33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
16 травня 2016 р. Справа № 903/22/16
Господарський суд Рівненської області у складі судді Войтюка В.Р., розглянувши матеріали справи
за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "БАУ-Інвест"
до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Україна
про зобов'язання повернути об'єкт оренди за договором оренди №2/11 від 10.03.2011р..
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_3 (дов. № 1 від 26.01.2016 р.);
від відповідача: ОСОБА_4 (дов. № б/н від 11.08.2014 р.);
від відповідача: ОСОБА_5С (дов. № б/н від 10.06.2015 р.).
ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "БАУ- Інвест" звернулось з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Україна" про зобов'язання повернути об'єкт оренди за договором оренди № 2/11 від 10 березня 2011 року.
Позовні вимоги обґрунтовує таким:
Між ТзОВ "БАУ - Інвест" та ТзОВ "ОСОБА_2 Україна" 10 березня 2011 року укладено договір оренди № 2/11, відповідно до умов якого ТзОВ "БАУ - Інвест" (орендодавець) передало, а ТзОВ "ОСОБА_2 Україна" (орендар) прийняло в строкове платне володіння та користування об'єкт оренди: земельну ділянку площею 8010 м2 в с. Велика Омеляна Рівненського району Рівненської області на вул. Присадибна, 9 Б, інженерні комунікації (мережі водопостачання і водовідведення) та частину цегляної огорожі. Передача майна оформлена підписаним сторонами актом приймання-передачі від 10 березня 2011 року.
Відповідно до п.1.4 договору об'єкт оренди передається орендарю з метою будівництва і обслуговування рухомого розчинного бетонного вузла, а також здійснення продажу, ремонту, зберігання і обслуговування будівельних, рухомих та інших кранів та будівельної техніки, а також здійснення іншої господарської діяльності орендаря згідно статуту.
У п. 9.2 договору сторони визначили строк дії договору: з моменту його підписання сторонами до 1 грудня 2013 року.
Оскільки жодна із сторін не заявила про припинення або зміну договору до 30 грудня 2013 року, договір продовжив свою дію на 2 роки згідно умов п. 9.3 договору.
Листом від 04 серпня 2015 року № 20 позивач повідомив відповідача про свою відмову продовжувати дію договору, як це передбачено у п. 9.7 договору, у зв'язку з чим договір припинив свою дію 1 грудня 2015 року.
Як передбачено у п.1.10 договору, у випадку припинення договору, об'єкт оренди передається не пізніше 50 днів з дня припинення такого договору по акту з підписами сторін на умовах, визначених цим договором.
За наведених обставин позивач звернувся до відповідача з проханням повідомити ТзОВ "БАУ - Інвест" про готовність ТзОВ "ОСОБА_2 Україна" повернути об'єкт оренди за договором № 2/11 від 10 березня 2011 року, вказавши місце та час підписання акта приймання-передачі майна від орендаря орендодавцю (лист від 01 грудня 2015 року № 27).
Проте, у відповіді № 10/12/15 від 10 грудня 2015 року відповідач запропонував позивачу утриматись від вчинення дій, що суперечать договірним зобов'язанням між сторонами та неухильно виконувати умови чинного договору.
У поясненнях від 04 квітня 2016 року позивач додатково зазначає, що рішенням господарського суду Волинської області від 16 червня 2015 року у справі № 903/360/15 за позовом ТзОВ "БАУ-Інвест" до ТзОВ "ОСОБА_2 Україна" про стягнення 101 876 грн. 33 коп. заборгованості по договору оренди № 2/11 від 10 березня 2011 року за період з вересня 2014 року по лютий 2015 року, що проти розірвання договору оренди відповідач заперечує, так як вважає, що своєчасна оплата орендних платежів не може бути правовою підставою для розірвання договору в судовому порядку.
Таким чином, при розгляді такої справи у червні 2015 року сторони посилались на договір оренди № 2/11 від 10 березня 2011 року і жодним чином не згадувалось про договір оренди № 3/14 від 1 грудня 2013 року, який, на думку відповідача, діяв на той час замість договору № 2/11 від 10 березня 2011 року.
Більше того, листом № 16 від 1 липня 2015 року ТзОВ "БАУ-Інвест" направило на адресу ТзОВ "ОСОБА_2 Україна" проект змін та доповнень до договору оренди № 2/11 від 1 квітня 2011 року. У відповідь ТзОВ "ОСОБА_2 Україна" зазначило, що вважає допустимим зміну розміру орендної плати та направило свій проект договору оренди від 01 серпня 2015 року (лист № 27/07/15 від 27 липня 2015 року).
