Справа №487/9253/15-ц 12.05.2016 12.05.2016 12.05.2016
Провадження №22-ц/784/1139/16
12 травня 2016 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Данилової О.О.,
суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,
із секретарем Богуславською О.М.,
за участю представника позивачки - ОСОБА_1,
відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_2
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 березня 2016 року у цивільній справі за позовом
ОСОБА_3
до ОСОБА_2
про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення
У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.
Позивачка зазначала, що на підставі договору купівлі-продажу від 26 квітня 1996 року придбала квартиру АДРЕСА_1. У січні 2000 року уклала шлюб з ОСОБА_2 та зареєструвала його у своїй квартирі. У жовтні 2011 року шлюб розірвано. Проте ОСОБА_2 залишається зареєстрованим у квартирі, зберігає в одній із кімнат свої речі та перешкоджає у користуванні частиною житла іншим мешканцям. Позивачка має намір змінити місце проживання та розпорядитись власністю.
Посилаючись на створення перешкод відповідачем у здійсненні прав власника та правила статті 391 ЦК, ОСОБА_3 просила усунути перешкоди у користуванні житлом шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири, а також зобов'язати Заводський районний відділ Державної міграційної служби України в Миколаївській області, який залучено до участі у справі як третю особу, зняти відповідача з реєстрації.
Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, посилаючись на те, що спірна квартира була придбана за спільні кошти під час сумісного проживання без реєстрації шлюбу, квартирою він постійно користується, сплачує комунальні платежі, іншого місця постійного проживання не має.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 березня 2016 року позов задоволено частково, ОСОБА_2 виселено з квартири АДРЕСА_1. В решті вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив рішення скасувати, посилаючись на ті ж обставини, якими заперечував позов, а також просив задовольнити його вимоги щодо прав на житло.
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та повноважень апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги, виходячи з наступного.
Задовольняючи вимоги про виселення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 є власницею спірної квартири та має право на розпорядження нею на власний розсуд. Оскільки ОСОБА_2 не є членом сім'ї позивачки, але використовує житло безоплатно, то це створює перешкоди власнику, які мають бути усунуті шляхом виселення відповідача зі спірної квартири. При цьому суд послався на правила статей 156,157 ЖК та статтю 391 ЦК.
Але з таким застосуванням норм житлового та цивільного законодавства погодитись не можна.
Зміст права власності та основні принципи його здійснення закріплені Конституцією України та і нормами цивільного законодавства.
Так, статтею 317 ЦК встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом ( стаття 321 ЦК).
Відповідно до частини 1 статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є наявність або відсутність у відповідача права на житло, або інші передбачені нормами житлового законодавства підстави для позбавлення такого права.
За змістом частини 4 статті 9 та статті 109 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставі і в порядку, передбаченому законом.
Рівність прав власника житла та членів його сім'ї, які спільно з власником проживають у належному йому приміщенні, закріплена частиною 1 статті 156 ЖК. Припинення сімейних відносин з власником не позбавляє їх права користування займаним приміщенням (частина 4 цієї норми).
Відповідно до статті 157 ЖК члени сім'ї власника житлового приміщення можуть бути виселені у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення у випадках, передбачених частиною 1 статті 116 ЖК, а саме у разі систематичного руйнування чи псування жилого приміщення, використання його не за призначенням, або якщо систематичне порушення правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одному приміщенні, а вжиті заходи виявились безрезультатними.
Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що виселення колишніх членів сім'ї власника жилого приміщення може бути здійснено лише з підстав, передбачених нормами житлового законодавства, зокрема статтею 116 ЖК.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 є власницею квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого 26 квітня 1996 року Миколаївською Універсальною Товарно-сировинною Біржею (а.с.7), та рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від 30 травня 2000 року (а.с.8).
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 січня 2000 року по 27 жовтня 2011 року (а.с.9).
В квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2 зареєстрований з 15 серпня 2000 року як чоловік (колишній чоловік) власника (а.с.6).
Відповідач страждає на хронічні захворювання, проходив лікування в м.Миколаєві та в інших населених пунктах (а.с. 42, 43, 79).
ОСОБА_2 займає одну з трьох кімнат квартири та приймає участь у витратах на утримання (а.с.14,15, 76).
Встановлені обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 поселився до квартири, яка належить ОСОБА_3, у встановленому законом порядку як член її сім'ї та набув право користування житлом відповідно до статті 156 ЖК.
Підставою виселення ОСОБА_2 позивачка зазначає втрату сімейних зв'язків та створення їй перешкод у розпорядженні власністю.
Жодних із підстав для виселення відповідача, передбачених нормами житлового законодавства, зокрема статтею 116 ЖК, ОСОБА_3 не зазначає.
Суд першої інстанції не звернув належної уваги на вимоги статей 9 та 109, 156 та 157 ЖК та помилково вважав, що проживання колишнього члена сім'ї власника житлового приміщення само по собі порушує право власності та надає право власнику виселити цю особу за правилами статті 391 ЦК.
При вирішенні спорів про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення колишніх членів сім'ї власника за відсутності умов, передбачених статтею 116 ЖК, само по собі застосування статті 391 ЦК є безпідставним.
Обмеження, встановлені нормами житлового законодавства (статті 9, 156, 157 ЖК) щодо виселення колишніх членів сім'ї власника не є порушенням права власності.
Можливість обмежень у здійсненні права власності у випадках та в порядку, встановлених законом, передбачена частиною 4 статті 41 Конституції України, частиною 7 статті 319, частиною 2 статті 321 ЦК. У цьому випадку обмеження права власника передбачені нормами житлового законодавства (статті 156, 157 ЖК).
Оскільки судове рішення в частині виселення ОСОБА_2 ухвалене з порушенням норм житлового законодавства, воно підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
Доводи апеляційної скарги щодо права власності на спірну квартиру, відшкодування моральної шкоди та інш. виходять за межі предмету позову та в порядку апеляційного провадження не розглядаються.
Згідно зі статтею 88 ЦПК з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 535, 92 грн. судового збору, сплаченого апелянтом при подачі апеляційної скарги.
Керуючись статтями 309,316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 березня 2016 року в частині виселення ОСОБА_2 скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_3 про виселення ОСОБА_2 відмовити.
В іншій частині судове рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 535 (п'ятсот тридцять п'ять) грн. 92 коп. судових витрат.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий О.О.Данилова
Судді: І.В.Лівінський
Н.О.Шаманська