ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
18 травня 2016 року Справа № 19/5014/714/2012
Суддя господарського суду Луганської області Драгнєвіч О.В., розглянувши скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Гідросервіс-2000” за вих.№ 13 від 01.04.2016 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції з виконання наказу господарського суду Луганської області від 20.04.2012 у справі № 19/5014/714/2012
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідросервіс-2000", м.Київ
до Комунального підприємства "Рубіжанське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Рубіжанської міської ради, м.Рубіжне Луганської області
про стягнення 45969 грн 27 коп.,
орган виконання рішення - відділ державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції,
cекретар судового засідання - Дмітрієва К.С.
У засіданні брали участь:
від позивача (стягувача): ОСОБА_1, представник за довіреністю № 4 від 02.04.2016;
від відповідача (боржника): представник не прибув;
від органу виконання рішення: представник не прибув.
Стягувач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гідросервіс-2000", 12.04.2016 звернувся до господарського суду Луганської області зі скаргою на дії державного виконавця за вих.№ 13 від 01.04.2016, в якій просив:
- визнати неправомірними дії заступника начальника відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції ОСОБА_2 щодо винесення постанови від 29.12.2015 ВП № 49744414 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа);
- визнати постанову відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції від 29.12.2015 ВП № 49744414 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) - недійсною.
Доводи скаржника полягають у тому, що виконавча служба протиправно відмовила йому у відкритті виконавчого провадження на підставі наказу господарського суду Луганської області № 19/5014/714/2012 від 20.04.2012, посилаючись на норму п. 7 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження” (далі - Закон), якою передбачено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою.
Скарга обґрунтована тим, що 19.06.2012 відділом державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 32879600) щодо стягнення з боржника основної заборгованісті в сумі 42 990 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 1 388,64 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 1 590,63 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 609,50 грн.
Оскільки стягувачу стало відомо про те, що боржник обслуговується в органі казначейства та має статус отримувача бюджетних коштів, останній відізвав з відділу державної виконавчої служби наказ з метою його подальшого направлення для проведення безспірного списання коштів боржника до органу казначейства.
Враховуючи те, що органом казначейства було повернуто виконавчий документ без виконання з посиланням на те, що боржник має казначейські рахунки, видатки по яких здійснюються лише за захищеними статтями, стягувачем повторно було подано наказ до відділу державної виконавчої служби.
Натомість 29.12.2015 заступником начальника відділу державної виконавчої служби винесена постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі п.7 ч.1 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження".
За таких обставин, стягувач з посиланням на п. 9.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" вказує на неправомірність дій державного виконавця, оскільки повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою не означає закриття виконавчого провадження, не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу Державної виконавчої служби за виконанням судового рішення.
Ухвалами господарського суду Луганської області від 12.04.2016 відновлено втрачені матеріали справи № 19/5014/714/2012 в частині необхідній для розгляду поданої скарги, скаргу прийнято до розгляду та призначено на 26.04.2016.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 26.04.2016 відкладено розгляд скарги на 18.05.2016 у зв'язку з неявкою представників від боржника та відділу державної виконавчої служби, не виконання учасниками вимог ухвали суду та не надання витребуваних документів, необхідних для розгляду скарги.
В судове засідання від 18.05.2016 прибув представник стягувача, який надав витребувані судом додаткові документи, а також заяву про уточнення вимог скарги з доказами направлення її копій іншим учасникам процесу, в якій просив суд:
1) визнати неправомірними дії відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції щодо винесення постанови від 29.12.2015р. ВП № 49744414 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа);
2) визнати постанову відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції від 29.12.2015р. ВП № 49744414 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) - недійсною.
Відповідно до абз.1 п.п.3.12 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.
Абзацом 2 пп.9.9 п.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” передбачено, що у вирішенні питань, які виникають у розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб Державної виконавчої служби, до заяв учасників виконавчого провадження (заявників) мають застосовуватися положення ГПК, якими врегульовано аналогічні питання, зокрема, статей 2, 18, 21, 22, 26, 29, 31, 41, 42, 62, пунктів 1 - 3, 5, 6, 9 частини першої статті 63, статті 64, розділів XI, XII, XII1 ГПК тощо.