Тобто, у період, коли на думку відповідача діє новий договір № 3/14 від 1 грудня 2013 року, він проводить переговори щодо внесення змін до договору оренди № 2/11 від 10 березня 2011 року.
На думку позивача, наведене спростовує доводи відповідача, що між сторонами виникли та тривають правовідносини на підставі договору оренди № 3/14 від 1 грудня 2013 року.
Окрім того, позивачем 10 травня 2016 року долучено до справи додаткові пояснення у яких він звертає увагу суду на такі обставини.
Умовами пункту 9.2 договору № 2/11 було встановлено строк його дії до 01 грудня 2013 року, тому ТзОВ “БАУ-Інвест” листом від 12 листопада 2013 року № 34 надіслало на адресу ТзОВ “ОСОБА_2 Україна” підписаний зі сторони офертанта проект договору оренди № 3/14 від 01 грудня 2013 року у двох примірниках, один з яких просило надіслати на адресу ТзОВ “БАУ-Інвест” після його підписання зі сторони орендаря протягом 20 днів з дати одержання такої пропозиції. На підтвердження таких обставин позивач надав суду проект договору оренди № 3/14 від 01 грудня 2013 року, супровідний лист № 34 від 12 листопада 2013 року та поштову квитанцію про надіслання рекомендованого листа.
Акцепт на пропозицію укласти новий договір оренди позивач не отримав, а тому вважав, що між сторонами продовжуються правовідносини, що виникли згідно договору оренди № 2/11 від 10 березня 2011 року, як це передбачено пунктом 9.3 згаданого Договору.
Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України (далі і ЦК), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно вимог статті 17 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, що діяла 01 грудня 2013 року) передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.
У матеріалах справи міститься копія акта приймання-передачі майна за договором оренди №2/11 від 10 березня 2011 року. Проте, існування підписаного сторонами акту повернення такого майна орендодавцю та/або акту приймання-передачі майна за договором і оренди № 3/14 від 01 грудня 2013 року судом не встановлено.
Оскільки відповідачем не повернуто позивачу підписаний договір оренди № 3/14 від 01 грудня 2013 року та не здійснено повернення орендованої земельної ділянки по договору оренди № 2/11 від 10 березня 2011 року, позивач приходить до висновку, що в силу вимог пункту 8 статті 181 ГК України договір оренди № 3/14 від 01 грудня 2013 року слід вважати не укладеними (такими що не відбулися).
Зі змісту пункту 2.6 постанови пленуму ВГСУ "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року № 11 слідує, що не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими):
- відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма штатними для даного правочину умовами);
- не отримано акцепт стороною, що направила оферту;
- не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача;
- не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину.
Відповідач у відзиві від 11 лютого 2016 року позов заперечив, мотивуючи таким:
01 грудня 2013 року за результатами переговорів сторони дійшли згоди укласти договір оренди № 3/14, на підставі якого ТзОВ "ОСОБА_2 Україна" користується об'єктами оренди, визначеними в п.1.2. Договору 2.
Пропозиція укласти договір оренди № 3/14 від 01 грудня 2013 року була виражена позивачем шляхом надсилання поштовим відправленням підписаних та скріплених печаткою в двох примірників договору оренди № 3/14, яка на виконання ч.2 ст. 638 Цивільного кодексу України, була прийнята (акцептована) відповідачем.
Сторони домовились, що усі попередні угоди/договори, протоколи про наміри та будь-які інші усні чи письмові домовленості щодо питань, які так чи інакше стосуються цього Договору, втрачають юридичну силу (п.14.4. Договору 2).
Вказав, що посилання позивача на чинність договору оренди № 2/11 від 10 березня 2011 року до 30 грудня 2015 року не відповідають дійсності, а одностороння відмова від Договору 2 є безпідставною, необґрунтованою та такою, що суперечить вільним домовленостям між сторонами та чинному законодавству.
Звернув увагу, що Договір 2 діє до 31 грудня 2016 року (п. 10.2). Крім того, 23 жовтня 2015 року ТзОВ "ОСОБА_6 Україна" було направлено лист на адресу ТзОВ "Бау-Інвест" про продовження строку дії договору оренди № 3/14 від 01 грудня 2013 року до 31 грудня 2019 року. А листом від 10 грудня 2015 року надіслано прохання утриматись від вчинення дій, що суперечать договірним зобов'язанням між сторонами та неухильно виконувати умови чинного договору (Договору оренди № 3/14 від 01 грудня 2013року).
