61022, м. Харків, пр. Науки, 5, телефон 096-068-16-02
18.05.2016р. Справа № 905/741/15
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Уханьової О.О., суддів Бокової Ю.В., Сковородіної О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні:
скаргу - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління
активами ОСОБА_1" м. Київ
на дії відділу примусового виконанння рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
по справі:
за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління
активами "Ізі Лайф" м. Київ
до відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Строитель плюс"
м. Донецьк
до відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром"
м. Донецьк
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний
промислово-інвестиційний банк" м. Київ
про стягнення солідарно в сумі 40800772,44грн.
за участю представників сторін:
від скаржника - ОСОБА_2 за довіреністю №181 від 08.12.2015р.,
від третьої особи - ОСОБА_2 за довіреністю №09-32/679 від 09.12.2015р.,
від відповідачів - не явився,
від ВДВС - ОСОБА_3 за довіреністю №20/22/626 від 30.12.2015р.
суть скарги:
25.04.2016р. через канцелярію господарського суду надійшла скарга ТОВ "Компанія з управління активами "Ізі Лайф" м. Київ на дії відділу примусового виконанння рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій просить визнати дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4, щодо винесення постанови (ВП 50789109) від 13.04.2016р. про відмову у відкритті виконавчого провадження незаконними, зобовязати відділ примусового виконанння рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, прийняти до виконання та відкрити виконавче провадження відносно боржника ТОВ "Строитель Плюс" щодо примусового виконання рішення господарського суду Донецької області на підставі наказу від 11.03.2016р.
В підтверження надав копії постанов про відмову у відкритті виконавчого провадження від 13.04.2016р., наказу господарського суду Донецькой області від 11.03.2016р, заяви про примусове виконання рішення №09-12/423 від 28.03.2016р.
Представник скаржника в судове засідання з'явився, наполягав на задоволенні скарги, додаткових документів ненадав.
Представник ВДВС в судове засідання явився, проти скарги заперечив, додаткових документів не надав.
Представник третьої особи в судове засідання явився, додаткових документів не надав.
Представники відповідачів в судове засідання не явились, про час та місце якого були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд,
встановив:
Рішенням господарського суду Донецької області від 22.02.2016р. позовні вимоги ТОВ "Компанія з управління активами "Ізі Лайф" м. Київ задоволені частково. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Строитель плюс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами “Ізі Лайф” 30000000,00грн. - заборгованості за кредитом, 9160606,34грн. - заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом, 2000,00грн. - заборгованості за комісією, 1235753,42грн. - пені по кредиту, 376774,86грн. - пеня за відсотками, 80,68грн. - пені за комісією. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Строитель плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ізі Лайф" 24000,00грн. - заборгованості за комісією, 988,61грн. - пені за комісією, 25499,64грн. державного мита та 236,00грн.. - витрат на ІТЗ. На виконання вказаного рішення видані відповідні накази 11.03.2016р.
ТОВ "Компанія з управління активами "Ізі Лайф" м. Донецьк направив до ВДВС заяву заяви про примусове виконання рішення №09-12/423 від 28.03.2016р.
13.04.2015р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України ОСОБА_4 винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання наказу.
Постанова мотивована тим, що оскільки боржник знаходиться у м. Донецьку, на тереторії проведення АТО, то здійснити заходи щодо розшуку, опису і арешту майна, належного боржнику, в разі його виявлення, на даний час неможливо. У зв'язку з чим, державним виконавцем, з посиланням на п.8 ч.1 ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження” відмовлено у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання наказу від 25.04.2016р.
22.04.2016р. (вх. №234) ТОВ "Компанія з управління активами ОСОБА_1" отримало постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання наказу, в межах встановленого законом строку для оскарження дій державного виконавця, звернувся до господарського суду із скаргою.
Скаржник не погоджується з позицію виконавчої служби та посилається на відсутність підстав, передбачених законом щодо відмови у відкритті виконавчого провадження.
Згідно ст. 1, 2 Закону України “Про виконавче провадження” (далі - Закон) та ст. 115 ГПК України виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу". У відповідності до ст. 1 зазначеного Закону завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
На підставі ст. 25 Закону України “Про виконавче провадження” та з урахуванням приписів наведених норм на державного виконавця покладено обов'язок прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Але суд наголошує, що за змістом п.8 ч.1 ст. 25 Закону “Про виконавче провадження” обставини, які зумовлюють відмову у прийнятті виконавчого документу до виконання повинні бути встановлені законом.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.
