Справа № 161/4588/16-а
Провадження № 2-а/161/283/16
27 квітня 2016 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Ковтуненка В.В.,
при секретарі Царюк Н.М.,
з участю позивача ОСОБА_1,
відповідача Капустинського М.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луцьк адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у м. Луцьку Капустинського Максима Юрійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом. В обгрунтування заявленого позову посилається на те, що 28 березня 2016 року інспектором роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у м. Луцьку Капустинським М.Ю. відносно нього винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 122 КУпАП. Згідно постанови, 28 березня 2016 року о 17.02 годин в місті Луцьк, вулиця Відродження, 40, під час руху т/з користувався засобами зв'язку, тримаючи їх у руках, а саме - розмовляв по мобільному телефону. Зазначає, що засобами мобільного зв'язку не користувався. Відповідачем не було з'ясовано та доведено обставини, які б свідчили про наявність в діях позивача проступку, за який встановлено адміністративну відповідальність. При винесенні постанови відповідачем були порушені права позивача та допущено ряд процесуальних порушень, зокрема не відібрано пояснень від свідків, його пояснень, не враховано особу порушника, ступінь вини, майновий стан, обставини що пом'якшують та обтяжують відповідальність. Просить суд скасувати постановуінспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у м. Луцьку Капустинського Максима Юрійовича серії ПС2 № 834732 від 28 березня 2016 року про адміністративне правопорушення та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо позивача за порушення ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Позивач в судовому засіданні заявлений позов підтримав з підстав, викладених в позовній заяві, просив позов задовольнити.
Відповідач, суб'єкт владних повноважень, в судовому засіданні заявлений позов не визнав та пояснив, що ним вчинено всі дії щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Просив відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові матеріали справи та відеозаписи, які надані відповідачем, суд приходить до висновку, що заявлений позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судом при розгляді справи встановлено та підтверджено самим відповідачем, що 28 березня 2016 року близько 17.00 годин, на АЗС «ВОГ» було зупинено автомобіль Ауді 80 під керуванням позивача. За твердженням відповідача, позивач керуючи автомобілем по території АЗС тримав у руках мобільний телефон та розмовляв по мобільному телефону.
Відповідно до вимог підпункту Д пункту 2.9 Правил дорожнього руху України затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року та введених в дію з 01 січня 2002 року з послідуючими змінами та доповненнями, водієві забороняється під час руху транспортного засобу користуватися засобами зв'язку, тримаючи їх у руці (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ниминевідкладного службового завдання).
Таким чином даною нормою права чітко визначено, що водієві забороняється під час руху транспортного засобу користуватися засобами зв'язку. Також частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопрушення передбачена відповідальність саме за користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання). При цьому даними нормами права не передбачено заборони водієві під час керування транспортним засобом тримати засоби зв'язку у руці.
За приписами статей 121 - 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративна відповідальність за даними нормами права настає лише за вчинення адміністративного правопорушення під час керування транспортним засобом. Однак адміністративна відповідальність не настає під час руху транспортного засобу, так як до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху притягається водій транспортного засобу і лише під час керування транспортним засобом та порушення правил дорожнього руху.
Відповідно до вимог пункту 1.10 Правил дорожнього руху України затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року та введених в дію з 01 січня 2002 року з послідуючими змінами та доповненнями, водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-мащиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тичасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Відповідно до вимог пункту 1.10 Правил дорожнього руху України затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року та введених в дію з 01 січня 2002 року з послідуючими змінами та доповненнями, проїзна частина - елемент дороги, призначений для руху нерейкових транспортних засобів. Дорога може мати декілька проїзних частин, межами яких є розділювальні смуги.
Відповідно до вимог пункту 1.10 Правил дорожнього руху України затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року та введених в дію з 01 січня 2002 року з послідуючими змінами та доповненнями, прилегла територія - територія, що прилягає до краю проїзної частини та не призначена для наскрізного проїзду, а лише для в'їзду до дворів, на стоянки, автозаправні станції, будівельні майданчики тощо або виїзду з них.
Таким чином, позивач керуючи транспортним засобом, рухався по прилеглій території, а не по проїзній частині вулиці Відродження, навпроти будинку № 40. При цьому, Правилами дорожнього руху України затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року та введених в дію з 01 січня 2002 року з послідуючими змінами та доповненнями відповідальність може наставати лише при керуванні транспортним засобом по проїзній частині, а не по прилеглій території
Також судом встановлено і це підтверджено самим відповідачем, що транспортний засіб під керуванням позивача було зупинено його напарником, рядовим поліції ОСОБА_3, з вікна службового автомобіля, не припиняючи його руху, шляхом подачі голосової команди ОСОБА_4 про зупинку транспортного засобу. Проте, в подальшому, всі дії щодо притягнення ОСОБА_4 до адміністратвиної відповідальності були вчинені інспектором роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у м. Луцьку Капустинським М.Ю.