Зазначив, що строк виконання зобов'язання по поверненню об'єктів оренди, визначений п.1.10 Договору 2, ще не настав, а права позивача, як орендодавця, ніяким чином не порушуються та не оспорюються.
Вважає позов є передчасним, оскільки порушення договірних зобов'язань зі сторони відповідача не вбачається, що є самостійною підставою для відмови в позові. В підтвердження послався на позицію Вищого господарського суду України, викладену в п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Відповідачем також 02 березня 2016 року та 11 травня 2016 року надано додаткові пояснення по справі з яких убачається, що пропозиція щодо укладання Договору оренди № 3/14 від 01 грудня 2013 року була прийнята відповідачем, про що було повідомлено позивача шляхом передачі підписаного примірника Договору оренди № 3/14 від 01 грудня 2013 року. Також зауважує, що здійснення розрахунків з орендної плати з посилання в платіжних дорученнях в графі "призначення платежу" на Договір оренди № 2/11 від 10 березня 2011 року було помилковим, що в подальшому було виявлено відповідачем та виправлено.
Самовільне виправлення позивачем призначення платежу та посилання в податкових накладних на договір від 01 квітня 2011 року № 2/11, якого взагалі не було укладено, свідчить про ігнорування наявного Договору оренди № 3/14 від 01 грудня 2013 року, з метою ухилення від виконання договірних зобов'язань з незрозумілих причин.
Договір оренди № 2/11 від 10 березня 2011 року не був автоматично поновлений Сторонами на два роки, так як це суперечило ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та волевиявленню відповідача, тому станом на дату із звернення із позовом у позивача не було підстави для такого звернення, що на думку відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.
01 грудня 2013 року Сторонами укладено Договір оренди № 3/14 від 01 грудня 2013 року, строк виконання зобов'язання за яким, ще не настав, а права позивача як Орендодавця ніяким чином не порушуються та не оспорюються.
Заслухавши пояснення представників сторін, давши оцінку доказам, суд прийшов до висновку, що у позові слід відмовити з огляду на таке.
Між ТзОВ "БАУ - Інвес" та ТзОВ "ОСОБА_2 Україна" 10 березня 2011 року укладено договір оренди № 2/11, відповідно до умов якого ТзОВ "БАУ - Інвест" (орендодавець) передало, а ТзОВ "ОСОБА_2 Україна" (орендар) прийняло в строкове платне володіння та користування об'єкт оренди: земельну ділянку площею 8010 м2 в с. Велика Омеляна Рівненського району Рівненської області на вул. Присадибна, 9 Б, інженерні комунікації (мережі водопостачання і водовідведення) та і частину цегляної огорожі. Передача майна оформлена підписаним сторонами актом j приймання-передачі від 10 березня 2011 року.
Відповідно до п.1.4 Договору об'єкт оренди передається орендарю з метою будівництва і обслуговування рухомого розчинного бетонного вузла, а також; здійснення продажу, ремонту, зберігання обслуговування будівельних, рухомих і інших кранів та будівельної техніки, а також здійснення іншої господарської діяльності орендаря згідно статуту.
У п. 9.2 Договору сторони визначили строк дії Договору: з моменту його і підписання сторонами до 01 грудня 2013 року.
Оскільки жодна із сторін не заявила про припинення або зміну Договору до 30 грудня 2013 року, Договір продовжив свою дію на 2 роки згідно умов п. 9.3 Договору.
Договір за своїм змістом є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання §1, §3, §4 глави 58 ЦК України та статей 283 - 286, 291 глави 30 ГК України.
Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, врегульованих статтями 173, 174, 175 ГК України та статтями 11, 202, 509 ЦК України, які є обов'язковими для виконання сторонами згідно вимог статті 629 ЦК України.
Відповідно до ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції 11 серпня 201З року, так і в редакції від 20 грудня 2015 року), у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим па той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Додаткова угода до Договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.
Посилання Позивача на п. 9.2 Договору оренди № 2/11 від 10 березня 2011 року, відповідно до якого Договір автоматично продовжив свою дії без укладення додаткової угоди не відповідає чинному законодавству. Така ж позиція. викладена Постанові Верховного України від 25 лютого 2015 року у справі № 6-219цс14, у якій описані два випадки пролонгації договору оренди, відповідно до ст. 33 ЗУ "Про оренду землі".
Так, Верховний суд України, у своїй Постанові від 25 грудня 2015 року у справі М6-219цс14 зазначає:
"... у частині першій статті 777 ЦК України законодавець закріпив переважне право наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права.
