ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
27.04.2016Справа №910/2443/16
За позовомПриватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій"
до відповідачів№1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Інвест-Кредо" №2 Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача№ 1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізинг ІТ-СПВ" №2 Товариство з обмеженою відповідальністю "Експо Веб" №3 Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна
провизнання договору недійсним
Суддя Смирнова Ю.М.
Представники сторін:
від позивачаФрідман Д.А. - представник
від відповідача №1Маріна О.Ю. - представник
від відповідача №2Купенко М.С. - представник
від третьої особи №1не з'явився
від третьої особи №2не з'явився
від третьої особи №3не з'явився
Приватне акціонерне товариство "Лізинг інформаційних технологій" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Інвест-Кредо", в якому просить суд визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в частині 1 пункту 3.1.3, в окремих словах пункту 3.2, пункті 3.2.4 (підпункти 3.2.4.1 і 3.2.4.2) договору іпотеки №886/980-ЮО/І від 03.10.2012, який укладено між Приватним акціонерним товариством "Лізинг інформаційних технологій" та Публічним акціонерним товариством "Міський комерційний банк".
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на відсутність повноважень у генерального директора Приватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій" ОСОБА_7 на укладання від імені товариства договору про задоволення вимог іпотекодержателя, до якого законодавством прирівнюється застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в договорі іпотеки №886/980-ЮО/І від 03.10.2012, а укладений таким способом договір про задоволення вимог іпотекодержателя між позивачем та відповідачем №2 суперечить вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, порушує права та інтереси позивача і підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України, оскільки питання про укладення такого договору відноситься згідно статуту товариства до виключної компетенції Дирекції позивача. Позивач вважає за можливе відновлення своїх прав шляхом визнання частково недійсним вказаного договору, а саме: частини 1 п. 3.1.3, окремих слів п. 3.2, пункту 3.2.4 (п.п. 3.2.4.1 та 3.2.4.2).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2016 за вказаним позовом порушено провадження у справі №910/2443/16, залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача №1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізинг ІТ-СПВ" та №2 Публічне акціонерне товариство "Міський комерційний банк", розгляд справи призначено на 17.03.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2016, у зв'язку з тим, що судове засідання, призначене на 17.03.2016, не відбулось розгляд справи призначено на 07.04.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2016 судом відмовлено у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій" про забезпечення позову, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Експо Веб", а у зв'язку із неявкою в судове засіданні третіх осіб №№ 1, 2, залученням до участі у справі третьої особи №3, розгляд справи відкладено на 15.04.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2016 в порядку ст. 24 Господарського процесуального кодексу України судом залучено Публічне акціонерне товариство "Міський комерційний банк" до участі у справі іншим відповідачем, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Морозову Світлану Володимирівну, а у зв'язку із залученням до участі у справі відповідача №2 та третьої особи, розгляд справи відкладено на 27.04.2016.
Представник позивача у судовому засіданні 27.04.2016 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача №1 у судовому засіданні 27.04.2016 надав суду відзив на позов, в якому проти заявлених позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що питання про необхідність виступити майновим поручителем в забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізинг ІТ-СПВ" за кредитом перед Публічним акціонерним товариством "Міський комерційний банк", питання про передачу в якості забезпечення нерухомого майна, а саме: нежилих приміщень з №1 по №17 (групи приміщень №319), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та питання про надання повноважень генеральному директору позивача ОСОБА_7 на підписання відповідного договору іпотеки в т.ч. його складової - договору про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя були погоджені вищим органом позивача, тобто загальними зборами товариства, що підтверджується відповідним протоколом позачергових загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій" №67 від 26.09.2012, а отже відповідач №1 вважає твердження позивача щодо відсутності повноважень у генерального директора ОСОБА_7 на підписання спірного договору, так як питання підписання договору іпотеки повинно було вирішуватись Дирекцією позивача, такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України, зокрема Закону України "Про акціонерні товариства", ані статуту позивача. Отже, оскільки на думку відповідача №1 загальні збори акціонерів позивача наділені повноваженнями вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства, в тому числі і щодо укладення вищевказаного договору іпотеки, його складової застереження про задоволення вимог іпотекодержателя та уповноваження генерального директора ОСОБА_7 на підписання спірного договору іпотеки, то відповідач №1 просив суд в позові відмовити.
Представник відповідача №2 відзиву на позов не надав, однак в судовому засіданні 27.04.2016 проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд відмовити позивачу в позові з огляду на пропуск останнім строку позовної давності, про застосування якої надав суду відповідну заяву.
