ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
18.05.2016Справа №910/4304/16
За позовом: Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
до: Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта"
про стягнення 109821,20 грн.
Суддя Усатенко І.В.
Представники сторін:
від позивача: Глотова С.О. (за дов.);
від відповідача: не з'явились.
На підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 18.05.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" про стягнення 109821,20 грн. заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору № 12052 оренди нежитлового приміщення від 27.04.2010 р. в частині сплати орендної плати за фактичне користування нежитловим приміщенням, оскільки відповідачем всупереч умовам Договору, який припинив свою дію 25.04.13 р., не звільнено орендоване приміщення, внаслідок чого утворилась заборгованість у вказаному розмірі.
Ухвалою суду від 16.03.2016 порушено провадження у справі № 910/4304/16, розгляд останньої призначено на 04.04.2016.
Через загальний відділ діловодства Господарського суду м. Києва 30.03.2016 позивач подав клопотання про доручення документів, та пояснення до позовної заяви, в яких вказав вірний ідентифікаційний код відповідача та роз'яснив яким чином нараховується орендна плата за фактичне користування майном згідно методики та вказав, що відповідач використовує приміщення площею 265,3 кв. м.
Через загальний відділ діловодства Господарського суду м. Києва 04.04.2016 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що строк дії договору оренди сплив, відповідач продовжує користуватись орендованими приміщенням та сплачувати орендну плату у визначеному договором розмірі. Відповідач зазначає, що у позивача відсутні підстави в односторонньому порядку змінювати розмір орендної плати.
04.04.2016 в судовому засіданні оголошено перерву на 18.04.2016.
Через загальний відділ діловодства Господарського суду м. Києва 14.04.2016 позивач подав документи на виконання вимог ухвали суду.
18.04.2016 представниками позивача та відповідача подано клопотання про продовження строку вирішення спору на п'ятнадцять днів. Ухвалою суду від 18.04.2016 продовжено строк розгляду спору.
У судовому засіданні 18.04.2016 оголошено перерву до 18.05.2016.
Через загальний відділ діловодства Господарського суду м. Києва 16.05.2016 позивач подав пояснення на вимогу суду, в яких зазначив, що в платіжних дорученнях відповідача зазначено № договору 05089, в зв'язку з тим, що строк дії договору оренди № 12052 сплив, а тому в разі відсутності укладеного між сторонами договору оренди позивач привласнює орендарю код його особистої справи, 05089 - код, за яким позивач ідентифікую УДППЗ "Укрпошта". Доказом використання приміщення відповідачем позивач зазначає договір № 2098 від 07.12.2015 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, яким передбачено, що УДППЗ "Укрпошта" використовує приміщення площею 265,3 кв.м. Позивач зазначає, що орендна плата погоджена сторонами у розмірі, що визначений позивачем та розраховується згідно методики.
В судове засідання 18.05.2016 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд,
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
27 квітня 2010 року між Управлінням комунального майна району виконавчого органу Оболонської районної у м. Києві ради (орендодавець) та Українським державним підприємством поштового зв'язку "Укрпошта" (орендар) укладений Договір № 12052 оренди нежитлового будинку (приміщення) (далі - Договір).
Відповідно до п.п. 1.1, 2.1, 2.3 Договору Управлінням комунального майна району виконавчого органу Оболонської районної у м. Києві ради на підставі розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації №265 від 26.04.2010 передано, а відповідачем прийнято в строкове платне користування (оренду) нежиле приміщення (далі - об'єкт оренди) за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 152, площею - 274,80 кв. м. (далі - майно), для відділення поштового зв'язку №73, що належить до комунальної власності територіальної громади Оболонського району у місті Києві і знаходиться на балансі Комунального підприємства "Житлосервіс" "Куренівка" Оболонського району у м. Києві.
Згідно п.2.2 Договору опис технічного стану об'єкта оренди на дату передачі його орендареві, його склад зазначається в акті приймання - передачі об'єкта оренди, що є невід'ємною частиною цього Договору.
Розділами 3 - 8 Договору сторони обумовили орендну плату, обов'язки та права сторін, їх відповідальність, відновлення об'єкта оренди та умови його повернення, особливі умови тощо.
Відповідно до п. 9.1 Договору цей Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє з 27 квітня 2010 р. по 25 квітня 2013 р.
Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками орендаря та орендодавця та скріплений печатками юридичних осіб.
Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором оренди, який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу ч.6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст.759 Цивільного кодексу України.