Крім того, стаття 764 ЦК України передбачає таку правову конструкцію, як поновлення договору найму, яка зводиться по суті до автоматичного продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, по-перше, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, та, по-друге, відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.
Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди.
Так, у частинах першій та п'ятій статті 33 цього Закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.
Для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором, орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.
Частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачена інша підстава поновлення договору оренди: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Частинами восьмою, дев'ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку; відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.
Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, які передбачені частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує свої обов'язки за договором, відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди, сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди...".
Проте, Орендарем не було використано переважного права перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк, а також Договір оренди не було автоматично поновлено, так як жодної додаткової угоди не укладалося, відтак не можна вважати продовженим Договір оренди № 2/11 від 10 березня 2011 року. Крім того, позивач зазначає, що Договір оренди № 2/11 від 10 березня 2011 року було продовжено на 2 роки, що також суперечить законодавству, так як норми законодавства прямо передбачають, що при автоматичному поновленні договору, договір поновлюється на той самий строк.
Пункт 18.3. Договору оренди № 2/11 від 10 березня 2011 року (а у примірнику Договору Позивача - п.9.3) встановлює: якщо Орендар не використав це право в вищезазначеній формі, то договір оренди автоматично (без укладення додаткових договорі в і угод) продовжує дію на 2 роки. Цей пункт Договору суперечить вимогам законодавства України (ст. 33 Закону України "Про оренду землі").
Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Частина 1 ст. 627 ЦК України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тобто, можна дійти до висновку, що Пункт 18.3. Договору оренди № 2/11 від 10 березня 2011 року (а у примірнику Договору Позивача - п.9.3) суперечить законодавству України.
Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. (ч.1 ст. 215 ЦК України)
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
01 грудня 2013 року за результатами переговорів, вільно, сторони дійшли згоди укласти Договір оренди № 3/14, на підставі якого ТзОВ "ОСОБА_2 Україна" користується об'єктами оренди, визначеними в п.1.2. Договору № 3/14.
Пропозиція укласти договір оренди № 3/14 від 01 грудня 2013 року була виражена позивачем шляхом надсилання поштовим відправленням підписаних та скріплених печаткою двох примірників договору оренди № 3/14.
Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. В свою чергу, ч.1 ст. 640 ЦК України встановлює, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Вказана норма не регламентує порядок надання відповіді стороною договору та форми такої відповіді.
Суд звертає увагу, що строк дії Договору оренди № 2/11 від 10 грудня 2011 року зазначений у наданому Позивачем примірнику цього Договору закінчується 01 грудня 2013 року. Саме 01 грудня 2013 року датований Договір № 3/14, що свідчить про те, що у відповідача лише змінилась формальна підстава, що дає право користування об'єктами оренди, проте відносини оренди між сторонами існують до сьогодні.
Судом встановлено, що протягом строку дії Договору № 3/14 в платіжних дорученнях ТзОВ "ОСОБА_2 Україна" на оплату послуг оренди ТзОВ "Бау-Інвест" було зазначено наступне призначення платежу: "згідно договору № 2/11 від 10 березня 2011 року". Таку обставину було виявлено внаслідок проведення внутрішнього аудиту ТзОВ "ОСОБА_2 Україна".
У платіжному дорученні № 1 від 29 січня 2016 року та платіжному дорученні № 2454 від 29 лютого 2016 оку призначення платежу викладено наступним чином: "за послуги оренди промислового майданчику, зг. договору № 3/11 від 01 грудня 2013 року. Проте, в податковій накладній від 29 січня 2016 року, складеній ТзОВ "Бау-Інвест" номер та дата договору оренди були виправлені та в графі "ОСОБА_3 цивільно-правового договору" зазначено договір оренди від 01 квітня 2011 року № 2/11, хоча такий договір взагалі не укладався. В кожній податковій накладній в графі "ОСОБА_3 цивільно-правового договору" зазначено договір оренди від 01 квітня 2011 року № 2/11, а не договір оренди від 10 березня 2011 року № 2/11 чи договір оренди від 01 грудня 2013 року № 3/14.
За час дії Договору оренди № 2/11 від 10 березня 2011 року в платіжних дорученнях ТзОВ "ОСОБА_2 Україна" на оплату послуг оренди ТзОВ "Бау-Інвест" було зазначено наступне призначення платежу: "оплата за послуги оренди промислового майданчика за січень 2012р., зг. Договору від 10 квітня 2008 року". Таку обставину виявлено, внаслідок внутрішнього аудиту, та виправлено, з 20 червня 2012 року платежі проводились із зазначенням відповідного призначення.
