16.04.07
Справа №АС12/36-07.
За позовом - Підприємця ОСОБА_1, м. Конотоп
Запозово до відповідача - Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень
СУДДЯ Л.А. КОСТЕНКО
Представники сторін:
Від позивача: ОСОБА_2 - бухгалтер, (дов. НОМЕР_1)
Від відповідача: Бібік В.І.
За участю секретаря судового засідання Бардакової О.М.
Предмет спору: Позивач просить суд визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Конотопської МДПІ від НОМЕР_2 в частині визначення позивачу зобов»язання з ПДВ в сумі 14 819 грн. 83 коп. та від НОМЕР_3 в частині визначення позивачу податкового зобов»язання з прибуткового податку в сумі 4 028 грн. 21 коп.
Свої вимоги позивач обґрунтовує неправильним застосуванням відповідачем норм податкового законодавства та неповним з»ясуванням обставин при проведенні перевірки.
Відповідач позовні вимоги заперечує, посилаючись на законність прийнятих рішень.
В судовому засіданні відповідно до ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України оголошувалися перерви з 08.02.2007 р. до 26.02.2007 р., з 26.02.2007 р. до 19.03.2007 р., з 19.03.2007 р. до 11:00 год. 16.04.2007
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
Відповідно до п. 1 ст. 11 Закону України від 04.12.1990 р. № 509-ХП «Про державну податкову службу», направлення на перевірку № 0172-407 від 20.10.2005 року Конотопської МДПІ - відповідачем проведена планова в'їздна документальна перевірка своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків зборів (обов»язкових платежів) суб»єктом підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.07.2004 року по 30.09.2006 р., складений акт НОМЕР_4.
За результатом перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення НОМЕР_2, яким визначено позивачу зобов»язання по ПДВ в сумі 15 220 грн. 51 коп. (основний платіж 10 147 грн. 01 коп.; штрафні санкції - 5 073 грн. 50 коп.).
Як вбачається з акту перевірки, підставою для нарахування зобов»язання з ПДВ стало слідуюче:
Перевіркою правильності визначення сум податкових зобов»язань з ПДВ встановлено, що у 2006 році підприємцем ОСОБА_1 було здійснено реалізацію основних фондів групи 2 (транспортних засобів) через Контрактову Українську товарну біржу: автомобіль «Шкода - Октавія» (державний номер НОМЕР_5) та ГАЗ-31029 (державний номер - НОМЕР_6).
Автомобіль «Шкода-Октавія» (2001 р. випуску, державний номерний знак - НОМЕР_7), був реалізований, згідно угоди купівлі-продажу від 02.03.2006 р. фізичній особі ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) за ціною 1 000 грн. 00 коп. (ціна без ПДВ).
Автомобіль ГАЗ -31029 (1996 р. випуску, державний номерний знак - НОМЕР_8), був реалізований, згідно угоди купівлі-продажу від 25.05.2006 року фізичній особі ОСОБА_4 (АДРЕСА_2) за ціною 500,00 грн. (ціна без ПДВ).
Оплата за реалізовані транспортні засоби на момент перевірки не надійшла.
Вказані транспортні засоби були придбані:
- авто «Шкода-Октавія» в 2002 році у ТОВ «Модекс» (м. Київ, ІНФОРМАЦІЯ_1) за ціною 75 000 грн. (з ПДВ), згідно податкових накладних від НОМЕР_9 на суму 30 525 грн. (передплата) та від НОМЕР_10 на суму 44 475 грн.
- авто ГАЗ-31029 в 2003 р. за ціною 5 250 грн. (без ПДВ), згідно договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу заводу «Універсал» від 12.06.2003 р.
Відповідно до звітів про незалежну оцінку інформації Конотопського МРЕВ ДАІ УМВС України у Сумській області, в актах дослідження експертів - оцінювачів спеціалістів товарознавців, оцінкова вартість ТЗ складає:
«Шкода-Октавія» - 49 026, 00 грн.;
ГАЗ - 31029 - 12 053, 34 грн. виходячи з дійсної ринкової вартості транспортних засобів.
В зв»язку з цим відповідач вважає, що позивачем занижена база оподаткування податком на додану вартість, відповідно і занижені зобов»язання з ПДВ в деклараціях з ПДВ в березні 2006 р. на суму 7 971 грн.; в травні 2006 р. на суму 1 908 грн. 89 коп.