Договір оренди відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов.
Водночас, оскільки орендоване майно є комунальною власністю, то відносини сторін даного Договору регулюються також Законом України "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1 та 2 ст. 1, регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.
Згідно п. 2 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" державну політику у сфері оренди здійснюють органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.
Відповідно до п. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Статтею 1 зазначеного Закону встановлено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо так і через органи місцевого самоврядування.
Згідно п. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, у відповідності до ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", належить, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.
Рішенням Київської міської ради № 7/4819 від 09 серпня 2010 року "Про питання організації управління районами в м. Києві" припинено дію районних у місті Києві рад та їх виконавчих органів - районних державних адміністрацій та прийнято у власність територіальної громади міста Києва нерухоме та рухоме майно, кошти, підприємств, установ, організацій та інше майна районних у місті Києві рад та їх органів.
Отже, на момент дії договору спірні приміщення віднесені до комунальної власності територіальної громади міста Києва, органом, уповноваженим розпоряджатись яким, є Київська міська рада.
Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 07.05.2012 №725 "Про закріплення за комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" нежилих приміщень" нежитлові приміщення загальною площею 274,80 кв.м. в будинку № 152 на вул. Фрунзе в м. Києві закріплено на праві господарського відання за КП "Київжитлоспецексплуатація" та передано на баланс позивача за актом приймання - передачі основних засобів № 01 від 02.07.2012, копія якого наявна в матеріалах справи.
Згідно положень частини 1 ст. 770 Цивільного кодексу України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.
Положеннями частини 2 ст. 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права і обов'язки за договором оренди. Сторони можуть встановити в договорі оренди, що в разі відчуження власником об'єкта договір оренди припиняється.
Отже приписами норм частини 1 ст. 770 Цивільного кодексу України та частини 2 ст. 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що у разі зміни власника (балансоутримувача) майна, переданого в оренду, до нового власника (балансоутримувача) переходять права та обов'язки за Договором. У випадку переходу права власності (зміні балансоутримувача) нерухомого майна (в тому числі при закінченні терміну дії Договору) до нового власника (балансоутримувача) переходять усі права та обов'язки, що передбачені Договором.
Таким чином, виходячи з того, що до позивача з 02.07.2012 перейшло право господарського відання нежилих приміщень в будинку № 152 на вул. Фрунзе в м. Києві, зобов'язаними сторонами за Договором є орендодавець - Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (позивач) та орендар - Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта" (відповідач), у зв'язку зі зміною балансоутримувача орендованого майна, до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" перейшли усі права та обов'язки Управління комунального майна району виконавчого органу Оболонської районної у м. Києві ради, що встановлені Договором (із змінами та доповненнями до нього), укладеним із Українським державним підприємством поштового зв'язку "Укрпошта", в тому числі й у нарахуванні останньому орендної плати за користування об'єктом оренди.
У відповідності до частини 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
За змістом частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Як свідчать матеріали справи та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, на підставі вказаного Договору відповідачу було надано в орендне користування нежитлове приміщення площею - 274,80 кв.м в будинку № 152 по вул. Фрунзе в м. Києві, що підтверджується Актом прийому - передачі нежитлового приміщення, його технічного стану та характеристика приміщення (будинку) від 27.04.2010, підписаного представниками ЖЕК-512 КП "Житлосервіс "Куренківка" "Оболонського району та УДППЗ "Укрпошта", копія якого наявна в матеріалах справи.
За таких обставин, господарським судом встановлено, що позивачем було належним чином виконано свій обов'язок з передачі УДППЗ "Укрпошта" орендованого приміщення на підставі Договору № 12052 оренди нежилого приміщення від 27.04.2010, а відповідачем прийнято вказане приміщення в оренду без будь - яких зауважень.
Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.
Згідно частин 1 та 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Так, пунктом 3.1 Договору сторони обумовили, що за користування об'єктом оренди відповідач сплачує позивачу орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі чинної Методики розрахунку та порядку використання орендної плати за користуванням майном територіальної громади Оболонського району м. Києва, затвердженої рішенням Оболонської районної у м. Києві ради, та на дату підписання Договору становить: 769,44 грн.
У відповідності до п. 3.5 Договору Орендар повинен сплачувати орендну плату незалежно від результатів господарської діяльності щомісячно, до 15-го числа поточного місяця.