Відповідно до вимог підпункту а пункту 8.9 Правил дорожнього руху України затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року та введених в дію з 01 січня 2002 року з послідуючими змінами та доповненнями, вимога про зупинку транспортного засобу подається працівником міліції жезлом або рукою, що вказує на цей транспортний засіб. Водій повинен зупинити транспортний засіб у місці, на яке йому буде вказано, з дотриманням правил зупинки.
Таким чином даною нормою права чітко визначено, що вимога про зупинку транспортного засобу подається лише працівником міліції жезлом або рукою, що вказує на цей транспортний засіб. При цьому даною нормою права не передбачено, що вимога про зупинку транспортного засобу може подаватися працівником поліції. А тому працівник поліції, у відповідності до даної норми права, взагалі не наділений правом на зупинку транспортного засобу. Також таким правом поліцейський не наділений і статею 35 Закону України «Про національну поліцію», оскільки в даній статті зазначено та чітко визначено «може зупинити транспортний засіб», однак не визначено «має право зупинити транспортний засіб», тобто поліцейський не наділений правом зупиняти транспортні засоби.
Також судом встановлено і це підтверджено самим відповідачем, що після повної зупинки транспортного засобу позивача, останній підійшов до автомобіля, представився, пояснив причину зупинки, при цьому попросив надати посвідчення водія та технічний паспорт на автомобіль. Повідомив позивачу, що ним буде винесено постанову за частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Таким чином, дії по притягненню позивача до адміністративної відповідальності, які вчинені безпосередньо інспектором роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у м. Луцьку Капустинським М.Ю., який не виявив адміністративне правопорушення та не зупиняв транспортний засіб під керуванням позивача. Однак, виніс оскаржувану постанову, якою позивача притягнув до адміністративної відповідальності та наклав адміністративне стягнення є неправомірними.
Відповідно до статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Судом достовірно встановлено та підтверджується самим відповідачем, що після вчинення відповідачем вищезазначених дій, останній не в повному обсязі роз'яснив позивачу права та обов'язки. Однак, відповідач при оголошенні позивачу прав та обов'язків, хибно зазначив норму КУпАП, якою передбачені права та обов'язки особи, яка притягається до адміністративної відповідальності і не в повній мірі оголосив всі права та обов'язки. Таким чином відповідачем грубо порушено вимоги статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Також судом при розгляді справи встановлено, що 28 березня 2016 року відповідачем по справі було винесено постанову серії ПС2 № 834732 (а.с. 3), якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу 425 гривень.
Оскаржувана постанова складена відповідачем в присутності позивача, який під час складання постанови перебував у своєму автомобілі. Після складання постанови відповідач оголосив зміст постанови та під розписку вручив позивачу копію оскаржуваної постанови.
Відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або
свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Також судом достовірно встановлено, і це визнається відповідачем, що при винесенні оскаржуваної постанови у відповідача не було взагалі будь-яких доказів у відповідності до вказаної норми права, що підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопрушення, передбаченого частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. А тому незрозуміло на підставі чого відповідач зробив висновок про наявність достатніх підстав для прийняття оскаржуваної постанови та притягнення позивача до адмінстративної відповідальності.
При цьому оскаржувана постанова винесена посадовою особою органу Національної поліції, яка уповноважена КУпАП на розгляд справ про адміністративні правопорушення. Відповідно до ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 44-1, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.
Відповідно до статті 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 246 Кодексу України про адміністративні правопорушення порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Судом встановлено, що 28 березня 2016 року в м. Луцьку на території АЗС «ВОГ», яка розташована на прилеглій території до проспекту Відродження, навпроти житлового будинку № 40, відповідачем було винесено оскаржувану постанову. При цьому, відповідач в оскаржуваній постанові щодо місця розгляду справи та винесення оскаржуваної постанови вказує: місто Луцьк, вулиця Відродження, 40. Однак, таке твердження не відповідає дійсності, що вказує на неповне з'ясування всіх обставин щодо дійсного місця розгляду справи.
Як вбачається із змісту оскаржуваної постанови, що відповідач, розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення, установив.
При цьому судом достовірно встановлено, і це підтверджено самим відповідачем, що взагалі відсутні будь-які матеріали про вчинення адміністративного правопорушення позивачем. А тому є незрозумілим твердження, які саме матеріали міг розгляднути відповідач із-за їх відсутності.
Також із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що відповідач установив, що позивач керуючи транспортним засобом 28 березня 2016 року о 17.02 годині в м. Луцьку вулиця Відродження, 40, при цьому не вказано саме де, тобто не зроблено прив'язки щодо конкретного місця, під час руху транспортного засобу. Так як судом достовірно встановлено, що на думку відповідача, позивачем було вчинено адміністративне правопорушення на території АЗС «ВОГ», яка розташована на прилеглій території до проспекту Відродження, навпроти житлового будинку № 40.
Однак підставою стверджувати про наявність правопорушення є сам факт керування транспортним засобом, а не рух транспортного засобу.
