язку з неявкою представників відповідача та третьої особи.
11.05.2016 третя особа подала суду клопотання про припинення провадження у справі № 910/4557/16, у зв'язку з відсутністю предмету спору на підставі пункту 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
12.05.2016 у судовому засіданні представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що при укладенні спірного правочину дії Відділу були правомірними та вчинялися у неухильній відповідності до норм чинного законодавства України.
Представник позивача у судовому засіданні подав клопотання про долучення до матеріалів справи довідки.
Представники відповідача та третьої особи підтримали клопотання про припинення провадження у справі.
Представник позивача та позивач заперечили проти задоволення вказаного клопотання та припинення провадження у справі.
У судовому засіданні 12.05.2016 було оголошено перерву до 17.05.2016, відповідно до статті 77 ГПК України.
Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про припинення провадження у справі, з огляду на таке.
Клопотання мотивоване тим, що:
- 23.10.2015 сторонами було підписано додатковий договір № 1 до Договору, за умовами якого сторони домовилися припинити дію Договору з 15.07.2015 на підставі акта приймання-передачі майна;
- визнання Договору оренди недійсним є неможливим так як предмет спору припинив існування;
- аналогічна правова позиція, викладена у постанові від 23.12.2015 зі справи № 918/144/15 Верховного Суду України.
Пунктом 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 11 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. При цьому господарському суду слід мати на увазі, що оскільки відповідний орган не має права скасовувати та вносити зміни до раніше прийнятих ним індивідуальних правових рішень, тобто ненормативних правових актів, що є актами одноразового застосування і вичерпують свою дію фактом їхнього виконання (стосовно відповідних актів органів місцевого самоврядування про це зазначено також у Рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 N 7-рп/2009 у справі N 1-9/2009), то такі дії не свідчать про припинення існування предмета спору. Водночас юридична оцінка актів державних та інших органів, прийнятих з питань скасування та внесення змін до згаданих індивідуальних правових рішень, має здійснюватися господарським судом з урахуванням частини другої статті 4 ГПК України.
Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів.
Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
Відповідно до пункту 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (далі - Постанова № 11) розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.
Що ж до посилань третьої особи на правову позицію Верховного Суду України, то слід вказати таке.
Відповідно до частини першої статті 11128 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
У даному господарському спорі підставою визнання недійсним правочину є невідповідність змісту правочину нормам чинного законодавства України, зокрема, відсутності чинної оцінки вартості майна.
Разом з тим, предметом розгляду у справі № 918/144/15 було визнання недійсним правочину, у зв'язку з тим, що було надано в оренду майно в порушення приписів Закону України «Про освіту».
Припиняючи провадження у справі № 918/144/15 Верховний Суд України посилався на те, що спір припинив існування, у зв'язку із розірванням оспорюваного правочину та враховуючи неможливість приведення у первісний стан сторін, у зв'язку з визнанням договору недійсним, так як неможливо повернути користування орендованим майном.
Разом з тим, у даному випадку, позивач наполягає на вирішення господарського спору по суті; не вимагає повернення сторін у первісний стан; наголошує на тому, що користування майном не відбулося за причин не підключення електроенергії третьою особою.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) закріплює право на справедливий суд. У частині першій цієї статті встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Виходячи з конструкції частини першої статті 6 Конвенції, можна зробити висновок, що у ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду.
Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
Отже, суд, виконуючи приписи Конвенції, зобов'язаний розглянути справу по суті, враховуючи те, що особа, яка звернулася за захистом до суду наполягає на існуванні спору.
Представник позивача та позивач у судовому засіданні 17.05.2016 надали пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримали повністю.
Представники відповідача та третьої особи надали пояснення по суті спору; проти задоволення позовних вимог заперечили.
У судовому засіданні 17.05.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 ГПК України.
Судом, у відповідності до вимог статті 811 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані учасниками процесу документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників процесу, Господарський суд міста Києва,
17.09.2014 було опубліковане оголошення про проведення конкурсу на право укладення договору оренди нерухомого державного майна.
В жовтні 2014 року Відділенням було проведено конкурс на право укладення договору оренди нерухомого державного майна, а саме нежилих приміщень загальною площею 8 кв.м. у терміналі «D» Підприємства.
В результаті проведеного конкурсу переможцем було визначено ФОП ОСОБА_1
26.11.2014 Відділенням (орендодавцем) і ФОП ОСОБА_1 (орендарем) було укладено Договір, за умовами якого:
- орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - частину приміщення № 1.1.4 на першому поверсі терміналу «D» площею 4 кв.м. та частину приміщення № 2.1.1 на другому поверсі терміналу «D» площею 4 кв.м. (далі - майно), що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бориспіль, Підприємство, та обліковується на балансі Підприємства (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 31.01.2014 і становить за незалежною оцінкою 443 710 грн. без ПДВ (пункт 1.1 Договору).