В постанові про відмову у відкритті виконавчого провадження виконавча служба посилається на Закон України «Про боротьбу з тероризмом» та Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
Проте, положення зазначених законів не передбачають, що знаходження боржника на території проведення АТО є обставиною, що виключає здійснення виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.
Крім того, жодний законодавчий акт, яким регулюються правовідносини та особливості застосування законодавства в зоні проведення антитерористичної операції не містять заборони, щодо виконання рішень судів по відношенню до боржників, які мають реєстрацію на території, яка наразі знаходиться в зоні проведення АТО. Законодавець запровадив мораторій на примусову реалізацію предметів іпотеки, розташованих на території проведення АТО (ст.9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»), проте інших заборон, пов'язаних із виконанням зобов'язань та проведенням дій направлених на виконання рішення суду не встановлено.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 12.01.2016 № 20/278.
В оскаржуваній постанові державного виконавця не вказано, а судом в результаті аналізу приписів Законів України “Про виконавче провадження”, “Про державну виконавчу службу в Україні”, “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, “Про боротьбу з тероризмом” не встановлено передбаченої законом таких підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження, як тимчасове нездійснення органами державної влади або здійснення не в повному обсязі своїх повноважень в межах території України, а також таких, як неможливість пересилення поштової кореспонденції в населені пункти, на території яких тимчасово не здійснюють повноваження органи влади або проводиться антитерористична операція.
Суд, погоджується з позицією державного виконавця про те, що територія міста Донецьк входить до зони проведення антитерористичної операції, застосовуючи до спірних відносин Розпорядження КМУ України від 7 листопада 2014 року № 1085-р “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження”, проте при вирішенні питання про законність дій державного виконавця суд виходить с наступного:
У відповідності до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року№ 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” запроваджено антитерористичну операцію на території України. На виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України”, приписів Закону України “Про боротьбу з тероризмом”, керівником Антитерористичного центру при СБУ виданий Наказ від 07.10.2014 № 33/6/а “Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення”, відповідно до якого районами проведення АТО визначені Донецька та Луганська області з терміном дії з 7.04.2014 року. Але, всі без виключення населені пункти, які увійшли в зону проведення АТО, є територією України.
Жодний законодавчий акт, яким регулюються правовідносини та особливості застосування законодавства в зоні проведення антитерористичної операції не містять заборони, щодо виконання рішень судів по відношенню до боржників, які мають реєстрацію на території, яка наразі знаходиться в зони проведення АТО. Законодавець запровадив мораторій на примусову реалізацію предметів іпотеки, розташованих на території проведення АТО (ст.9 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”), проте інших заборон, пов'язаних із виконанням зобов'язань та проведенням дій направлених на виконання рішення суду не встановлено.
За контекстним змістом ст.ст. 20, 21 та п.4 ч.1 ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження” подання виконавчого документу до органу державної виконавчої служби територіальна юрисдикція якого розповсюджується на пункт, в якому розташований боржник є підставою для відкриття.
За змістом ст. 32 Закону України “Про виконавче провадження” первісними заходами щодо примусового виконання рішення зі стягнення заборгованості полягає у зверненні стягнення на кошти та майно боржника. При цьому, згідно ст. 52 зазначеного Закону , стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.
У відповідності до ст. 20 Закону, якої врегульовані питання міста проведення виконавчих дій встановлено, що державний виконавець вправі провадити виконавчі дії щодо виявлення та звернення стягнення на кошти, які перебувають на рахунках та вкладах боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
Враховуючи структуру банківської системи, встановлене Законом України “Про банки та банківську діяльність”, Законом України “Про виконавче провадження” право державного виконавця до доступу до банківської таємниці та право накладати арешт на кошти, які акумульовані на рахунках в банківських установах України (незалежно від міста їх розташування) та звертати стягнення на арештовані кошти в рахунок виконання відповідних рішень, суд зазначає про реальну можливість проведення виконавчих дій, направлених на виявлення інформації щодо наявності грошових коштів боржника на рахунках в банківських установах та наявності іншого майна, за рахунок яких можливе виконати рішення суду по справі 905/1479/15.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Держава, за змістом ч.4 ст. 13 Конституції України, прийняла на себе зобов'язання, через свої органи, забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, встановивши рівність всіх суб'єктів власності перед законом.
Згідно ст. 129 Конституції України одним із засад судочинства є обов'язковість рішень суду . Статтею 13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” визначено поняття “ обов'язковість судових рішень”, яке полягає в тому, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами на всій території України.
Суд вважає за необхідне застосувати до спірних відносин Рішення Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", згідно якого Європейський суд наголосив, що, “відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду"”. Європейський суд також зазначив, що “адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.”