Розглянувши подану стягувачем заяву про уточнення вимог скарги, яка підтримана представником в судовому засіданні, суд приймає її у відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, розгляд скарги здійснюється з її урахуванням.
Боржник та орган виконання рішення були належним чином повідомлені, про що свідчать матеріали справи, однак, повноважних представників в судове засідання не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили.
Однак, від відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції (надалі - ВДВС Рубіжанського МУЮ) надійшли письмові заперечення від 20.04.2016 № 4078 та додаткові документи, необхідні для розгляду скарги.
Виконавча служба вважає, що норма п. 7 ч.1 ст. 26 Закону передбачає право державного виконавця відмовити стягувачу у відкритті виконавчого провадження у разі, якщо судовий наказ було повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та періодичних платежів, а оскільки наказ було повернуто стягувачу на підставі його заяви, то державний виконавець правомірно , керуючись п.7 ч.1 ст.26 вказаного Закону відмовив у відкритті виконавчого провадження.
Дослідивши матеріали скарги, заслухавши доводи представника стягувача, беручи до уваги позицію виконавчої служби, суд дійшов наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Луганської області від 04.04.2012 у справі № 19/5014/714/2012 позовні вимоги ТОВ "Гідросервіс - 2000" до КП "Рубіжанське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Рубіжанської міської ради про стягнення основної заборгованісті в сумі 42 990 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 1 388,64 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 1 590,63 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 609,50 грн. задоволено повністю.
На виконання судового рішення позивачеві 20.04.2012 було надіслано наказ № 19/5014/714/2012 від 20.04.2012.
21.05.2012 ВДВС Рубіжанського МУЮ за заявою стягувача, ТОВ " Гідросервіс - 2000", було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 32879600 щодо виконання судового рішення за наказом № 19/5014/714/2012 від 20.04.2012.
28.05.2012 виконавчою службою було винесено постанову про приєднання виконавчого провадження ВП № 32879600 до зведеного виконавчого провадження № 2041548.
У подальшому, 06.05.2015 стягувач звернувся до виконавчого органу із заявою № 33 про повернення йому виконавчого документа (судового наказу).
Постановою від 19.05.2015 виконавча служба вивела виконавче провадження ВП № 32879600 із зведеного виконавчого провадження та цього ж дня відповідною постановою від 19.05.2015 про повернення виконавчого документа стягувачу наказ господарського суду було повернуто стягувачу.
15.12.2015 стягувач повторно направив до виконавчої служби заяву про відкриття виконавчого провадження за спірним наказом № 19/5014/714/2012 від 20.04.2012 (а.с. 50), однак ВДВС Рубіжанського МУЮ постановою від 29.12.2015 відмовив заявнику у відкритті виконавчого провадження на підставі п.7 ч.1 ст.26 Закону України “Про виконавче провадження” (а.с. 51).
Приймаючи оспорювану постанову, виконавча служба послалася саме на норму п. 7 ч. 1 ст. 26 Закону, яка передбачає право державного виконавця відмовити стягувачу у відкритті виконавчого провадження у разі, якщо судовий наказ було повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та періодичних платежів.
Вирішуючи питання щодо правомірності винесення виконавчим органом спірної постанови, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
За приписами ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому цим Кодексом та Законом України "Про виконавче провадження".
Виконання рішення суду здійснюється на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (ст. 116 ГПК України).
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі документи, в тому числі накази господарських судів (ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження").
Відповідно до частин 1, 2 ст. 25 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Приписами ст. 6 зазначеного Закону обумовлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Як було встановлено судом, оскаржену в судовому порядку постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 29.12.2015 ВП № 49744414 прийнято саме на підставі п. 7 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якого державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі, якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі якщо є письмова заява стягувача.
При цьому, ч. 5 ст. 47 вказаного Закону передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання впродовж строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Пунктом 9.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" роз'яснено, що у розгляді скарг на дії органів Державної виконавчої служби, пов'язаних з відмовою у відкритті виконавчого провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", господарському суду слід мати на увазі таке. За змістом п. 1 ч. 1 і ч. 5 ст. 47 та положень ст. 26 в сукупності цих норм повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою не означає закриття виконавчого провадження, не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу Державної виконавчої служби за виконанням судового рішення.