Представники третіх осіб №№ 1, 2, 3 в судове засідання, призначене на 27.04.2016 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили. Про проведення судового засідання треті особи були повідомлені належним чином.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
03.10.2012 між Публічним акціонерним товариством "Міський комерційний банк" (надалі - відповідач №2, іпотекодержатель) та Приватним акціонерним товариством "Лізинг інформаційних технологій" (надалі - позивач, іпотекодавець) було укладено договір іпотеки №886/980-ЮО/І, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою Світланою Володимирівною за № 13587 (надалі - договір) із договорами про внесення змін №1 від 16.09.2013 та №2 від 18.09.2013 відповідно до умов яких цим договором забезпечується належне виконання позичальником (Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізинг ІТ-СПВ") вимог іпотеко держателя, що випливають (та/або випливатимуть) з кредитного договору №886/980-ЮО від 03.10.2012, укладеного між позичальником та іпотекодержателем, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, в т.ч. щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів, комісій та інших умов (п. 1.1), іпотекодавець передає в іпотеку належне йому на праві власності наступне нерухоме майно: нежилі приміщення з №1 по №17 (групи приміщень №319) (в літ.А), загальною площею 289,90 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна: НОМЕР_1 (п.1.2), заставна вартість переданого в іпотеку нерухомого майна за домовленістю сторін становить 3221167,00 грн. (п.1.3), іпотекодержатель має право на свій розсуд застосовувати механізм позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, визначеному у застереженні про задоволення вимог іпотекодержателя, шляхом передачі права власності згідно норм законодавства України предмета іпотеки іпотекодержателем або передачі іпотекодержателю прав власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання (ч.1 п.3.1.3), застереження про задоволення вимог іпотекодержателя викладені в п.3.2, згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в п.п. 3.2.4.1 та 3.2.4.2 цього пункту договору (п.3.2.4), задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті п.3.2.4. договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому, вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена після прийняття іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності. При цьому, сторони домовляються, що кандидатура суб'єкта оціночної діяльності визначається іпотекодержателем самостійно. Якщо фактичний розмір заборгованості іпотекодавця за основним зобов'язанням менший за вартість, що вказана у висновку незалежного експерта-суб'єкта оціночної діяльності, іпотекодержатель перераховує різницю, розраховану відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку", на поточний рахунок іпотекодавця протягом 60 (шестидесяти) робочих днів з моменту набуття у власність предмета іпотеки. Сторони, з розумінням змісту статті 37 Закону України "Про іпотеку" свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього пункту п.3.2.4. цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що основне зобов'язання виконане повністю та належним чином (п.п.3.2.4.1) або передачі у власність, визначеному чинним законодавством, іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку" за ціною, що буде встановлена після прийняття іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до висновку незалежного експерта-суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності. При цьому, сторони домовляються, що кандидатура суб'єкта оціночної діяльності визначається іпотекодержателем самостійно. Для реалізації іпотекодержателем права звернути стягнення на предмет іпотеки способом, визначеним попереднім абзацом цього договору, іпотекодавець, керуючись ст.ст. 237 - 239 Цивільного кодексу України, доручає іпотекодержателю отримувати витяги з Поземельної книги державного реєстру земель щодо предмета іпотеки, а також представляти інтереси іпотекодавця в усіх державних органах, органах місцевого самоврядування, установах, організаціях та підприємствах незалежно від форми їх власності, у відносинах з будь-якими фізичними та юридичними особами (незалежно від форм їх власності) з питань, пов'язаних із предметом іпотеки, підписувати відповідні заяви, клопотання та запити, а також отримувати будь-які документи відносно предмета іпотеки. При цьому, іпотекодавець свідчить, що виконання дій, визначених попереднім абзацом цього договору здійснюється іпотекодержателем на підставі цього договору, без отримання будь-якої окремої довіреності (п.3.2.4.2).
26.08.2014 між Публічним акціонерним товариством "Міський комерційний банк" та Публічним акціонерним товариством "Банк професійного фінансування" укладено договір відступлення права вимоги №1/2014 року, а 12.09.2014 року договір про відступлення прав за договором іпотеки, відповідно до яких Публічне акціонерне товариство "Банк професійного фінансування" став новим кредитором та іпотекодержателем за кредитним договором №886/980-ЮО від 03.10.2012, спірним договором іпотеки та договором застави.
25.01.2016 між Публічним акціонерним товариством "Банк професійного фінансування" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Некстджен Фінанс" було укладено договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором №886/980-ЮО від 03.10.2012, спірним договором іпотеки та договором застави.
25.01.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Некстджен Фінанс" та Товариством з обмеженою відповідальністю " Фінансова компанія Інвест-Кредо" було укладено договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором №886/980-ЮО від 03.10.2012.
26.01.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. було посвідчено договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Некстджен Фінанс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Інвест-Кредо", зареєстрований в реєстрі за №50.
Оскільки станом на 25.01.2016 борг Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізинг ІТ-СПВ" за кредитним договором №886/980-ЮО від 03.10.2012 склав 4215193,95 грн. відповідач №1 27.01.2016 передав через приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П. заяву - вимогу до позивача, зареєстровану в реєстрі за №88 про усунення порушень кредитного договору від 03.10.2012, погашення заборгованості в сумі 4215193,95 грн. та попередження про те, що у випадку не погашення боргу протягом 30 днів Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Інвест-Кредо" буде реалізовуватись належне йому право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування одного зі способів звернення стягнення, передбаченого розділом 3.2 договору іпотеки.