Саме в цій частині визначення зобов»язань з ПДВ - 14 819 грн. 83 коп. (9 879 грн. 89 коп. основного платежу та 4 939 грн. 94 коп. - фінансових санкцій) позивач оскаржує податкове повідомлення-рішення НОМЕР_2.
При цьому позивач посилається на те, що висновок відповідача прямо суперечить п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. із змінами (надалі Закон 168), в якому вказано, що при визначенні бази оподаткування ПДВ, звичайні ціни розуміються і застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Дослідивши матеріали справи, суд важає, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню з огляду на таке:
Відповідно до ст. 4 Закону 168 база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов»язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов»язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв»язку, що включаються до ціни товарів (послуг).
Згідно п.п.1.20.1 п.1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.1997 р. (надалі Закон 283) звичайною ціною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних товарів). Крім того п.п. 1.20. 5-1 п.1.20 Закону 283, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав.
Згідно наданої інформації МРЕВ ДАІ УМВС оцінкова вартість транспортних засобів «Шкода-Октавія», державний номер НОМЕР_5 складає 49 026 грн., а ГАЗ-31029, державний номер НОМЕР_6 - 12 053 грн. 34 коп. Оцінка вартості здійснена експертом-оцінювачем Красун Ж.А., про що складені звіти НОМЕР_11 та НОМЕР_12 приєднані до справи.
Відповідно до зазначеного, позивач помилково посилається на п.п. 1.20.4 п. 1.20 Закону 334, яким визначено, що якщо товари продаються з використанням конкурсу, аукціону, біржевої пропозиції, звичайною є ціна, отримана при такому продажі. Але в документах з біржового продажу наданих позивачем, зокрема протоколах від 23.04.2006 р. 25.04.2006 р. про проведення біржових торгів, взагалі не визначена біржова пропозиція, а покупців представляла Красун Ж.А., яка не висловила бажання придбати лоти по стартовим цінам за автомобілі ГАЗ-31029, «Шкода-Октавія» відповідно 645 грн., 1 290 грн. В подальшому експертом Красун Ж.А. здійснена експертна оцінка зазначених автомобілів відповідно в 12 053 грн. 34 коп. та 49 026 грн.
За таких обставин, відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об»єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності.
Тому, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно визначив «звичайну ціну» від продажу автомобілів, посилаючись на висновки експерта-оцінювача.
Стосовно вимог позивача про визнання нечинним повідомлення-рішення від НОМЕР_3 в частині донарахування 4 028 грн. 21 коп. прибуткового податку на доходи, суд вважає їх обґрунтованими, виходячи з наступного:
Перевіркою правильності визначення та правомірності включення до декларацій про одержані доходи сум витрат, які підлягають амортизації відповідачем було встановлено, що позивач в порушення вимог статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» та п.п. 8.1.3 п.8.1 ст. 8 Закону України № 283 безпідставно включив до складу витрат, безпосередньо пов»язаних з отриманням доходів суму амортизаційних відрахувань в розмірі 30 986 грн. 25 коп., які були нараховані в зв»язку з придбанням, а в подальшому з продажем легкових автомобілів ГАЗ-31029 та «Шкода-Октавія».
Але позивачем зазначені автомобілі були придбані не для подальшого продажу, про що свідчить факт використання їх для господарської діяльності протягом трьох років. Позивачем надані відомості нарахування амортизаційних відрахувань за 2004, 2005, 2006 роки (до дня їх продажу). Зазначені документи бралися до уваги відповідача при попередніх перевірках і порушень по амортизації встановлено не було, про що зазначив позивач, та не заперечує відповідач, та залучено до справи акт перевірки за період з 01.07.2004 р. по 30.06.2005 р.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Декрету 13-92 до складу витрат, безпосередньо пов»язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу), або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Отже донарахування прибуткового податку в сумі 4 028 грн. 21 коп. суперечить ст. 13 Декрету 13-92.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції від НОМЕР_3 в частині визначення податкового зобов»язання з прибуткового податку в сумі 4 028 грн. 21 коп.
3. В частині позовних вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції від НОМЕР_2 в частині визначення податкового зобов»язання з ПДВ в сумі 14 819 грн. 83 коп. - відмовити.
4. Порядок і строки апеляційного оскарження встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого, зокрема, заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
5. Відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. В разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.