На думку позивача, укладення Договору відбулось із порушенням вимог чинного законодавства України.
Так, статтею 11 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» встановлено, що оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затверджено Кабінетом Міністрів України. Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 № 629 затверджена Методика оцінки об'єктів оренди (далі - Методика № 629), пунктом 1 якої встановлено, що відповідно до цієї Методики проводиться оцінка майна державних підприємств, установ та організацій, іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, що передається в оренду, у тому числі нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень).
Оцінка об'єктів оренди проводиться з метою визначення вартості таких об'єктів згідно з положеннями (національними стандартами) оцінки майна та цією Методикою з урахуванням положень (стандартів) бухгалтерського обліку для відображення її в договорі оренди та використання під час розрахунку орендної плати.
Оцінка обов'язково проводиться перед укладенням договору оренди.
Результати незалежної оцінки є чинними протягом шести місяців від дати оцінки, якщо інший строк не передбачений у звіті щодо незалежної оцінки (пункт 2 Методики № 629).
Методикою розрахунку орендної плати за державне майно та пропорціями розподілу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (далі - Методика № 786) встановлено, що у разі оренди нерухомого майна розмір річної орендної плати визначається за формулою: Ошг=Вп х Сор/100, де Вп - вартість орендованого майна, визначена шляхом проведення незалежної оцінки. Результати незалежної оцінки є чинними протягом 6 місяців від дати оцінки, якщо інший термін не передбачено у звіті з незалежної оцінки (пункт 8 Методики № 786).
У разі визначення орендаря на конкурсних засадах орендна плата, розрахована за цією Методикою, застосовується як стартова (пункт 2 Методики № 786).
Оцінка об'єкта оренди була проведена станом на 31.01.2014, отже, втратила свою чинність 31.07.2014.
Таким чином, і на момент публікації оголошення, і на момент проведення конкурсу, і тим більше, на момент укладення Договору результати оцінки уже були нечинними.
Для проведення конкурсу відповідачем був розрахований стартовий розмір орендної плати, що також було здійснено на підставі результатів недійсної незалежної оцінки.
Такі дії Відділення, на думку позивача, є порушенням перелічених вимог чинного законодавства України, якими чітко встановлено, що проведення оцінки передує укладанню договору оренди.
У свою чергу, відповідач та третя особа заперечували проти задоволення позовних вимог, посилаючись, зокрема, на таке:
- питання визначення розміру та порядку розподілу орендної плати за використання об'єктів державної власності орендарями регламентовані Методикою № 786;
- обчислення розміру орендної плати за оренду окремих об'єктів державної власності, безпосередньо залежить від мети використання об'єкта, а використовувана при її визначенні вартість визначається виключно шляхом проведення незалежної оцінки, здійсненої незалежними оцінювачами, відібраними орендодавцем на конкурентних засадах;
- відповідно до статті 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди. В свою чергу процедура укладення договору оренди, зокрема у разі визначення орендаря за конкурсом, є багатоступеневою та довготривалою. Як правило, укладення договору оренди за конкурсом перевищує 5 місяців;
- відтак, Відділення при укладенні Договору, керувалось приписами чинного законодавства України, вчиняло всі передбачені законодавством поетапні процедури та в регламентовані законодавством строки. Матеріали оцінки орендованого майна були використані орендодавцем в межах терміну дії оцінки;
- порядок укладення договорів оренди об'єктів державної власності визначено статтею 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», постановами Кабінету Міністрів України з питань оренди державної власності і відомчими нормативними актами Фонду державного майна України, виданими у межах повноважень з питань управління об'єктами державної власності;
- так, пунктом 20 Порядку проведення конкурсу на право оренди державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 13.10.2004 № 2149 (далі - Порядок) встановлено, що надані учасниками конкурсу матеріали і пропозиції (крім пропозиції щодо розміру орендної плати) розглядаються на засіданнях комісії до проведення конкурсу з метою формування списку учасників, допущенних до подання конкурсних пропозицій орендної плати. Орендодавець протягом робочого дня після затвердження списку повідомляє учасників конкурсу тими засобами зв'язку, які вони обрали, про їх допущення або не допущення (із зазначенням підстав) до подання конкурсних пропозицій орендної плати. У разі надходження однієї пропозиції, яка відповідає умовам конкурсу, з особою, яка її подала, укладається договір оренди;
- чинним законодавством України не передбачено обов'язок, щодо наявності діючого звіту про оцінку на момент укладання договору оренду, оскільки пунктом 2 Методики № 786 визначено, що оцінка об'єктів оренди проводиться лише з метою визначення вартості таких об'єктів згідно з положеннями (національними стандартами) оцінки майна та цією Методикою з урахуванням положень (стандартів) бухгалтерського обліку для відображення її в договорі оренди та використання під час розрахунку орендної плати. Оцінка обов'язково проводиться перед укладенням договору оренди;
- відповідно до Договору орендна плата визначена за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ, за перший місяць січень 2014 року - 92 800 грн.;
- таким чином, на момент визначення орендної плати за перший місяць оцінка була чинною;
- дії Відділення з укладення Договору є правомірними та вчинялися у неухильній відповідності до норм чинного законодавства.
Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Судом встановлено, що укладений сторонами Договір за своє правовою природою є договором оренди державного майна.
Відтак, до даних правовідносин, орендарем у яких виступає ФОП ОСОБА_1, а орендодавцем - Відділення, підлягають застосуванню положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Статтею 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 8 Методики № 786 у разі оренди нерухомого майна (крім оренди нерухомого майна фізичними та юридичними особами, зазначеними у пункті 10 цієї Методики) розмір річної орендної плати визначається за формулою: Опл = Вп х Сор/100, де Вп - вартість орендованого майна, визначена шляхом проведення незалежної оцінки, грн.; Сор - орендна ставка, визначена згідно з додатком 2. Незалежна оцінка вартості об'єкта оренди повинна враховувати його місцезнаходження і забезпеченість інженерними мережами. Результати незалежної оцінки є чинними протягом 6 місяців від дати оцінки, якщо інший термін не передбачено у звіті з незалежної оцінки.
Частиною другою статті 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди.
З матеріалів справи вбачається, що оцінка, результати якої, були використані при укладенні Договору, була проведена 31.01.2014 /без зазначення подовженого, порівняно з Методикою, терміну чинності/ ; доказів протилежного суду не подано.
Що ж до посилань третьої особи на те, що датою завершення складання звіту про оцінку майна є 21.05.2014, то слід вказати, що вказані обставини документально не підтверджені та не спростовують того, що у графі дата оцінки чітко визначену таку дату як 31.01.2014.
Господарський суд враховує, що відповідно до частини шостої статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» випадки обов'язкового проведення оцінки майна встановлюються цим Законом.
Згідно із частиною другою статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках оренди державного майна.
Статтею 10 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.2005 № 629 затверджена Методика № 629 оцінки об'єктів оренди, згідно з пунктом 1 цієї Методики здійснюється оцінка майна, що передається в оренду, в тому числі, підприємств, заснованих на майні, яке належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Згідно з пунктом 19 Методики № 629 у разі оренди нерухомого майна здійснюється його незалежна оцінка.
Відповідно до пункту 3 Методики № 629 поняття «незалежна оцінка» вживається у значенні, наведеному у Законі України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Згідно із статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» незалежною оцінкою майна вважається оцінка, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання.
За приписами пункту 8 Методики № 786 результати незалежної оцінки є чинними протягом 6 місяців від дня оцінки, якщо інший термін не передбачено у звіті з незалежної оцінки.
Таким чином, оцінка вартості майна яка здійснена 31.01.2014 втратила чинність 31.07.2014 та не могла бути покладена в основу Договору.
Судом встановлено, що Договір припинив свою дію з 15.07.2015 на підставі акта приймання-передачі майна шляхом укладення сторонами додаткової угоди від 23.10.2015 № 1 до Договору.
Відповідно до пункту 2.6 Постанови № 11 розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.
Разом з тим, чинне законодавство України не обумовлює неможливості визнання договору недійсним внаслідок припинення його дії, а лише передбачає спеціальні наслідки такої недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, в разі неможливості повернення виконаного, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, тощо.
Відповідно до пункту 2.9 Постанови № 11 на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.
При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 4 ГПК України господарський суд повинен відмовити у визнанні правочину недійсним, коли ці вимоги ґрунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству.
У розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.
Судом встановлено, що зміст Договору по суті суперечив Закону України «Про оренду державного і комунального майна», Методиці № 786 та Методиці № 629, оскільки був укладений без наявності чинної на момент укладення незалежної оцінки вартості майна, в Договір були вказані результати оцінки, яка була нечинною протягом чотирьох місяців до моменту укладення спірного правочину; розмір орендної плати було визначено на підставі нечинної оцінки вартості майна.
Оскільки, Договір було укладено з урахуванням нечинної оцінки вартості майна, то по суті правочин було укладено в порушення чинного законодавства по суті взагалі без обов'язкової оцінки.