Слід також відмітити, що в Актах звіряння розрахунків між ТзОВ "Бау-Інвест" та ТзОВ "ОСОБА_2 Україна" станом на 31 серпня 2014 року та 01 січня 2015 - 11 грудня 2015 року в графі "За результатами звіряння рахунків та документів за" написано від руки прописом "послуги оренди промислового майданчику, за дог. 2/11 від 10 березня 2011 року".
З огляду на вище викладене, варто відмітити, що пропозиція щодо укладання Договору оренди № 3/14 від 01 грудня 2013 року була прийнята відповідачем.
Здійснення розрахунків з орендної плати з посиланням в платіжних дорученнях в графі "призначення платежу" на Договір оренди № 2/11 від 10 березня 2011 року було помилковим, що в подальшому виявлено та виправлено відповідачем.
Частина 2 статті 180 Господарського кодексу України встановлює, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Правова позиція Верховного Суду України викладена у справі № 6-127цс13 зводиться до того, що важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки є вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент: 1) досягнення угоди з усіх істотних умов; 2) складання та скріплення підписом письмового документа.
Варто також зазначити, що на момент укладення Договору оренди № 3/14 між Сторонами вже фактично існували відносини оренди і об'єкт оренди вже перебував у користуванні Орендаря, а відтак повторна передача цього об'єкту не була необхідною.
Наявний в матеріалах справи акт приймання-передачі майна по договору оренди № 2/11 був начебто підписаний Сторонами 10 березня 2011 року, проте з цим не можна погодитись. На відбитку печатки ТзОВ "ОСОБА_2 Україна", що міститься на акті в місці для печатки зазначено адресу ТзОВ "ОСОБА_2 Україна" - Волинська обл., м. Луцьк, хоча станом на дату зазначену в цьому акті (10 березня 2011 року) місцезнаходження ТзОВ "ОСОБА_2 Україна" було наступним: 33027, м. Рівне, вул. Орлова, 47. Вказане свідчить про те, що акт був складений та написаний значно пізніше дати, зазначеної в самому акті. Відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТзОВ "ОСОБА_2 Україна" № 7 від 27 березня 2012 року, лише 27 березня 2012 року вирішено змінити місцезнаходження ТзОВ "ОСОБА_2 Україна" на наступне: 43023, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Конякіна, буд. 18 а. Тому посилання позивача на наявність підписанню акту приймання-передачі майна по Договору оренди як визначальної обов'язкової умови дійсності Договору (чи Договору № 2/11 від 10 березня 2011 року та Договору 3/14 від 01 грудня 2013 року) є не обґрунтованим та таким, що суперечить існуючим між сторонами відносинам.
Рішення господарського суду Волинської області у справі № 903/360/15 від 16 червня 2015 року не містить висновків суду щодо чинності Договору оренди № 3/14, так як цей Договір взагалі не досліджувався судом. Предметом судового розгляду у справі № 903/360/15 було стягнення заборгованості.
Відповідно ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім випадків встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть учать ті самі сторони або особа, щодо якої встановлено ці обставини. З огляду на те, що рішенням господарського суду Волинської області у справі № 903/360/15 від 16 червня 2015 року встановлено лише обставину наявності у ТзОВ "ОСОБА_2 Україна" заборгованості по орендній платі, то воно не може бути преюдиційним у справі № 903/22/16.
Окрім того, відповідачем на орендованій території зведено об'єкти нерухомості на які зареєстровано право власності в установленому законом порядку.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно вимог ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Особа може бути позбавлена права влансоті або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку встановленому законом.
З огляду на вище викладеного та на підставі ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. .ст. 526, 530, 629, 631 ЦК України, ст. ст. 1, 49, 59, 82 ГПК України, суд -
1. Відмовити ОСОБА_1 з обмеженою відповідальність "БАУ-Інвест" в позові до товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Україна" про зобов'язання повернути об'єкт оренди за Договором оренди № 2/11 від 10 березня 2011 року повністю.
Суддя Войтюк В.Р.
Повний текст рішення складено 23 травня 2016 року.
Віддруковано 3 примірники:
1 - до справи;
2 - позивачу рекомендованим (33027, м. Рівне, вул. Орлова, 47);
3 - відповідачу рекомендованим (43023, м. Луцьк, вул. Коньякіна, 18а).