79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
16.05.2016р. Справа№ 914/1203/15
За позовом: Приватного підприємства Виробничої Фірми “АСТ”, м.Львів
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю “Тотал”, м. Дніпропетровськ
до відповідача-2: Приватного підприємства “Новатор Юкрейн”, м. Львів
про стягнення 187 250, 37 грн.
Суддя Манюк П.Т.
При секретарі Підкостельній О.П.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - представник
від відповідача-1: не з'явився
від відповідача-2: не з'явився
Зміст ст. 22 ГПК України представнику позивача роз'яснено.
Розглядається справа № 914/1203/15 за позовом Приватного підприємства Виробничої Фірми “АСТ” до відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю “Тотал”, до відповідача-2 - Приватного підприємства “Новатор Юкрейн” про стягнення 154 400, 17 грн.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.06.2015 р. у справі № 914/1203/15, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2015 р., у позові відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2016 р. касаційну скаргу Приватного підприємства Виробничої Фірми "АСТ" задоволено. Рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2015 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2015 р. у справі № 914/1203/15 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.03.2016 р. справу № 914/1203/15 прийнято до провадження та призначено її розгляд в судовому засіданні на 11.04.2016 р.
Розгляд справи відкладався з підстав викладених у відповідній ухвалі суду.
В судових засіданнях, представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити з підстав викладених в позовній заяві та усних поясненнях. Крім того, представником позивача була подана заява про збільшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, в якій він просить суд стягнути з відповідача-1 на користь позивача 187 250, 37 грн., з яких: 86 400, 00 грн. основний борг; 3 661, 93 грн. 3% річних; 37 889, 80 грн. інфляційні втрати; 10 220, 64 грн. пені; 48 078, 00 грн. проценти за користування товариним кредитом та з відповідача-2 1 000, 00 грн. боргу за договором поруки.
Представник відповідача-1 в судові засідання не з'явився, однак на адресу суду надіслав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги заперечив та просив відмовити у їх задоволенні.
Відповідач-2 вимог суду, зазначених в ухвалах про порушення справи та про відкладення справи не виконав, витребуваних доказів не подав, явки свого представника в засідання суду не забезпечив. Ухвали про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи скеровувалися відповідачу, відповідно до вимог ст. 64 ГПК України за адресою вказаною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Приватне підприємство Виробнича Фірма “АСТ” (надалі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Тотал” (надалі - відповідач-1) та до Приватного підприємства “Новатор Юкрейн” (надалі - відповідач-2) про стягнення 187 250, 37 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).
В обгрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що 03 січня 2013 року між позивачем (постачальник) та відповідачем-1 (покупець) було укладено договір поставки № 15/01/2014 (надалі - договір), згідно умов якого позивач передає, а відповідач-1 приймає у власність для використання у своїй підприємницькій діяльності продукцію та зобов'язується оплатити її вартість.
Відповідно до п. 4.1 договору, відповідач-1 зобов'язується оплатити поставлену йому продукцію протягом 14-ти календарних днів з моменту поставки товару.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на суму 69 000,00 грн. по видатковій накладній від 10.11.2014 року № 330г та на суму 68 400,00 грн. по видатковій накладній від 08.12.2014 року № 350г.
Відповідач-1 здійснив часткову оплату вартості поставленої продукції в розмірі 50 000, 00 грн., у зв»язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 87 400,00 грн.
Між позивачем та Приватним підприємством “Новатор Юкрейн” (відповідачем-2) було укладено договір поруки від 03.01.2013 р. № 15/01/2014, згідно умов якого поручитель - ПП “Новатор Юкрейн” взяв на себе зобов'язання відповідати за будь які грошові зобов'язання відповідача-1, що виникли з договору поставки від 03.01.2013 р. № 15/01/2014, що укладений між Приватним підприємством Виробнича Фірма “АСТ” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Тотал” в сумі, що дорівнює 1 000, 00 грн.
Оскільки відповідач -1 свої зобов'язання з оплати поставленого товару не виконав, позивач просить суд стягнути з відповідача-1 на свою користь суму основного боргу в розмірі 86 400, 00 грн. Крім стягнення основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача - 1: 3% річних в розмірі 3 661, 93 грн.; 37 889, 80 грн. інфляційних втрат; 10 220, 64 грн. пені; 48 078, 00 грн. процентів за користування товариним кредитом.
Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача-2 борг у розмірі 1 000, 00 грн. згідно у умовами договору поруки від 03.01.2013 р. № 15/01/2014.