Як вбачається, на підставі поданої стягувачем заяви державним виконавцем постановою від 19.05.2015, керуючись саме пунктом 1 ч.1 ст.47, а також ст.50 Закону було повернуто виконавчий документ стягувачу.
При цьому суд зауважує, що ст.50 Закону України "Про виконавче провадження" визначає наслідки завершення виконавчого провадження.
Натомість саме ст.49 Закону регламентує закінчення виконавчого провадження та вміщує остаточний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, в якому зокрема, відсутня така підстава як повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, а отже це не означає закриття виконавчого провадження.
Крім того, частиною 3 ст.49 Закону встановлено, що про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Натомість, в матеріалах справи відсутня така постанова про закінчення виконавчого провадження, в мотивуванні якої наводилися б обґрунтовані підстави його закінчення. Тим більше, в постанові державного виконавця від 19.05.2015 про повернення виконавчого документа стягувачу чи оскаржуваній постанові від 29.12.2015 про відмову у відкритті виконавчого провадження, таке обґрунтування та посилання також відсутнє.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що зазначення в постанові державного виконавця від 19.05.2015 про повернення виконавчого документа стягувачу окрім пункту 1 ч.1 ст.47 (повернення виконавчого документа стягувачу) також ст.50 Закону України "Про виконавче провадження", яка визначає наслідки завершення виконавчого провадження, не може свідчити про те, що повернення виконавчого документа стягувачу є закриттям виконавчого провадження та неможливості розпочати його знову чи позбавляє стягувача права повторно звернутися із виконавчим документом, з огляду на встановлені ст.49 зазначеного Закону підстави для закінчення виконавчого провадження.
Суд також звертає увагу на те, що у випадку повернення виконавчого документа на підставі заяви стягувача останній вправі повторно звернутися до державного виконавця у межах строків пред'явлення виконавчих документів до виконання, передбачених ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до положень ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка діяла на час видачі наказу) виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки:
а) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців;
б) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, строк пред'явлення наказу господарського суду Луганської області № 19/5014/714/2012 від 20.04.2012, встановлений Законом, до виконання не закінчився.
Крім того, у даному випадку, підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження в оспорюваній постанові зазначено саме п. 7 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" (без висновку про пропуск/закінчення строку для пред'явлення наказу до виконання), що, як встановлено судом, суперечить ч. 5 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження".
Суд звертає увагу на те, що ч. 5 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" що є спеціальною нормою відносно спірних у справі правовідносин та закріплює право стягувача на повторне пред'явлення виконавчого документу до виконання протягом встановлених законом строків, якому відповідає встановлений ч. 1 ст. 25 наведеного Закону обов'язок державного виконавця прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження.
Відповідної правової позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 18.02.2015 у справі № 21/163-10, від 25.01.2016 у справі № 916/5264/14.
Встановлені господарським судом вище обставини свідчить про те, що відмовляючи стягувачу, ТОВ "Гідросервіс - 2000", державна виконавча служба порушила його право на повторне пред'явлення судового наказу до виконання, яке прямо передбачене Законом.
За таких обставин, скарга ТОВ "Гідросервіс - 2000" в частині визнання неправомірними дії відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції щодо винесення постанови від 29.12.2015 ВП № 49744414 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) підлягає задоволенню.
Оскільки постанова відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції прийнята із порушенням вимог Закону України “Про виконавче провадження”, вона підлягає визнанню недійсною.
Суд зауважує про те, що визнання недійсною постанови, прийнятої із порушенням приписів чинного законодавства, є ефективним, за висновками суду, та достатнім способом захисту порушених прав стягувача на отримання виконання за рішенням суду, та призводить до відновлення його порушених прав, а також створює належні підстави державному виконавцю для усунення виявлених порушень та приведення виконавчих дій у відповідність до вимог законодавства.
Керуючись ст.ст. 22, 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідросервіс - 2000" від 01.04.2016 № 13 на дії відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції задовольнити повністю.
2. Визнати неправомірними дії відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції щодо винесення постанови від 29.12.2015 ВП № 49744414 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа).
3. Визнати недійсною постанову відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції від 29.12.2015 ВП № 49744414 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа).
Ухвала набирає законної сили з моменту її винесення.
Суддя О.В. Драгнєвіч