Пунктом 3.4 Договору встановлено, що орендна плата сплачується відповідачем починаючи з дати підписання акту приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання Сторонами акту приймання - передачі при поверненні об'єкта оренди Орендодавцеві або дата примусового виселення відповідача.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/9049/14 за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" до Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" про стягнення 64411,29 грн. встановлено, що Договір № 12052 від 27.04.2010 припинив свою дію 25.04.2013.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Згідно п. 2.6. Постанови № 18 не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Таким чином, факти, встановлені рішенням господарського суду у справі № 910/9049/14, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 та набрало законної сили, не підлягають доказуванню та можуть бути спростовані не інакше, як шляхом скасування відповідного судового рішення.
Згідно ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України, яка кореспондується з ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.
Суд зазначає, що згідно п.2 ст. 26 та п.1 ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Згідно п.7.5 Договору у разі закінчення строку дії Договору або при його розірванні орендар зобов'язаний негайно за актом приймання - передачі повернути об'єкт оренди орендодавцю у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди. В акті приймання - передачі зазначається технічний стан об'єкта оренди на дату повернення.
Також умовами п.4.14 Договору передбачений обов'язок орендаря у випадку розірвання Договору чи припинення його дії негайно (не пізніше трьох календарних днів) повернути орендодавцю об'єкт оренди по акту.
Як свідчать матеріали справи, доказів підписання сторонами акту приймання-передачі (повернення) орендованого майна орендодавцю сторонами суду не надано.
Проте, після закінчення строку дії Договору оренди відповідач всупереч умовам п. 7.5 та п. 4.14 Договору об'єкт оренди не звільнив та по Акту приймання-передачі нежиле приміщення позивачу не повернув.
При цьому, основне зобов'язання відповідача - сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з Договору оренди, не припиняється, оскільки його припинення у розумінні статті 795 ЦК України пов'язано не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами відповідного акту про повернення орендарем предмета договору оренди.
Відповідно до абз. 5 п. 5.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" з урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов Договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акту приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.
Позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості за користування приміщенням, в якій просив УДППЗ "Укрпошта" сплатити в семиденний строк суму боргу у розмірі 109821,20 грн. за період з 01.07.2015 по 07.12.2015. Вказана вимога отримана відповідачем 26.02.2016, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, що додана до матеріалів справи. Відповідач відповіді на вказаний лист не надав, суму боргу не сплатив.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.09.2015 у справі № 910/18858/15 за позовом КП "Київжитлоспецексплуатація" до УДППЗ "Укрпошта" про стягнення 218082,76 грн., яке набрало законної сили встановлено, що 02.07.2012 сторонами підписано Акт про фактичне використання нежилих приміщень у будинку № 152 по вул. Фрунзе, пунктом 2 якого сторонами погоджено розмір орендної плати за користування приміщенням в липні 2012 р. в розмірі 599,56 грн. (без ПДВ). Податок на додану вартість нараховується додатково до плати за фактичне використання приміщеннями в розмірах та порядку, визначених законодавством України та сплачується разом з платою за фактичне використання.
До вказаного акту доданий відповідний розрахунок плати за фактичне використання приміщення.
Додатково доказом фактичного перебування відповідача в орендованому приміщенні є наявний в матеріалах справи акт обстеження нежилих приміщень від 28.11.13 р., підписаний представниками орендаря та орендодавця, згідно якого встановлено, що УДППЗ "Укрпошта" фактично використовує спірне нежитлове приміщення для розміщення відділення поштового зв'язку № 73, а саме згідно з поверховими планами від 19.01.2013 КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" відповідач фактично використовує нежилі приміщення загальною площею 265,3 кв.м (у т.ч. І пов. - 265,3 кв.м) у будинку № 152 літера А на вул. Фрунзе.
До вказаного акту додано розрахунок плати за користування за листопад 2013, згідно якого визначено плату за користуванням спірним приміщенням за листопад 2013 року в сумі 10594,68 грн., ПДВ нараховується додатково у розмірах, визначених законодавством.
Виходячи зі змісту наведених актів суд дійшов висновку, що вказаними документами сторони встановили фактичне використання відповідачем вищенаведеного приміщення та визначили змінений розмір плати за користування орендованим майном лише за липень 2012 р. та листопад 2013 року відповідно.