У відзиві на позовну заяву відповідач-1 позовні вимоги заперечив з мотивів, що у нього за договором поставки від 03.01.2013 р. № 15/01/2014, на який посилається позивач, відсутня будь-яка заборгованість, тому що 07.11.2014 р. та 08.12.2014 р. позивачем було виписано відповідачу-1 рахунки-фактури № АС-0002761 на суму 69 000, 00 грн. та № АС-003036 на суму 68 400, 00 грн. Підставою для виписки рахунку-фактури № АС-0002761 зазначено «договір від 14.01.2014 р.№ 05/01-2014», а рахунку-фактури № АС-003036 - «без замовлення». Відповідно до виписаних рахунків-фактур позивачем відвантажено відповідачу-1 продукцію та оформлено видаткові накладні від 10.11.2014 р. № 330г та від 08.12.2014 р. № 350г, за якими дійсно існує заборгованість. Таким чином, фактично між позивачем та відповідачем-1, шляхом оформлення вказаних видаткових накладних у спрощений спосіб, укладено договір поставки.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.06.2015 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2015 р., у позові відмовлено повністю з мотивів, що документи на підтвердження розміру позовних вимог (видаткові накладні від 10.11.2014 року № 330г на суму 69 000, 00 грн. та від 08.12.2014 року № 350г. на суму 68 400,00 грн.), подані позивачем в обґрунтування позовних вимог, стосуються іншого договору, а не тих документів, які долучені до матеріалів справи.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2016 р. касаційну скаргу Приватного підприємства Виробничої Фірми "АСТ" задоволено. Рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2015 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2015 р. у справі №914/1203/15 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області. У мотивувальній частині постанови Вищим господарським судом України зазначено, що суд не повинен формально підходити до вирішення спору, при прийнятті рішення мають бути встановлені дійсні обставини справи, а рішення має не лише по формі, а й по суті, бути законним. При цьому, точність зазначення реквізитів договору (від 03.01.13 № 15/01/2014 чи від 14.01.14 № 05/01-2014 при тому, що сторони не заперечують ні факт поставки, ні те, що така поставка мала місце саме по договору, який є предметом спору) не може бути підставою для відмови в позові про стягнення непогашеної заборгованості, факт існування та розмір якої сторони не заперечують.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги слід задоволити частково, виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до статті ст. 526 ЦК України, 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Обгрунтовуючи підставу виникнення у відповідача-1 зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач посилається на укладений між ним та відповідачем-1 договір поставки від 03 січня 2013 року № 15/01/2014, згідно умов якого позивач передає, а відповідач-1 приймає у власність для використання у своїй підприємницькій діяльності продукцію та зобов'язується оплатити її вартість. Як стверджує позивачач, на виконання умов вказаного договору, позивач поставив відповідачу-1 товар на суму 69 000,00 грн. по видатковій накладній від 10.11.2014 року № 330г та на суму 68 400,00 грн. по видатковій накладній від 08.12.2014 року № 350г. Вказаний товар був оплачений частково в розмірі 50 000, 00 грн., у зв»язку з чим у відповідача-1 виникла заборгованість в розмірі 87 400,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.11.2014 р. та 08.12.2014 р. позивачем було виписано відповідачу-1 рахунки-фактури № АС-0002761 на суму 69 000, 00 грн. та № АС-003036 на суму 68 400, 00 грн. Підставою для виписки рахунку-фактури № АС-0002761 зазначено «договір від 14.01.2014 р. № 05/01-2014», а рахунку-фактури № АС-003036 - «без замовлення». Відповідно до виписаних рахунків-фактур позивачем відвантажено відповідачу-1 продукцію та оформлено видаткові накладні від 10.11.2014 р. № 330г на суму 69 000, 00 грн. та від 08.12.2014 р. № 350г на суму 68 400, 00 грн. Поставлена позивачем, згідно вказаних видаткових накладних, продукція була оплачена відповідачем-1 частково в розмірі 50 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 04.12.2014 р. № 1782, де в призначені платежу зазначено: «за ємкість зг рах 2761 від 07.11.2014».
Статтею 174 ГК України встановлено, що господарські зобов»язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно частини 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Судом встановлено, що фактично між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, шляхом оформлення вищевказаних видаткових накладних, на підставі яких у відповідача-1 і виникла заборгованість у розмірі 87 400, 00 грн., що й не заперечується відповідачем-1
Разом з тим, факт існування господарських операцій за договором від 03.01.2013 р. № 15/01/2014, на який посилається позивач як на підставу своїх вимог, не підтверджено жодними первинними документами.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у взаємовідносинах позивача та відповідача - 1 мала місце позадоговірна поставка товару, що підтверджується видатковими накладними від 10.11.2014 р. № 330г на суму 69 000, 00 грн. та від 08.12.2014 р. № 350г на суму 68 400, 00 грн.
Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
22.03.2015 р. позивачем на адресу відповідача-1 була надіслана претензія про сплату заборгованості. У відповіді на вказану претензію від 26.03.2015 р. № 26.01/15, відповідач-1 підтвердив факт існування заборгованості у розмірі 87 400, 00 грн. та зазначив, що має бажання сплатити заборгованість частинами, починаючи з квітня 2015 р. по липень 2015 р. Однак, вказана заборгованість так і залишилася не сплаченою.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що оскільки представник відповідача-1 в судові засідання не з'явився, доказів погашення заборгованості суду не надав, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 86 400, 00 грн. (у розмірі, зазначеному позивачем у позовній заяві) підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У заяві про збільшення розміру позовних вимог, позивачем було нараховано відповідачу-1 3% річних в розмірі 3 661, 93 грн. та інфляційні втрати в розмірі 37 889, 80 грн. Суд, задовольняючи позов в цій частині частково, виходить з факту поставки позивачем відповідачу - 1 товару за відсутності належно оформленого договору, тому зважаючи на вимогу позивача до відповідача - 1 про оплату товару від 22.03.2015 р. (з урахуванням часу поштового перебігу кореспонденції), та враховуючи приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України щодо строку виконання відповідачем зобов"язання (оплати товару), що сплинув 01.04.2015, термін прострочки виконання відповідачем - 1 зобов'язання щодо оплати отриманого товару розпочався 02.04.2015 р. Починаючи із вказаного терміну, підлягають розрахунку інфляційні втрати та 3 % річних. Таким чином позовні вимоги в частині стягнення з відповідача - 1 3% річних в розмірі 3 661, 93 грн. та інфляційних втрат в розмірі 37 889, 80 грн. підлягають до задоволення частково, та стягненню з відповідача - 1 на користь позивача пілягають 3 % річних у розмірі 2 864, 82 грн. та інфляційні втрати у розмірі 20 539, 00 грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача-1 пені в розмірі 10 220, 64 грн. та процентів за користування товариним кредитом в розмірі 48 078, 00 грн., то відмовляючи в їх задоволенні суд виходив з того, що поставка товару є позадоговірною, тому до неї не можна застосувати умови п.п. 7.3 та 7.4 договору від 03.01.2013 р. № 15/01/2014, на які посилається позивач.
Зважаючи на недоведеність факту існування господарських операцій за договором від 03.01.2013 р. № 15/01/2014, тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача - 2 заборгованості в розмірі 1 000, 00 грн., згідно з умовами п. 3.1 договору поруки від 03.01.2013 р. № 15/01/2014.
В частині стягнення з відповідача-1 витрат на оплату адвоката в розмірі 9 900, 00 грн., суд зазначає, що відповідно до п. 1.1 договору від 16.03.2015 р. № 003/15 про надання адвокатських (юридичних) послуг, укладеного між позивачем та адвокатом ОСОБА_2, передбачено, що відповідно до умов цього договору замовник доручає, а адвокат приймає на себе зобов»язання надати юридичні послуги, пов»язані із позовом ПП ВФ «АСТ» до ТзОВ «Тотал», ПП «Новатор Юкрейн» про стягнення заборгованості за договором поставки від 03.01.2013 р. № 15/01/2014 та договором поруки від 03.01.2013 р. № 15/01/2014.
Оскільки договір про надання адвокатських (юридичних) послуг укладений з метою стягнення заборгованості з відповідача-1 за договором від 03.01.2013 р. № 15/01/2014, проте як встановлено судом, у взаємовідносинах сторін мала місце позадоговірна поставка, тому відсутні підстави для покладання на відповідача - 1 витрат на оплату послуг адвоката, згідно договору від 16.03.2015 р. № 003/15 про надання адвокатських (юридичних) послуг.
Відповідно до п. 4.4 Постанови пленуму Вищого господарького суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Враховуючи наведене, судовий збір сплачений позивачем за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, підлягає стягненню з відповідача-1 пропорційно до задоволених вимог.
Зважаючи на наведене, керуючись статтею 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Тотал” (49030, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 139, код ЄДРПОУ 24241464) на користь Приватного підприємства Виробничої Фірми «АСТ» (79022, м.Львів, вул. Кавказька, 56, код ЄДРПОУ 13822324) суму в розмірі 114 723, 00 грн., з яких:
- 86 400, 00 грн. - основного боргу;
- 2 864, 82 грн. - 3 % річних;
- 20 539, 00 грн. - інфляційних втрат;
- 4 919, 18 грн. - судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.
Повне рішення складено 23.05.2016 року.
Суддя Манюк П.Т.