17 травня 2016 року Справа № 904/8720/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:Жукової Л.В. (доповідач),
суддів:Короткевича О.Є.,
Полякова Б.М.,
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІКИЛАЙФ"
на рішеннягосподарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2015
та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.03.2016
у справі № 904/8720/15 господарського суду Дніпропетровської області
за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "ФАРМАТ ЛТД"
до товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІКИЛАЙФ"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватне акціонерне товариство "Альба Україна"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватне акціонерне товариство "БІОФАРМА"
про стягнення заборгованості
за участю представників сторін: ТОВ "ФАРМАТ ЛТД" - Трикура М.Ю.; Андрющенка В.Ю.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2015 у справі №904/8720/15 (суддя Мартинюк С.В.) позов задоволено частково.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Лікилайф" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фармат ЛТД" 84716,44 грн. заборгованості, 1873,05 грн. 3% річних, 36833,95грн. інфляційних, 74,26 грн. пені та 1852,46грн. судового збору.
В решті позовних вимог - відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 (головуючий суддя: Антонік С.Г., судді: Чоха Л.В., Чимбар Л.О.) апеляційну скаргу ТОВ "ЛІКИЛАЙФ" залишено без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2015 у справі № 904/8720/15 залишено без змін.
У своїй касаційній скарзі ТОВ "ЛІКИЛАЙФ" просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2015 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, пославшись на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 203, 215, ч. 3 ст. 512, ч.2 ст. 516 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Під час розгляду даної справи попередніми судовими інстанціями встановлено, що 12.05.2011 року між ПрАТ "Альба Україна" ( продавець) та ТОВ "Лікилайф" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №888, згідно якого Продавець зобов'язується передавати (поставляти) вироби медичного призначення у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар та сплачувати за нього грошові кошти відповідно до умов цього договору.
ПрАТ "Альба Україна" на виконання умов договору в період з 07.03.2014 по 23.04.2014 включно поставив відповідачу товар, що підтверджено видатковими накладними, у яких зазначено про відстрочка платежу. За поставлений товар за накладними від 23.04.2014 відповідач мав провести розрахунки до 21.05.2014.
Відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної і повної оплати не виконав, заборгованість склала 84 716,44 грн. та відповідачем не заперечується .
Разом з тим, 18.08.2014 між ПрАТ "Альба Україна" та ТОВ "Фармат ЛТД" укладено договір відступлення права вимоги, за яким первинний кредитор (ПрАТ "Альба Україна") відступає новому кредитору, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первинному кредитору, і стає кредитором за договором купівлі-продажу №888 від 12.03.2011.
Згідно акту приймання-передачі від 18.08.2014 року, первинний кредитор передав, а новий отримав документи, що підтверджують наявність заборгованості ТОВ "Лікилайф" за договором купівлі-продажу №888 від 12.05.2011року.
Повідомлення про відступлення права вимоги №2878а від 19.08.2014 отримано відповідачем згідно рекомендованого повідомлення про вручення 12.12.2014.
На адресу відповідача надіслано вимогу №103 від 04.12.2014 , щодо виконання грошового зобов'язання, яке отримано 13.12.2014.
Невиконання зобов'язання щодо оплати товару зумовило звернення позивача до суду із позовом про стягнення ( з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) заборгованості в розмірі 84716,44грн., 3% річних в розмірі 1873,05 грн., інфляційних в розмірі 36833,95 грн. та пені за період з 09.11.2014 року по 09.11.2015 року в розмірі 40 965,62 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги господарський суд першої інстанції рішення якого підтримав апеляційний господарський суд, врахувавши правомірність відступлення права вимоги на користь ТОВ "Фармат ЛТД", виходив з того, що доказів сплати заборгованості відповідачем не надано, розрахунок заборгованості, окрім 3-х % річних, інфляційних та пені розраховано вірно.
Погоджуючись із наведеними висновками попередніх судових інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з такого.
Відповідно до ст.193 ГК України, ст.525, ст.526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог що у певних умовах звичайно ставляться.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч.1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Як встановлено у оскаржуваних рішеннях, позивачем доведено порушення відповідачем строку оплати товару, а доказів погашення заборгованості в сумі 84 716,44 грн. відповідачем не надано.
Крім того, відповідно до п.1 ч.1 ст.512, ст.514 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч.1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, слід погодитись із висновками обох попередніх інстанцій про те, що позивач є належним кредитором стосовно відповідача відповідно до укладеного 18.08.2014 між ПрАТ "Альба Україна" та ТОВ "Фармат ЛТД" договору про відступлення права вимоги, за яким первинний кредитор (ПрАТ "Альба Україна") відступає новому кредитору, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первинному кредитору, і стає кредитором за договором купівлі-продажу №888 від 12.03.2011.
При цьому, судами встановлено, що договором купівлі-продажу не було передбачено обов'язковість згоди боржника на заміну кредитора та враховано при винесенні рішень належне повідомлення відповідача про заміну кредитора у зобов'язанні, що не спростовано ТОВ "ЛІКИЛАЙФ" у своїй касаційній скарзі.
Оскільки заборгованість відповідача у розмірі 84 716,44 грн. доведена належними та допустимими доказами, не погашена на момент розгляду справи, то господарським судом Дніпропетровської області правомірно стягнуто суму основного боргу.
Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ч.1 ст.216, ч.1, 2 ст.218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Як встановлено судом першої інстанції, розрахунок інфляційних втрат та 3% річних позивачем виконано правильно, тому господарський суд обґрунтовано стягнув інфляційні втрати у розмірі 36833,95 грн. та 3% річних у сумі 1873, 05 грн.
Що стосується пені, то господарський суд першої інстанції також вірно визначив, що при розрахунку позивачем пені не було враховано вимог ч.6 ст.232 Господарського процесуального кодексу України та здійснивши самостійний перерахунок пені за період з 09.11.2014 по 22.11.2014 задовольнив позов у цій частині на суму 74,26грн.
Таким чином господарський суд першої інстанції рішення якого підтримав апеляційний господарський суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги частково.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).
Доводи ТОВ "ЛІКИЛАЙФ" у касаційній скарзі не спростовують правильних висновків попередніх судових інстанцій, що викладених у оскаржуваному рішенні та постанові, фактично зводяться до переконання колегії суддів переоцінити обставини справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст. 1115, 1117 ГПК України.
Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2015 та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 про часткове задоволення позовних вимог, відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 1117, 1119 - 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІКИЛАЙФ" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2015 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 у справі № 904/8720/15 залишити без змін.
Головуючий Л.В. Жукова
Судді О.Є. Короткевич
Б.М. Поляков