Окрім того, в матеріалах справи міститься підписаний позивачем в односторонньому порядку акт обстеження нежилих приміщень від 10.04.2014, згідно змісту якого на момент перевірки відповідач фактично використовує нежилі приміщення загальною площею 265,3 кв.м (у т.ч. І пов. - 265,3 кв.м) у будинку № 152 літера А на вул. Фрунзе для розміщення відділення поштового зв'язку № 73.
Статтею 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 762 Цивільного кодексу України договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.
Умовами договору, укладеного між сторонами, останні передбачили можливість перегляду розміру орендної плати за погодженням сторін у разі, зокрема, зміни методики її розрахунку.
Як зазначено в п. 3.2 Договору розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін у разі зміни методики розрахунку та порядку використання орендної плати за користуванням майном територіальної громади Оболонського району м. Києва, відповідних цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України.
Пунктом 9.2 Договору визначено, що всі зміни та доповнення до цього Договору оформляються в письмовій формі і набувають чинності з моменту підписання їх Сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
Частиною 1 ст. 651 Цивільного кодексу України також встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором бо законом.
Позивач надав до матеріалів справи розрахунки плати за користування нежитловим приміщенням по вул.. Кирилівській (Фрунзе), 152 А у м. Києві: за липень 2015 року на суму 18745,40 грн., за серпень 2015 року на суму 18557,95 грн., за вересень 2015 року на суму 18409,48 грн., за жовтень 2015 року на суму 18832,90 грн., за листопад 2015 року на суму 18588,07 грн., за грудень 2015 року на суму 18959,83 грн. Загальна сума розрахунків становить 112093,63 грн.
До матеріалів справи надано платіжні доручення на підтвердження сплати коштів за користування нежитловим приміщенням: від 23.07.2015 № 5155 на суму 1276,67 грн., від 25.08.2015 № 6469 на суму 1263,89 грн., від 25.09.2015 № 7956 на суму 1253,78 грн., від 26.10.2015 № 9205 на суму 1282,62 грн., від 26.11.2015 № 10739 на суму 1265,95 грн. Загальна сума орендної плати, перерахованої позивачу з липня по листопад 2015 року склала 6342,91 грн.
Натомість матеріали справи не містять доказів визначення сторонами в спірний період з 01.07.2015 по 07.12.2015 іншого розміру орендної плати, ніж встановлено умовами Договору, яким сторони погодили розмір орендної плати в сумі 769,44 грн. При цьому вказані акт про фактичне використання нежилих приміщень у будинку № 152 на вул. Фрунзе від 02.07.2012 та акт обстеження нежитлових приміщень від 28.11.2013 з огляду на відсутність в них умов щодо зміни розміру орендної плати за Договором стосовно іншого, ніж зазначений у вказаному акті, періоду, в якості підстав зміни орендної плати судом до уваги не приймаються.
Згідно пояснень відповідача встановлено, що останній не заперечує факту користування УДППЗ "Укрпошта" нежитловими приміщеннями після закінчення 25.04.2013 строку дії Договору, в період з 01.07.2015 по 07.12.2015, проте не визнає суму орендної плати, яка збільшена позивачем в односторонньому порядку та всупереч умовам Договору.
Також судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено представниками сторін в судових засіданнях, що відповідачем виконуються обов'язки орендаря, зокрема, в частині сплати орендної плати з урахуванням визначеного Договором порядку та її розміру, на розрахунковий рахунок позивача за фактичне користування нежитловими приміщеннями, про що свідчать платіжні доручення відповідача за період липня 2015 по листопад 2015, копії яких наявні в матеріалах справи. При цьому вказаний факт оплати позивачем не заперечувався, що підтверджується довідкою про нарахування і надходження платежів за користування нежилим приміщенням станом на 07.12.2015, наявною в матеріалах справи..
У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позивачем не надано доказів визначення сторонами в період з липня 2015 року по грудень 2015 року іншого розміру орендної плати, ніж встановлено умовами Договору, зокрема, доказів внесення сторонами відповідних змін до Договору, зважаючи на відсутність додаткової угоди до спірного Договору оренди в частині зміни розміру орендної плати, укладеної між сторонами як в добровільному, так і в судовому порядку, за умови відсутності передбаченого умовами останнього права орендаря на таку односторонню зміну, збільшення розміру орендної плати та одночасно її нарахування відповідачеві у зміненому розмірі не відповідає приписам чинного законодавства.
Таким чином, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 33 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача встановленої позивачем орендної плати, тому вважає за необхідне та правомірне відмовити позивачу у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 20.05.2016.
Суддя І.В.Усатенко