Так як згідно пункту 1.10 Правил дорожнього руху України затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року та введених в дію з 01 січня 2002 року з послідуючими змінами та доповненнями, транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Також в оскаржуваній постанові відповідач вказує про те, що позивач користувався засобами зв'язку тримаючи їх у руках, а саме розмовляв по мобільному телефону. При цьому, жодних доказів на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення саме під час керування транспортним засобом, що дійсно позивач розмовляв по мобільному телефону і він його тримав рукою біля вуха.
Також із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що відповідач керуючись положеннями статей 33 та 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення постановив: застосувати до позивача адміністративне стягнення у вигляді штрафу 425 гривень.
При цьому в порушення вимог пункту 1 статті 11 Загальної декларації прав людини, пункту 2 статті 6 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод , пункту 2 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, принципу 36 Звіду принципів захисту всіх осіб щодо презумпції невинуватості. Позивача не було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частино 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення.
У відповідності до вимог ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
Відповідно до статті 34 Кодексу України про адміністративні правопорушення обставинами, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються:
1) щире розкаяння винного;
2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;
3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;
4) вчинення правопорушення неповнолітнім;
5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.
Законами України може бути передбачено й інші обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Орган (посадова особа), який вирішує справу про адміністративне правопорушення, може визнати пом'якшуючими і обставини, не зазначені в законі.
Відповідно до статті 35 Кодексу України про адміністративні правопорушення обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються:
1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;
2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення;
3) втягнення неповнолітнього в правопорушення;
4) вчинення правопорушення групою осіб;
5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;
6) вчинення правопорушення в стані сп'яніння. Орган (посадова особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою.
Відповідно до статті 277 Кодексу України про адміністративні правопорушення справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Відповідно до статті 277-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.
Відповідно до статті 278 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання:
1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи;
2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення;
3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду;
4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали;
5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Відповідно до статті 279 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу.
Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і
обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.
Судом достовірно встановлено і це визнається самим відповідачем, що вказані вимоги законодавства ним взагалі не виконано при притягненні позивача до адміністративної відповідальності.
У відповідності до вимог статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення, транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Судом встановлено і це вбачається із змісту оскаржуваної постанови а також підтверджено самим відповідачем, що вона не відповідає даним вимогам статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки в ній всупереч вимогам даної норми права містяться суперечливі дані.
Відповідно до статті 285 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови в той же строк вручається або висилається потерпілому на його прохання. Копія постанови вручається під розписку. У разі якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.
Судом достовірно встановлено, що відповідачем виконано дані вимоги законодавства, так як позивачу оголошено зміст та вручено під розписку копію оскаржуваної постанови.
Відповідно до вимог частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Як вбачається із змісту позовної заяви, що позивач просить лише скасувати постанову відповідача. При цьому, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко визначено, що лише визнавшим дії, бездіяльність, рішення протиправними, можна їх скасувати. Оскільки, суд з метою захисту прав та законних інтересів позивача, має право вийти за межі позовних вимог, так як позивачем не заявлено вимогу про визнання дій відповідача при притягненні позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення - протиправними. А тому суд визнає дії відповідача протиправними, на підстиаві фактів, які встановлені в ході судового розгляду справи по суті.
Приймаючи до уваги викладене та враховуючи, що відповідачем не було виявлено вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 статті 122 КУпАП. Зупинка транспортного засобу позивача відбулася з грубим порушенням правил дорожнього руху, не відповідачем, а його напарником. Після чого відповідачем було вчинено всі неправомірні та протизаконні дії, а також вчинено ряд дій з грубим порушенням вимог Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року та введених в дію з 01 січня 2002 року з послідуючими змінами та доповненнями, статей 251, 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статті 35 Закону України «Про національну поліцію» по притягненню позивача до адміністративної відповідальності та винесення оскаржуваної постанови. А також те, що відповідачем не вчинено всі передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення процесуальні дії для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В результаті незрозуміло, на підставі чого відповідач зробив висновок про наявність достатніх підстав для прийняття оскаржуваної постанови. А тому за таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову шляхом визнання дій інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у м. Луцьку Департаменту патрульної поліції Головного управління національної поліції у Волинській області Капустинського Максима Юрійовича при притягненні ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення - протиправними та скасування постанови.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 33 - 35, 213, 222, 245, 246, 251, 255, 258, 277, 277-2, 278, 279, 280, 283, 285 КУпАП, ст.ст. 2, 11, 158-164, 171-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у м. Луцьку Капустинського Максима Юрійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити повністю.
Визнати дії інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у м. Луцьку Капустинського Максима Юрійовича при притягненні ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення - протиправними.
Постанову інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у м. Луцьку Капустинського Максима Юрійовича серії ПС2 № 834732 від 28березня 2016 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення і накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді адміністративного штрафу в сумі 425,00 гривень - визнати протиправною та скасувати.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя: В.В. Ковтуненко
Постанова в повному об'ємі
складена 10 травня 2016 року