Аналогічні за змістом висновки містяться в інших рішеннях Європейського суду з прав людини , а саме у справі "Голдер проти Сполученого Королівства ( від 21 лютого 1975 року), “Шмалько проти України” .
Враховуючи викладене, суд не може погодитися також із твердженням державного виконавця про те, що відкриття виконавчого провадження неможливе, внаслідок тимчасового нездійснення органами державної влади або здійснення не в повному обсязі своїх повноважень на території проведення АТО та неможливості надсилання боржникові постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Суд вважає, що данні обставини утруднюють виконання рішення, неможливості надіслання боржникові постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Суд вважає, що дана обставина може утруднити виконання рішення , але не унеможливлює його виконання.
За змістом ст. 36 Закону за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Проте, таке звернення можливе тільки після порушення виконавчого провадження.
Суд також вважає за необхідне зазначити , що наразі суди також опинилися в умовах, які утруднюють надсилання кореспонденції сторонам, розташованим у населених пунктах, на територію яких не здійснюється пересилення кореспонденції, проте, суди, керуючись зазначеними вище приписами Конституції України щодо доступу до правосуддя, приймають всі можливі заходи щодо повідомлення сторін про порушення провадження у справах та забезпечують реалізацію державних гарантій щодо права на справедливий суд.
За змістом ст. 31 Закону допускається повідомлення учасників виконавчого провадження засобами факсимільного зв'язку або електронною поштою. До того, державний виконавець не позбавлений права вимагати авансування витрат на проведення виконавчих дій в порядку ст. 41 Закону, з метою забезпечення кур'єрської (комерційної) доставки пошти на адресу боржників. У зв'язку з чим, суд вважає, що державний виконавець заздалегідь ухилився від намагань забезпечити виконання судового рішення.
Також суд наголошує, що за змістом Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” проведення реєстраційних дій щодо зміни місцезнаходження юридичних осіб та місця проживання фізичних осіб - підприємців, місцезнаходженням/місцем проживання яких є територія проведення антитерористичної операції, здійснюється щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців державними реєстраторами реєстраційних служб територіальних органів Міністерства юстиції України в областях та місті Києві. Проте, боржник не скористався своїм правом щодо зміни місця реєстрації протягом всього часу проведення АТО з 14.04.2014р. У зв'язку з чим суд не може погодитися з тим, що захист інтересів боржника, який маючи боргові зобов'язання на загальну суму 99147,43доларів США, не приймає жодних дій щодо виконання зобов'язань за кредитним договором №740/01-2013, строк по яким настав 08.04.2015р., ухиляється від виконання судового рішення по справі № 905/1479/15, має пререгативне становище по відношенню до інтересів добросовісного стягувача.
За таких обставин, та враховуючи конституційний принцип доступність до правосуддя всіх осіб, незалежно від міста їх реєстрації (знаходження), застосовану у цій справі практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості ухилення адміністративних органів від виконання судових рішень, яка є обов'язковою для національних судів згідно Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, враховуючи також справедливий баланс інтересів стягувача та боржника, суд приходить до висновку про визнання дій державного виконавця протиправними.
За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
Аналогічна правова позиція викладена в п. 9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012р. “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України”.
Разом з цим, скаржник просить суд визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України ОСОБА_4, прийняти до виконання та відкрити виконавче провадження щодо примусового виконання рішення на підставі наказу від 11.03.2016р.
Враховуючи приписи ГПК України, Закону України “Про виконавче провадження”, пункту 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012р. “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України”, у суду відсутні повноваження скасовувати рішення органів Державної виконавчої служби. Натомість, встановивши обґрунтованість доводів заявника, суд може визнати постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною. Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-08/369 від 29.06.2010 “Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України”, вимога скаржника щодо скасування постанови чи іншого акта органу Державної виконавчої служби за своєю правовою природою тотожна вимозі про визнання їх недійсними. Тому у господарського суду відсутні правові підстави для відмови в задоволенні скарги лише з тієї причини, що в ній зазначається про скасування відповідної постанови (акта), а не про визнання його недійсним.
Керуючись Законом України “Про виконавче провадження”, ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами ОСОБА_1" м. Київ на дії відділу примусового виконанння рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити в повному обсязі.
Визнати дії державного виконавця відділу примусового виконанння рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо відмови у відкритті виконавчого провадження незаконними.
Зобовязати відділ примусового виконанння рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрити виконавче провадження по справі.
Головуючий суддя О.О. Уханьова
Суддя Ю.В. Бокова
Суддя О.М. Сковородіна