Слід зазначити, що Підприємство звернулося до ФОП ОСОБА_1 з позовом про стягнення 255 647,84 грн. у зв'язку з невиконанням останнім Договору.
Відповідно до частини третьої статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, постановою від 02.03.2016 зі справи № 910/12447/15 Вищого господарського суду України було встановлено, зокрема, таке:
- відповідач звернувся до позивача з листом від 26.11.2014 про надання технічних умов для підключення до електромережі 8 торговельних автоматів, в т.ч. 4,0 кв. м. на першому поверсі та 4,0 кв. м. на другому поверсі пасажирського терміналу «Д» Підприємства, у відповідь на який останній листом від 26.11.2014 №01-22-4333 повідомив ФОП ОСОБА_1 про неотримання від Відділення інформації щодо укладання з відповідачем договору оренди;
- в подальшому, позивач листом 17.01.2015 № 01-22-123 направив відповідачу опитувальний лист та повідомив, що на підставі даних опитувального листа останньому будуть видані технічні умови для підключення до мереж аеропорту;
- відповідач листом б/н від 19.01.2015 направив позивачу опитувальний лист для отримання технічних умов;
- 29.01.2015 між представником позивача та відповідачем підписано акт №63-26-370 прийому передачі з видачею технічних умов;
- 24.02.2015 між позивачем та відповідачем підписано акт №63-28/1-23-4 про включення електроустановки до діючої електромережі аеропорту із застереженням, що підключення до електричної енергії здійснюється, зокрема після підписання договору на комунальні послуги та погодження з Підприємством умов експлуатації кількості та дизайну обладнання;
- 07.04.2015 відповідач листом №16/14 звернувся до позивача з вимогою надати можливість використовувати орендовані приміщення за цільовим призначенням, у відповідь на який останній листом від 15.04.2015 № 01-22-1691 направив відповідачу договір про відшкодування витрат балансоутримувача;
- 05.05.2015 відповідач направив позивачу лист, згідно з яким повідомив аеропорт про неможливість подальшої співпраці, в зв'язку з несприятливим економічними умовами, запропонованими позивачем у проекті договору про відшкодування витрат балансоутримувача;
- крім того, листом від 05.01.2015 відповідач звернувся до Відділення з проханням забезпечити право відповідача на користування орендованим приміщенням, у зв'язку з чим Міністерство інфраструктури України на запит Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області повідомило про відсутність перешкод з боку аеропорту у користуванні орендованим майном;
- 05.05.2015 відповідач повідомив Відділення про відмову від договору оренди державного майна від 26.11.2014 №1640;
- так, суди, пославшись на відсутність перешкод з боку позивача щодо використання відповідачем орендованого майна, залишили поза увагою той факт, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про використання відповідачем майна за цільовим призначенням - для розміщення автоматів для торгівлі гарячими напоями. В той же час, не підключення відповідача до електромереж аеропорту унеможливлювало використання орендованого майна для цілей, визначених у договорі оренди;
- окрім того, висновок судів про невиконання відповідачем приписів пункту 5.11 Договору є не досить обґрунтованим, оскільки наявні в матеріалах справи письмові докази свідчать про неодноразові звернення останнього до балансоутримувача, а також за сприянням щодо вирішення цього питання, до орендодавця стосовно укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача;
- при цьому судами помилково витлумачено звернення відповідача до балансоутримувача з листом про надання технічних умов для підключення до електромережі як дію, не спрямовану на виконання згаданих вище умов договору, оскільки видача технічної документації є передумовою укладення такого договору.
Отже, касаційна інстанція встановила факт не підключення ФОП ОСОБА_1 до електромереж аеропорту, що по суті унеможливлювало використання орендованого майна для цілей, визначених у Договорі.
Таким чином, визнання спірного правочину недійсним не може викликати своїм наслідок повернення сторін у первісний стан, оскільки орендар по суті не використовував приміщення
Відповідно до частини першої статті 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.
Згідно з статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до пункту 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України.
Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог.
З огляду на викладене позов підлягає задоволенню.
За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.
Керуючись статтями 43, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати договір від 26.11.2014 № 1640 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, укладеного Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 15; ідентифікаційний код: 19028107) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (01032, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків: НОМЕР_1), недійсним.
3. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 15; ідентифікаційний код: 19028107) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання даного рішення суду, на користь фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (01032, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків: НОМЕР_1) 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. судового збору.
4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.
Відповідно до частини п'ятої статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання повного рішення шляхом подачі апеляційної скарги до місцевого господарського суду.
Відповідно до статті 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.
Повне рішення складено 24.05.2016.
Суддя І.Д. Курдельчук