Позивач просить суд визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в частині 1 пункту 3.1.3, в окремих словах пункту 3.2, пункті 3.2.4 (підпункти 3.2.4.1 і 3.2.4.2) договору іпотеки №886/980-ЮО/І від 03.10.2012, який укладено між Приватним акціонерним товариством "Лізинг інформаційних технологій" та Публічним акціонерним товариством "Міський комерційний банк" з огляду на відсутність на його думку повноважень у генерального директора Приватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій" ОСОБА_7 на укладання від імені товариства договору про задоволення вимог іпотекодержателя, до якого законодавством прирівнюється застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в договорі іпотеки №886/980-ЮО/І від 03.10.2012.
Оцінюючи подані докази та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій" не підлягають задоволенню враховуючи нижченаведене.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ч.2 цієї ж статті, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, відповідно до ч.3 - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, відповідно до ч.4 - правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, відповідно до ч.5 - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).
Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Тобто, за змістом ст. 215 та 203 Цивільного кодексу України, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в частині 1 пункту 3.1.3, в окремих словах пункту 3.2, пункті 3.2.4 (підпункти 3.2.4.1 і 3.2.4.2) договору іпотеки №886/980-ЮО/І від 03.10.2012, який укладено між Приватним акціонерним товариством "Лізинг інформаційних технологій" та Публічним акціонерним товариством "Міський комерційний банк" з підстав його невідповідності ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Правовідносини у сфері застави нерухомості (іпотеки) регулюються Законом України "Про іпотеку" за яким законодавство про іпотеку базується на Конституції України та складається з Цивільного кодексу, Господарського кодексу України, цього Закону і інших нормативно-правових актів.
Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 575 та ч. 1 ст. 576 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом. Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Відповідно до ч. 2 ст. 583 Цивільного кодексу України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.
Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) передбачено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотеко держатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За змістом ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Статтею 35 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Відповідно до ст.36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Згідно ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
Відповідно до положень ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Згідно із ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Як встановлено судом, відповідно до п.7.1 статуту Приватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій" органами управління товариства є: загальні збори акціонерів; наглядова рада; координаційна рада; дирекція; ревізійна комісія.
Згідно п.7.2 цього ж статуту загальні збори товариства є вищим органом товариства.
Пунктом 7.3 статуту Приватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій" передбачено, що загальні збори акціонерів мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами акціонерів до компетенції дирекції товариства.
Відповідно до п.7.32 даного статуту до виключної компетенції Дирекції належить в т.ч. прийняття рішень про укладення правочинів (угод, договорів), що прямо не пов'язані з наданням товариством послуг з фінансового лізингу, на суму, до не перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства. Питання, що належать до виключної компетенції Дирекції не можуть бути передані на одноособовий розгляд Генерального директора.
Відповідно до протоколу №67 Позачергових загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій" від 26.09.2012, кворум зборів склав 100% та було вирішено наступні питання, а саме: про необхідність виступити майновим поручителем в забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізинг ІТ-СПВ" за кредитом перед Публічним акціонерним товариством "Міський комерційний банк", питання про передачу в якості забезпечення нерухомого майна, а саме: нежилих приміщень з №1 по №17 (групи приміщень №319), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які належать товариству на праві власності та питання про надання повноважень генеральному директору позивача ОСОБА_7 на підписання відповідного договору іпотеки.
Відповідно ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства" загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства.
Отже, оскільки вищим органом Приватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій", позачерговими загальними зборами акціонерів було одноголосно вирішено питання про укладення спірного договору іпотеки в т.ч. його складової - застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, твердження позивача про відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності у особи яка вчиняє правочин, що виявилось у перевищенні генеральним директором позивача ОСОБА_7 своїх повноважень для підписання складової частини договору іпотеки, так як питання підписання договору іпотеки повинно було бути вирішене Дирекцією позивача не відповідає вимогам чинного законодавства України, статуту позивача та не підтверджується наявними у справі матеріалами.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог Приватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Інвест-Кредо" та Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк" про визнання договору про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в частині 1 пункту 3.1.3, в окремих словах пункту 3.2, пункті 3.2.4 (підпункти 3.2.4.1 і 3.2.4.2) договору іпотеки №886/980-ЮО/І від 03.10.2012, який укладено між Приватним акціонерним товариством "Лізинг інформаційних технологій" та Публічним акціонерним товариством "Міський комерційний банк" недійсним.
Щодо заяви відповідача №2 про пропуск позивачем строку позовної давності щодо позовних вимог та застосування наслідків такого спливу, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
За приписами ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново - господарських зобов'язань, визначених ст. 175 Господарського кодексу України.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).
За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України, за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007 Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Отже, враховуючи висновки суду щодо відсутності порушених прав позивача, господарський суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості, не застосовуючи при цьому позовну давність та наслідки її спливу.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 19.05.2016
Суддя Ю.М. Смирнова